Постанова Київський апеляційний суд № 376/1580/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №376/1580/24 Головуючий у суді І інстанції: Коваленко О.М. провадження №22-ц/824/18070/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г., секретар судового засідання: Янчук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , який представляє інтереси особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, інтереси та(або) обов`язки - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Черепин» на ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 31 травня 2024 року про затвердження мирової угоди у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, ВСТАНОВИВ: У травні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом. В ході розгляду справи позивач та відповідач дійшли до мирової угоди та 31.05.2024 року подали до суду спільну заяву, в якій просять затвердити укладену між ними мирову угоду, провадження по справі закрити, надавши суду укладену та підписану сторонами по справі мирову угоду від 31.05.2024 року. За умовами мирової угоди: Сторони: позивач - ОСОБА_2 та відповідач - ОСОБА_3 просять суд затвердити про наступне: Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 3,0336 га, кадастровий номер 3224688200:04:009:0002, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Черепинської сільської ради Тетіївського району Київської області, що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія КВ №068159 в рахунок погашення боргу в сумі 230 тисяч гривень. Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 31 травня 2024 року затверджено мирову угоду, яка укладена між позивачем та відповідачем за умовами якої: визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 3,0336 га, кадастровий номер 3224688200:04:009:0002, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Черепинської сільської ради Тетіївського району Київської області, що належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія КВ №068159 в рахунок погашення боргу в сумі 230 тисяч гривень. Закрито провадження у справі. Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , який представляє інтереси особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, інтереси та(або) обов`язки - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Черепин» подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та на правити справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд першої інстанції затверджуючи мирову угоду не з`ясував чи відповідає зазначена мирова угода вимогам закону, зокрема чи не порушує права та інтереси третіх осіб, а саме орендаря даної земельної ділянки - СТОВ «Черепин», адже фактично суд без врахування переважного права передав у власність іншій особі земельну ділянку, що є порушенням чинного законодавства. Вважає, що даною мировою угодою узаконено скритий договір купівлі-продажу землі, в обхід Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сількогосподарського призначення» від 31.03.2020 року. Укладаючи мирову угоду щодо нерухомого майна шляхом передання його у власність позивачу, суд першої інстанції передав у власність земельну ділянку в обхід першочергового права ст. 9 Закону України «Про оренду землі», порушуючи виключну підсудність справ, а саме п. 1 та п. 8 ст. 30 ЦПК України та без перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки сількогосподарського призначення. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Затверджуючи мирову угоду, яка укладена між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 , суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що укладена сторонами мирова угода не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, вчинена в інтересах всіх сторін, тому суд першої інстанції прийшов до висновку про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі. Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено, що у травні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу. В позовній заяві зазначав, що 10 березня 2023 року відповідачка ОСОБА_3 позичила у позивача ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 230 000 грн, що підтверджується договором позики від 10 березня 2023 року, а також розпискою від 10 березня 2023 року (а.с. 15, 16). Також зазначав, що 10 березня 2024 року закінчився термін повернення боргу, проте відповідачка позичену суму позивачу не повернула. У зв`язку з цим, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти в сумі 230 000 грн, згідно договору позики від 10 березня 2023 року. Встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серія КВ № 9068158 від 18 лютого 2004 року відповідачка ОСОБА_3 , на підставі розпорядження Тетіївської райдержадміністрації від 09.12.2003 року за № 486, є власником земельної ділянки площею 3,0336 га на території Черепинської сільської ради, Тетіївського району, Київської області, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 13). В подальшому сторони звернулись до суду першої інстанції з заявою про затвердження мирової угоди (а.с. 20-21). За умовами мирової угоди: сторони: позивач - ОСОБА_2 та відповідач - ОСОБА_3 просили суд затвердити про наступне: визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 3,0336 га, кадастровий номер 3224688200:04:009:0002, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Черепинської сільської ради Тетіївського району Київської області, що належить на праві власності ОСОБА_3 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серія КВ №068159 в рахунок погашення боргу в сумі 230 тисяч гривень. Відповідно до ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. З аналізу наведеної статті вбачається, що особи, які не брали участь у справі, мають право на апеляційне оскарження лише за умови, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, сільськогосподарське товариства з обмеженою відповідальністю «Черепин» посилалося на те, що оскаржувана ухвала порушує права товариства, як орендаря земельної ділянки з кадастровим номером 3224688200:04:009:0002, адже фактично суд першої інстанції без врахування переважного права орендаря передав у власність іншій особі земельну ділянку, що є порушенням чинного законодавства. На підтвердження доводів апеляційної скарги до неї було долучено копії договору оренди землі №493 від 10 червня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 (орендодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Черепин» (орендар), відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, що належить йому на підставі державного акту серія КВ № 068159 від 18 лютого 2004 року з кадастровим номером 3224688200:04:009:0002, площею 3,0336 га. Відповідно до п.6 договору оренди, договір укладений на 10 років (а.с. 49-52). З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що земельна ділянка площею 3,0336 га, кадастровий номер 3224688200:04:009:0002 перебуває в оренді у СТОВ «Черепин» (орендар) (а.с. 53, 54-55). Відповідно до п. 26 укладеного договору оренди, орендар - ТОВ «Черепин» має першочергове право на купівлю орендованої земельної ділянки в разі її продажу (а.с. 51). З викладеного вбачається, що оскаржуваною ухвалою зачіпаються права СТОВ «Черепин», зокрема в частині першочергового права на набуття у власність вказаної земельної ділянки при її відчуженні орендодавцем, тому товариство має право апеляційного оскарження вищевказаної ухвали. Відповідно до ч.7 ст.49 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу. Мирова угода - це досягнута між сторонами в ході судового розгляду і під контролем суду заснована на взаємних поступках угода, яка по новому визначає їх суб`єктивні права та обов`язки. Метою такої угоди є врегулювання спору між самими сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмету спору. Не може визнаватися судом мирова угода, в якій нічого не вирішено про долю заявлених позивачем вимог і умови якої не пов`язані зі спірними правовідносинами, так як така угода не приведе до усунення конфлікту. Відповідно до ч.1 ст.207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Відповідно до ч.2 ст.207 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Відповідно до ч.3 ст.207 ЦПК України до ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Відповідно до ч.4 ст.207 ЦПК України укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі. Затвердженням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб, визначений в умовах мирової угоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2024 року в справі № 569/6725/22 (провадження № 61-16199св23)). Відповідно до ч. 5 ст.22 ЗК України набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 статті 130 ЗК України набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; в) територіальні громади; г) держава. Відповідно до ч.4 статті 130 ЗК України порядок здійснення перевірки відповідності набувача або власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення вимогам, визначеним цією статтею, затверджується Кабінетом Міністрів України. Передбачена цією частиною перевірка здійснюється, зокрема, в автоматизованому порядку, у тому числі шляхом інформаційної взаємодії між Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, Державним земельним кадастром, Державним реєстром актів цивільного стану громадян, Державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Перевірка не здійснюється при набутті у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею: для ведення садівництва - не більше 0,25 гектара; для ведення особистого селянського господарства, розташованих у межах населених пунктів, - не більше 2 гектарів. При набутті у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення без здійснення перевірки, передбаченої цією частиною, набувач до вчинення правочину про перехід права власності подає нотаріусу, який посвідчує відповідний правочин, або нотаріусу, який його заміщує, заяву про дотримання вимог цієї статті, справжність підпису на якій засвідчується нотаріально. Копії такої заяви, засвідчені нотаріусом, який посвідчує відповідний правочин, надаються сторонам правочину про перехід права власності на земельну ділянку. Недотримання набувачем права власності на земельну ділянку вимог цієї статті, у тому числі зазначення недостовірних відомостей у заяві, є підставою для визнання правочину про перехід права власності на земельну ділянку недійсним. Відповідно до ч. 2 ст. 777 ЦК України наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оренду землі» орендар має переважне право на придбання у власність земельної ділянки у разі її продажу, за умови що він сплатить ціну, за якою продається така земельна ділянка. Якщо відповідно до закону орендар не може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, він може в порядку, визначеному Земельним кодексом України, передати своє переважне право купівлі такої земельної ділянки іншій особі, яка відповідно до закону може набувати у власність таку земельну ділянку. У разі продажу земельної ділянки на земельних торгах реалізація переважного права купівлі земельної ділянки на земельних торгах здійснюється на умовах та в порядку, визначених статтями 135-139 ЗК України. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту з метою «обходу» переважного права купівлі, передбаченого частиною другою статті 777 ЦК України, частиною першою статті 9 Закону України «Про оренду землі». Якщо учасники цивільного обороту використовують правомірний цивільно-правовий інструментарій (зокрема, конструкцію мирової угоди) для «обходу» переважного права купівлі, передбаченого частиною другою статті 777 ЦК України, частиною першою статті 9 Закону України «Про оренду землі», то в такому разі відбувається використання конструкції мирової угоди не для забезпечення визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів суб`єкта переважного права. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у справі № 376/2362/24 від 06 жовтня 2025 року. Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що мирова угода про визнання права власності на земельну ділянку, площею 3,0336 га, кадастровий номер 3224688200:04:009:0002, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Черепинської сільської ради Тетіївського району Київської області, порушує права та охоронювані законом інтереси СТОВ «Черепин», оскільки суд першої інстанції не перевірив чи не порушують умови мирової угоди прав третіх осіб (орендаря), а також порядку набуття у власність земельної ділянки з урахуванням вимог ст.ст.22, 130 ЗК України. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що умови мирової угоди суперечать чинному законодавству України, оскільки громадянин України без перевірки може набути у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованих у межах населених пунктів не більше 2 гектарів. Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка має площу 3,0336 га. Крім того, об`єктом спірних правовідносин є грошові зобов`язання, а тому передача нерухомого майна за мировою угодою виходить за рамки предмету спору, а тому не відповідає вимогам закону. Відповідно до п.1 ч.5 ст.207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є не виконуваними. Таким чином, суд першої інстанції не перевірив чи не суперечать закону умови мирової угоди та чи не порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, та дійшов суперечливого висновку про затвердження мирової угоди щодо визнання права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3224688200:04:009:0002 за позивачем. Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, а справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, відповідно до вимог статті 379 ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 379 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який представляє інтереси особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, інтереси та(або) обов`язки - Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Черепин» задовольнити. Ухвалу Сквирського районного суду Київської області від 31 травня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено «22» грудня 2025 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді Є.В. Болотов С.Г. Музичко