Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/14824/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4155/25 Справа № 201/14824/24 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2025 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Городничої В.С., суддів Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м.Дніпрі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Васильченко Ганни Іванівни на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2025 року у складі судді Батманової В.В. по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2024 року АТ «ПУМБ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 1-8), в якому позивач посилається на те, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 17.01.2018 року було укладено кредитний договір №100962323601 на підставі якого останній було видано кредит в сумі 70 000 грн. Позивач виконав свої зобов`язання, надавши відповідачу кредитні кошти в повному обсязі, проте відповідач не належним чином виконує умови договору, й станом на 09.09.2024 року загальна заборгованість відповідача перед банком за кредитним договором №100962323601 становить 85 196,54 грн, з яких 49 584,76 грн заборгованість за кредитом, 28,87 грн заборгованість за процентами, 35 582,94 грн заборгованість за комісією. На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму боргу у розмірі 85 196,54 грн та судовий збір. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2025 року позовні вимоги АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» суму заборгованості станом на 09.09.2024 року у розмірі 85 196,54 грн за кредитним договором №100962323601, з яких: 49 584,76 грн, заборгованість за кредитом, 28,87 грн заборгованість за процентами, 35 582,91 грн заборгованість за комісією. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн (а.с. 133-136). Не погодившись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Васильченко Г.І. звернулась з апеляційною скаргою (а.с. 140-146), в якій, посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить суд рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Позивач не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду зміні в частині обґрунтування відмови з наступних підстав. Задовольняючи позов АТ «ПУМБ» про стягнення заборгованості у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з факту неналежного виконання зобов`язання за укладеними кредитними договорами боржником в частині повернення кредиту та сплати відсотків і комісії за його користування, й наявності у зв`язку з цим підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитними договорами, у визначеному позивачем розмірі. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення у повній мірі не відповідає з огляду на наступне. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Судом встановлено, що 17.01.2018 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «ПУМБ» із Заявою на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб №100962323601, відповідно до якої отримала кредит на споживчі цілі у розмірі 70 000,00 грн, розмір річної процентної ставки 0,01%, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості становить 2,99%. Своїм підписом ОСОБА_1 підтвердила факт прийняття Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на сайті: pumb.ua, в повному обсязі. Зазначені умови щодо сплати комісії доведені до відома відповідача перед укладенням договору, про що свідчить паспорт споживчого кредиту від 17.01.2018 року, в якому також міститься підпис відповідача (а.с. 11-12). У пункті 5.7.3. Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб визначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості за Споживчим кредитом встановлюється за послуги Банку щодо списання та зарахування коштів з метою повернення Споживчого кредиту, розрахунково-касове обслуговування щодо Споживчого кредиту, надання консультаційних та інформаційних послуг щодо Споживчого кредиту. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості сплачується щомісячно в термін сплати процентів за користування Споживчим кредитом за відповідний розрахунковий період у розмірі, вказаному в Заяві на приєднання до Договору, від початкової (наданої) суми Споживчого кредиту (база розрахунку комісії). Комісія за обслуговування кредитної заборгованості за наданим Споживчим кредитом розраховується за повний місяць у якому відбувається повернення заборгованості. Під повним місяцем, у цій Частині 5 Розділу ІІ цього Договору, розуміється період, який визначається від попереднього до наступного терміну (дати) платежу згідно з Графіком платежів. Вказану Публічну пропозицію підписано заступником голови Правління АТ «ПУМБ» (а.с. 16-27). Згідно з наданими банком розрахунками, заборгованість ОСОБА_1 , станом на 09.09.2024 року, становить у розмірі 85 196,54 грн, з яких: 49 584,76 грн - заборгованість за кредитом, 28,87 грн. - заборгованість за процентами, 35 582,91 грн заборгованість за комісією (а.с. 34-36). З наданого суду руху коштів по рахункам вбачається, що відповідач ОСОБА_1 активно користувалась кредитними коштами та частково сплачувала грошові кошти за умовами договорів (а.с. 32-43). Відповідачу було направлено письмову вимогу від 09.09.2024 року про виконання зобов`язання перед АТ «ПУМБ» та погашення заборгованості у розмірі 85 196,54 грн (а.с. 28-29). Доводи скарги щодо відсутності доказів на підтвердження отримання апелянтом кредитних коштів колегія суддів відхиляє як безпідставні виходячи з наступного. З виписки по рахунку вбачається, що відповідачу на картковий рахунок надійшли кошти за договором №100962323601 від 17 січня 2018 року, при цьому кредитним лімітом наданим на підставі кредитного договору відповідач активно користувалась, частково погашала заборгованість, а тому є достатні підстави для висновку про доведеність факту отримання та використання відповідачем встановленого кредитного ліміту та про те, що сторони в письмовому вигляді погодили розмір відсотків. У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі №554/4300/16-ц вказано, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Поставою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 виписка з особового рахунку клієнта є первинним документом та підтвердженням виконаних за день операцій. Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75. Отже, надані позивачем розрахунок і виписка з особового рахунку відповідача, є належними та допустимими доказами в справі, оскільки виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів по рахунку відповідача, зокрема баланс станом на дату укладання кредитного договору (надана сума кредиту), всі операції за кредитом, а розрахунок заборгованості відображає суми сплаченого як основного боргу, так суми сплачених щомісячних процентів. Належних та допустимих доказів на спростування зазначеного банком розміру заборгованості відповідачем не надано. Апеляційним судом досліджено наданий позивачем розрахунок заборгованості у взаємозв`язку з випискою по рахунку. Відповідачем наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовано, власного розрахунку не надано. Також, факт надання відповідачці кредитних коштів в сумі 70 000,00 грн підтверджується наданою позивачем платіжною інструкцією №TR.26407246.38740.8810 від 17.01.2018 року. Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення нарахованої позивачем у даній справі заборгованості по комісії за обслуговування кредитної заборгованості, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу враховуючи наступне. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до п. 5.7.3 публічної пропозиції AT «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, комісія за обслуговування кредитної заборгованості за споживчим кредитом встановлюється за послуги Банку щодо списання та зарахування коштів з метою повернення Споживчого кредит), розрахунково-касове обслуговування щодо споживчого кредит), надання консультаційних та інформаційних послуг щодо Споживчого кредиту. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості сплачується щомісячно в термін сплати процентів за користування Споживчим кредитом за відповідний розрахунковий період у розмірі, вказаному у заяві на приєднання до договору, від початкової (наданої) суми споживчого кредиту (база розрахунку комісії). Комісія за обслуговування кредитної заборгованості за наданим Споживчим кредитом розраховується за повний місяць у якому відбувається повернення заборгованості. Під повним місяцем, у цін Частині 5 Розділу II цього Договору, розуміється період, який визначається від попереднього до наступного терміну (дати) платежу згідно з Графіком платежів. Проте, банк не надав належних та допустимих доказів того, що саме з цією редакцією публічної пропозиції AT «ПУМБ» була ознайомлена відповідач ОСОБА_1 та погодилась з нею, відтак відсутні підстави вважати, що сторони договору належним чином обумовили та визначили умови та порядок сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Пунктом 5 Заяви №100962323601 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб визначено, що розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 2,99%. Необхідність внесення плати (комісії) за обслуговування кредиту передбачена в розділі «Графік платежів». Розмір такої комісії за кредитним договором № 100962323601 складає 2,99% щомісяця, що становить 2 093,00 грн (а.с. 11). Однак, у Заяві №100962323601 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 17 січня 2018 року не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення пункту 5 Заяви №100962323601 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 17 січня 2018 року щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічних висновків у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21. У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона, за загальним правилом, може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, пунктах 33.4.-33.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2022 у справі №496/3134/19. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У зв`язку з викладеним, відсутні підстави стягувати нараховану позивачем у даній справі заборгованість по комісії за обслуговування кредитної заборгованості на суму 35 582,91 грн, а тому колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру заборгованості за кредитом, у зв`язку з неправомірним стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості по комісії. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясував обставини справи, які мають значення для її вирішення, та неправильно застосував норми матеріального права, порушив вимоги процесуального закону, що в силу вимог пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду належить змінити, зменшивши загальний розмір заборгованості з 85 196,54 грн, яка складається з 49 584,76 грн, заборгованість за кредитом, 28,87 грн заборгованість за процентами, 35 582,91 грн заборгованість за комісією до 49 613,63 грн, яка складається з 49 584,76 грн, заборгованість за кредитом, 28,87 грн заборгованість за процентами. Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За положеннями ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Приймаючи до уваги зміну рішення суду в частині стягнення заборгованості за відсотками з урахуванням вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України підлягає зміні рішення в частині стягнутих судових витрат, а саме: судового збору шляхом його зменшення з 2 422,40 грн до 1 410,56. У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України та враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати за перегляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 1 517,75 грн. Таким чином, враховуючи викладене та з урахуванням ч. 10 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 107,19 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Васильченко Ганни Іванівни задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2025 року змінити шляхом зменшення загального розміру стягнутої заборгованості за кредитним договором №100962323601 від 17.01.2018 року станом на 09.09.2024 року з 85 196,54 грн до 49 613,63 грн, яка складається з 49 584,76 грн, заборгованість за кредитом, 28,87 грн заборгованість за процентами. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2025 року залишити без змін. Стягнути з урахуванням положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України з Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 107,19 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 22 грудня 2025 року. Головуючий В.С.Городнича Судді: М.Ю.Петешенкова Т.П. Красвітна