Постанова 4808 № 348/1853/25

Справа № 348/1853/25 Провадження № 22-ц/4808/1853/25 Головуючий у 1 інстанції Гундяк Т. Д. Суддя-доповідач Барков В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 грудня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Баркова В. М., суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лихачової Маргарити Борисівни на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2025 року у складі судді Гундяка Т. Д., ухвалене у м. Надвірна Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, ВСТАНОВИВ: У липні 2025 року позивачка ОСОБА_2 пред`явила до відповідача ОСОБА_1 позов про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. В обґрунтування позову зазначала, що від шлюбу з відповідачем у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказувала, що після розірвання шлюбу між сторонами 14 липня 2025 року донька залишилась проживати разом з нею. Кошти, які необхідні на її утримання, виховання, розвиток та лікування надає тільки вона. Відповідач добровільно надає матеріальну допомогу, але нерегулярно та в сумі недостатній для належного матеріального забезпечення дитини. Позивачка зазначала, що вона попередньо зверталася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дочки, однак виданий судовий наказ був скасований за заявою відповідача. Також ОСОБА_2 вказувала, що вона працює на посаді лаборанта та отримує заробітну плату в розмірі 8 700 грн. щомісячно, іншою підприємницькою діяльністю не займається, доходів від підсобного господарства та транспортних засобів не має. Натомість відповідач перебуває на військовій службі, отримує щомісячне грошове забезпечення, фізично здоровий, інших утриманців крім дочки не має. Посилаючись на те, що донька сторін має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, просила стягувати з відповідача ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дати пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки всіх видів його доходу щомісячно, але не менше 50 відсотків встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Стягнення аліментів постановлено розпочати з 24 липня 2025 року. Також постановлено стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави 1 211,20 грн. судового збору, а на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Лихачова М. Б., посилаючись на його необґрунтованість, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Представник відповідача вказує, що судом першої інстанції не враховано того, що попри припинення спільного проживання участь відповідача у вихованні ОСОБА_3 залишилася незмінною. Він продовжує піклуватися про дитину та забезпечувати її необхідними умовами для розвитку. Відповідач регулярно забирає дитину, проводить з нею час, організовує дозвілля, а також бере участь у прийнятті рішень, що стосуються її виховання та навчання, що підтверджується наявними в справі спільними фотографіями, скріншотами листування, а також чеками витрат на розваги, харчування та інші потреби під час спільного проведення часу. Зазначені докази у сукупності, на думку представника скаржника, свідчать про активну участь відповідача в житті дитини, як емоційну, так і матеріальну, що прямо суперечить викладеним у позовній заяві твердженням позивачки. Представник скаржника вказує, що відповідач систематично добровільно надає матеріальну допомогу на утримання доньки у розмірах, що відповідають її потребам. Зокрема, з січня по травень 2025 року він надсилав на рахунок позивачки грошові кошти у загальному розмірі 110 000 грн., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями. При цьому, відповідач самостійно оплачує значну частину витрат на лікування, харчування, одяг, шкільне приладдя та інші потреби дитини. Представник відповідача звертає увагу суду на те, що позивачка жодного разу письмово не зверталася до відповідача з вимогою надсилати більшу суму коштів чи брати більшу участь у фінансовому забезпеченні дитини. Надане відповідачем утримання було розумним, відповідало його фінансовим можливостям та об`єктивним потребам утримуваних осіб, враховуючи рівень життя сім`ї до виникнення спору. Також представник ОСОБА_1 не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що дитина сторін знаходиться на утриманні позивачки, оскільки нею не надано доказів здійснення повного утримання доньки, не надано переліку того, на що в неї йдуть витрати, жодних чеків чи виписок з банківських рахунків про витрати. Крім того зауважує, що позивачка не надала доказів витрат на дитину, які б свідчили про те, що фактичні потреби перевищують надану відповідачем суму. Позивач також не обґрунтувала, чому саме 5 000 грн. на місяць є недостатніми для належного утримання дитини з урахуванням її віку, стану здоров`я, режиму навчання чи особливих потреб. На думку відповідача, позивачка витрачає отримані від нього кошти на власні потреби, що суперечить законодавству, оскільки вказані гроші є власністю дитини і повинні використовуватися виключно в її інтересах. Представник ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що на утриманні відповідача перебувають його батьки пенсійного віку, які через свій вік та стан здоров`я потребують постійної матеріальної підтримки, а також те, що він оплачує навчання у Запорізькому національному університеті. Також судом не враховано того, що відповідач є військовослужбовцем та несе додаткові витрати, пов`язані із забезпеченням належних умов проходження служби, зокрема придбанням амуніції та іншого необхідного військового спорядження. Також адвокат Лихачова М. Б. вважає, що суд першої інстанції проігнорував довідку № 19 від 21 липня 2025 року, в якій вказано, що дружина відповідача перебуває на 5 тижні вагітності, що підтверджує фактичні витрати відповідача, пов`язані з веденням вагітності, зокрема придбанням необхідних вітамінів, спеціального харчування, засобів медичного призначення, оплатою консультацій та оглядів лікарів, що безпосередньо свідчить про його участь у забезпеченні майбутніх потреб дитини та належне виконання сімейних обов`язків. У надісланому на адресу суду відзиві представник позивачки ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 заперечує, рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін. Додатково вказує, що позивачка не заперечує проти спілкування відповідача з дочкою і не чинить перешкод для його участі у її житті та вихованні. Однак, долучені відповідачем докази свідчать про надання ним коштів на утримання дитини лише після припинення сімейних відносин та звернення позивачки до суду із заявою про видачу судового наказу. Представник позивачки зауважує, що грошові перекази відповідача в період з січня по травень 2025 року використовувалися для забезпечення потреб сім`ї, а не як аліменти. Фактично, відповідач почав сплачувати аліменти лише з червня 2025 року, що підтверджується платіжними інструкціями, долученими до відзиву на позовну заяву. При цьому вважає, що такі перекази сплачуються ним виключно у зв`язку з наявністю судової справи про стягнення аліментів. Не підтвердженими, на думку представника позивачки, є доводи відповідача про те, що ним особисто здійснювались витрати на лікування, харчування, одяг, шкільне приладдя та інші потреби дитини, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували ці обставини. Крім того представник позивачки ОСОБА_2 наголошує, що з моменту припинення сімейних відносин відповідач жодного разу не проявив ініціативи щодо укладення нотаріального договору про виконання батьківського обов`язку з утримання дитини, хоча був обізнаний про бажання позивача врегулювати це питання як у добровільному, так і в судовому порядку. Натомість у своїх поясненнях по суті позову та в апеляційній скарзі відповідач намагається перекласти цей обов`язок на позивача, що свідчить про його небажання належним чином брати участь у забезпеченні дитини та виконанні своїх батьківських обов`язків. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи категорію справи та ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката необхідно залишити без задоволення з наступних підстав. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції судове рішення вищезазначеним вимогам відповідає. Задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції з врахуванням обставин, передбачених ст. 182 СК України, встановив, що відповідач є фізично здоровим чоловіком працездатного віку, має постійний дохід, відсутність у нього інших утриманців, прийшов до висновків, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі частки всіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50 відсотків встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. З цими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що сторони у справі є батьками неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, а тому згідно ст. 180 СК України вони зобов`язані утримувати її до досягнення повноліття (а.с. 8). Також судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з КНП «Надвірнянська центральна районна лікарня» на посаді лаборанта на 0,75 ставки, її загальна сума доходу за місцем роботи за період з січня 2025 року по червень 2025 року становить 68 297,07 грн. (а.с. 10-11). З копії довідки № 1605 від 02 травня 2025 року вбачається, що відповідач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 12). Згідно платіжних інструкцій відповідач 30 червня та 23 липня 2025 року здійснив на рахунок позивачки переказ власних коштів в сумі по 5 025,13 грн. із зазначенням інформації про призначення платежу аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 (а.с.54,55) Відповідно до платіжних інструкцій ОСОБА_1 здійснено переказ Дячук К. В. з призначенням платежу переказ власних коштів 10 січня 2025 року в сумі 20 050 грн., 31 січня 2025 в сумі 20 050 грн., 21 лютого 2025 року в сумі 20 050 грн., 24 березня 2025 року в сумі 20 050 грн., 26 квітня 2025 року в сумі 20 050 грн., 24 травня 2025 року в сумі 10 050 грн. (а.с. 78, 101-104). Згідно із частинами 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3статті 181 СК України). У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у Сімейному кодексі України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права. Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Апеляційний суд зауважує, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»). Згідно зі статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить 2 563 грн. Колегія суддів зауважує, що вказана величина свідчить лише про мінімальний рівень матеріального забезпечення. Таким чином, з врахуванням того, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, та враховуючи розмір прожиткового мінімуму на дітей віком до 6 років, матеріальне становище сторін, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно визначив аліменти у розмірі частки всіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50 відсотків встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. При цьому колегія суддів вважає, що виходячи із закріплених частиною 9 статті 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, такий розмір аліментів сприятиме гармонійному фізичному та духовному розвитку дитини, а платник аліментів, враховуючи встановлені судом обставини та надані докази, має можливість нести відповідні витрати. Аліменти у вказаному розмірі є помірною сумою, не завищеною в сьогоднішніх умовах з урахуванням віку та потреб дитини. Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що відповідач продовжує брати активну участь в житті дитини та забезпечувати її усім необхідним, оскільки даний факт не звільняє його від обов`язку утримувати неповнолітню доньку. З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє доводи представника скаржника про те, що позивачка жодного разу письмово не зверталася до відповідача з вимогою надсилати більшу суму коштів чи брати більшу участь у фінансовому забезпеченні дитини. Апеляційний суд не бере до уваги доводи представника ОСОБА_1 про те, що відповідач систематично добровільно надає матеріальну допомогу на утримання доньки у розмірах, що відповідають її потребам, оскільки аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Не заслуговують уваги твердження представника скаржника про те, що позивачка витрачає отримані від нього кошти на власні потреби, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували ці обставини. Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що на утриманні відповідача перебувають його батьки пенсійного віку, які через свій вік та стан здоров`я потребують постійної матеріальної підтримки, то такий не заслуговує на увагу. Згідно з постановою об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. Саме по собі посилання відповідача на пенсійний вік батька, матері не зумовлює необхідність зменшення розміру аліментів на утримання дитини, оскільки такий обов`язок утримувати дитину, передбачений діючим сімейним законодавством, а надання матеріальної допомоги батькам відповідач здійснює добровільно, оскільки жодних доказів щодо обов`язкового утримання батька та матері відповідачем матеріали справи не містять. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на неповнолітню доньку, суд першої інстанції не встановив наявності обставин, які б перешкоджали відповідачу у виконанні його батьківських обов`язків стосовно його неповнолітньої доньки. Більш того, колегія суддів зауважує, що відповідач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не представив докази свого дійсного майнового стану. Обов`язок утримувати дитину не залежить від бажання чи можливостей батьків враховуючи загальне правило, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття навіть у тому разі, коли виконання цього обов`язку може призвести до неповного задоволення їх власних матеріальних і духовних потреб. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в прямому переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів і ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 (провадження № 61-22317св19). Суд апеляційної інстанції також вважає необхідним роз`яснити, що сторони не позбавлені можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду із позовом про зміну розміру аліментів, відповідно до частини 1 статті 192 СК України. Аргументи апеляційної скарги є аналогічними доводам відповідача, які були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Лихачової Маргарити Борисівни залишити без задоволення. Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 24 грудня 2025 року. Судді В. М. Барков Л. В. Василишин І. О. Максюта