Постанова Миколаївський апеляційний суд № 483/849/25

23.12.25 22-ц/812/2056/25 Провадження № 22-ц/812/2056/25 Суддя першої інстанції Шевиріна Т.Д. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 23 грудня 2025 року м. Миколаїв Справа № 483/849/25 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання Лівшенку О.С., за участі представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шевиріної Т.Д., в залі судового засідання в м. Очаків, за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» про розірвання договору оренди землі, зобов`язання повернути земельну ділянку та стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, В С Т А Н О В И В: 17 червня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» (далі ТОВ «Очаківський райагрохім») про розірвання договору оренди землі, зобов`язання повернути земельну ділянку та стягнення заборгованості зі сплати орендної плати. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,183 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:1596, що розташована в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області. 01 серпня 2018 року між позивачем та ТОВ «Очаківський райагрохім» було укладено договір оренди землі, відповідно до якого позивач передав в оренду відповідачу вищезазначену земельну ділянку в оренду на 7 років. В порушення умов договору ТОВ «Очаківський райагрохім» починаючи з 2020 року орендну плату за користування земельною ділянкою ОСОБА_2 не сплачує. На вимогу ОСОБА_2 про розірвання договору оренди від 01 серпня 2018 року та повернення земельною ділянки отримано письмову відмову відповідача. Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд розірвати договір оренди землі укладений між ним та ТОВ «Очаківський райагрохім», щодо оренди земельної ділянки площею 0,183 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:1596 та застосувати наслідки розірвання спірного договору, шляхом зобов`язання відповідача повернути ОСОБА_2 спірну земельну ділянку. Стягнути з ТОВ «Очаківський райагрохім» заборгованість з орендної плати за період з 2020 року по 2025 рік, у загальному розмірі 1 982.58 грн. Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2025 року позов задоволено частково. Розірвано договір оренди земельної ділянки загальною площею 0, 183 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області з кадастровим номером 4825182800:01:000:1596, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Очаківський райагрохім». Стягнуто з ТОВ «Очаківський райагрохім» на користь ОСОБА_2 заборгованість з орендної плати за період з 2020 по 2024 роки у розмірі 1 346 грн 50 коп., з яких орендна плата 1 182 грн 70 коп., пеня 163 грн 80 коп. Стягнуто з ТОВ «Очаківський райагрохім» на користь ОСОБА_2 3 682 грн 71 коп. в рахунок відшкодування судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням того факту, що судом встановлено на підставі належних та допустимих доказів факт систематичної (два і більше випадки) несплати відповідачем орендної плати, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог та розірвання договору. Вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди землі та передчасною. Оскільки розірвання договору припиняє взаємні права і обов`язки сторін, позовна вимога щодо зобов`язання повернути земельну ділянку є вирішенням спору на майбутнє. При цьому, ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме розірвання договору оренди землі. Оскільки визначений у договорі термін сплати орендної плати за 2025 рік ще не настав, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Сума заборгованості зі сплати орендної плати підлягає задоволенню за період з 2020 року по 2024 рік у розмірі 1 182 грн 70 коп. Суд вирішує спір в межах заявлених позовних вимог, а тому визначає розмір пені, що підлягає стягненню, на рівні 163 грн 80 коп.. Позивачем не пропущено позовну давність для звернення з даним позовом до суду, а доводи відповідача в цій частині є безпідставними. Не погодившись з рішення суду ТОВ «Очаківський райагрохім» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило його в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні цих вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що враховуючи позовну давність позивач, має право заявляти позовну вимогу, щодо стягнення заборгованості починаючи з 2022 року, а позовну вимогу щодо стягнення пені тільки за 2024 рік. Позивачем на надавалась заява про поновлення позовної давності. В даній справі відсутнє порушення прав орендодавця щодо отримання орендної плати у зв`язку з відмовою останнього від її отримання. Позивачем не надано доказів звернення до відповідача з вимогою про усунення порушень умов договору, щодо виплати орендної плати. Відповідно до пункту 39 Договору оренди землі сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини. Ухвалою господарського суду Одеської області від 23 грудня 2020 року по справі № 916/3160/20 було відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Очаківський райагрохім» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію). Відповідно до пунктів 3, 4 ухвали господарського суду Одеської області від 16 серпня 2024 року припинено дію мораторію, введеного ухвалою господарського суду Одеської області від 23 грудня 2020 року та закрито провадження у справі № 916/3160/20. Враховуючи вищевикладене у ТОВ «Очаківський райагрохім», фактично була відсутня можливість, здійснювати сплату орендної плати в період дії мораторію. Після припинення дії мораторію (16 серпня 2024 року) відносно ТОВ «Очаківський райагрохім», на примусовому виконанні у виконавчій службі та приватного виконавця перебувають виконавчі провадження про стягнення коштів, рахунки та майно знаходяться під арештом. Вирішити питання щодо завершення виконавчих проваджень до кінця 2024 року, не вдалося. Таким чином у відповідача відсутня вина за виникнення заборгованості за 2020-2024 роки. На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,183 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:1596 за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 01 серпня 2018 року позивач уклав з відповідачем договір оренди належної йому земельної ділянки. Строк дії договору 7 років (пункт 7 Договору). За змістом пунктів 8, 10 та 13 вказаного договору, річна орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється в розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки та вона вноситься один раз на рік в термін не пізніше 31 грудня поточного року та у разі невнесення орендарем орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня у розмірі 0,3 відсотка несплаченої суми за кожний день прострочення. Згідно з пунктом 35 договору, його дія припиняється шляхом розірвання, зокрема за рішенням суду, на вимогу однієї зі сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. За змістом відомостей з Державного реєстру платників податків ДФС України про суми виплачених доходів позивачу, останній, починаючи з 2020 року, не отримував дохід від відповідача, хоча ТОВ «Очаківський райагрохім» нараховано: у 4 кварталі 2020 року орендну плату у розмірі 5 461 грн 30 коп.; у 4 кварталі 2021 року орендну плату у розмірі 5 461 грн 30 коп., яка фактично не виплачена. 28 травня 2020 року позивачем на адресу відповідача була надіслана заява з проханням припинити господарську діяльність на вказаній земельній ділянці, оскільки орендар діє недобросовісно - не сплачує орендну плату за користування землею. Факт нарахування та не виплати орендної плати позивачу також підтверджується повідомленням ТОВ «Очаківський райагрохім» від 11 березня 2021 року та 18 червня 2025 року, за змістом яких ОСОБА_2 запропоновано звернутися до товариства для отримання орендної плати. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення в частині задоволення позову про розірвання договору оренди землі, на думку колегії суддів, зазначеним вимогам закону відповідає, про що треба зазначити наступне. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»). Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а приписи статей 24, 25 цього Закону визначають права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин. Відповідно до спеціальної норми частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. Згідно з пунктом «д» частини 1 статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати. Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати. Під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 616/292/17, від 08 травня 2024 року у справі № 629/2698/23). У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 зроблено висновок: «Тож підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма у такому випадку є самостійною та достатньою, і звертатися до більш загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби, оскільки вона передбачає саме додаткову (до основної) підставу для розірвання договору оренди землі» (пункт 84 постанови). Суд першої інстанції, розглядаючи спір сторін, дійшов висновку, що відповідач не виплатив позивачу орендну плату за 2020-2024 роки у повному обсязі та у визначений сторонами строк, а тому наявні підстави для стягнення невиплаченої орендної плати, пені за несвоєчасну виплату та розірвання договорів оренди землі. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України). За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 3, 4 статті 83 ЦПК України). Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (частина 1 статті 84 ЦПК України). Як встановлено матеріалами справи, між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером ділянок та укладені додаткові угоди до основних договорів, а саме за додатковою угодою від 01 березня 2018 року щодо оренди земельних ділянок кадастровими номерами 4825182800:01:000:1596, орендна плата за користування якою повинна була сплачена до 31 грудня кожного року у розмірі 236 грн 54 коп. Між тим, наданими доказами підтверджено, що за період 2020-2024 років орендна плата позивачу за цим договором не сплачена взагалі. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не виконав свого обов`язку, передбаченого укладеним сторонами договором оренди землі, щодо виплати орендної плати позивачу за вказаний період, а отже, така невиплата є систематичною та відповідно до наведених вимог закону є підставою для розірвання договору оренди землі. За такого, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність заборгованості по виплаті орендної плати за період 2020-2024 років та стягнув з відповідача таку заборгованість у розмірі 1 182. 80 грн і пеню за порушення зобов`язання щодо виплати орендної плати в межах позовних вимог у розмірі 163.80 грн, яка передбачена пунктом 13 укладеного Договору у розмірі 0.3% від несплаченої суми за кожен день прострочення. В судовому засіданні суді першої інстанції відповідач заперечував свою вину у несплаті орендної плати за визначений період пояснюючи, що позивач умисно не звертався до орендаря за отриманням орендної плати. При цьому відповідач посилався на листи, що надсилались на адресу позивача від 11 березня 2021 року та 18 червня 2025 року, за змістом яких ОСОБА_2 запропоновано звернутися до товариства для отримання орендної плати. Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги зазначені твердження відповідача, оскільки згідно зі статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Доводи відповідача про неповідомлення ОСОБА_2 реквізитів для оплати орендних платежів та відсутність його звернення до відповідача, як підтвердження недобросовісної поведінки орендодавця, яка спрямована на штучне створення умов для розірвання договору оренди з підстав систематичної несплати орендної плати, не заслуговують на увагу та є безпідставними, оскільки вказане не звільняє відповідача від обов`язку виконувати умови договору оренди землі в частині сплати погодженого розміру орендної плати. Умовами договору не визначено порядок отримання орендної плати, а тому орендар при укладенні договору повинен був передбачити яким чином він буде виконувати свій обов`язок щодо виплати орендної плати. Крім того, відсутність у матеріалах справи доказів, що свідчать про вчинення ТОВ «Очаківській райагрохім» дій щодо нарахування та виплати орендної плати, підтверджує неналежне виконання орендарем умов договору оренди землі. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині розірвання договорів оренди землі внаслідок систематичного істотного порушення умов договорів щодо щорічної виплати орендної плати, виплати її саме в повному розмірі та у строки, визначені умовами договорів оренди, за період 2020-2024 років. Доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції позовної давності до спірних правовідносин є безпідставними з огляду на те, що суд в судовому рішенні дав належну оцінку заяві відповідача про застосування позовної давності. Так, статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність, зокрема в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки ( штрафу, пені) ( пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України). Перебіг позовної давності за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 ЦК України). Право на звернення до суду за захистом своїх прав у позивача у зв`язку з невиплатою орендної плати до 31 грудня 2020 року, виникло з 01 січня 2021 року; по несплаті орендної плати за 2021 рік з 01 січня 2022 року; за 2022 рік з 01 січня 2023 року; за 2023 рік з 01 січня 2024 року; за 2024 рік з 01 січня 2025 року. До цих платежів застосовується загальна позовна давність у три роки. До пені застосовується спеціальна позовна давність в один рік. Отже, щодо виплати орендної плати за 2020 рік позовна давність спливає 01 січня 2024 року, за 2021 01 січня 2025 року, за 2022 01 січня 2026 року і т.д. Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав 17 червня 2025 року. Між тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11березня 2020 року № 211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258,362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX набрав чинності 02 квітня 2020 року. У постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2. Під час воєнного стану, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні перебіг позовної давності був зупинений, але з 4 вересня 2025 року цей період скасовано згідно із Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-IX, і тепер строки позовної давності знову поновлено. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна давність до спірних правовідносин застосуванню не підлягає. Аргументи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача щодо невиплати орендної плати з підстав дії мораторію на виплату обов`язкових платежів, запроваджений в межах справи про банкрутство відповідно до рішення господарського суду Одеської області від 23 грудня 2020 року у справі № 916/3160/20, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що відповідно до пункту 3 резолютивної частини цього судового рішення мораторій введено на задоволення вимог кредиторів (зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію). Водночас, строк виконання виплати орендної плати за 2020 рік настав 31 грудня 2020 року та за подальші роки настав після введення мораторію за вказаним судом рішенням. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, на непослідовну позицію відповідача щодо заперечень своєї вину у невиконанні обов`язку щодо виплати орендної плати за укладеним сторонами договором. Так, в суді першої інстанції відповідач стверджував, що невиплата орендної плати пов`язана з недобросовісною поведінкою орендодавця, яка спрямована на штучне створення умов для розірвання договору оренди з підстав систематичної несплати орендної плати. Водночас, в апеляційній скарзі стверджує, що така невиплата орендної плати пов`язана із запровадженим господарським судом мораторію на виконання зобов`язань по таким виплатам. Така процесуальна поведінка ТОВ «Очаківській райагрохім», на переконання колегії суддів, є недобросовісною та свідчить про намагання орендодавця уникнути свого обов`язку по сплаті орендної плати. Ураховуючи наведене, дослідивши доводи та мотиви апеляційної скарги, колегія суддів робить висновок про правильність висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування. Судове рішення в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону й підстави для скасування в цій частині відсутні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ТОВ «Очаківській райагрохім» залишити без задоволення, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Це ж рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог учасниками справи не оскаржувалось, а відтак судом апеляційної інстанції в цій частині не перевірялось. Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки в задоволенні вимог апеляційної скарги відмовлено, то підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» залишити без задоволення. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 вересня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повне судове рішення складено 23 грудня 2025 року.