Постанова 4824 № 212/3788/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 жовтня 2025 року м. Київ Справа № 212/3788/25 Провадження: № 22-ц/824/16273/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Лаврук Ю. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Борщенко Владлени Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Іванківського районного суду Київської області від 01 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Слободян Н. П., у справі позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович; приватний виконавець виконавчого округу Донецької області Григорчук Павло Васильович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в: В квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що вона дізналась про наявність виконавчого провадження № НОМЕР_1. З постанови про відкриття цього виконавчого провадження від 15.12.2021 вбачається, що підставою для його відкриття став виконавчий напис № 182625, вчинений 16.06.2021приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення з неї на користь відповідача заборгованості у розмірі 9 425 грн. Вказує, що вона телефонувала представнику відповідача, який їй пояснив, що заборгованість виникла в результаті укладеного кредитного договору. Проте, вона впевнена, що всі розрахунки є некоректними, нарахування за умовами кредитного договору необґрунтованими, а заявлені вимоги щодо стягнення заборгованості за відсотками та комісією такими, що заявлені з пропуском трирічного строку пред`явлення вимог до боржника. Також звертає увагу на те, що нотаріус помилково послався у спірному виконавчому написі на положення п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 № 1172, тоді як вірним є посилання на п. 1-1 такого Переліку, що є порушенням вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат». Крім того, акцентує увагу на пропущенні трирічного строку з настання дня вимоги, що є порушенням ст. 88 зазначеного Закону. Разом з цим, на її переконання, нотаріус під час вчинення спірного виконавчого напису керувався п. 2 Переліку документів, за яких стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку, затвердженого постановою КМУ від 26.11.2014 № 662, тоді як така постанова скасована Київським апеляційним адміністративним судом 22.02.2017 у справі № 826/20084/14. Тому, відповідач та нотаріус не могли вчинити спірний виконавчий напис на кредитному договорі, оскільки він не є нотаріально посвідченою угодою, що в свою чергу не входить до переліку документів, на підставі яких вчиняються виконавчі написи. За таких обставин, просила спірний виконавчий напис визнати таким, що не підлягає виконанню. Заочним рішенням Іванківського районного суду Київської області від 01 серпня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Борщенко В. В. в інтересах ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просила скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. На обгрунутвання доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції ухвалив рішення без повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи, обмежившись формальною перевіркою поданих до суду документів, в той час як саме характер спірних правовідносин та вимоги закону зобов`язували суд встановити не лише факт існування кредитного договору, а насамперед наявність чи відсутність безспірності заборгованості, яка є ключовою умовою для вчинення виконавчого напису нотаріусом. Вказує, що суд першої інстанції помилково виходив із того, що сам факт подання кредитором до нотаріуса певного переліку документів є достатнім доказом безспірності боргу, тоді як Перелік документів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1172, має вичерпний характер і повинен тлумачитися буквально. Втім, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що при вчиненні виконавчого напису №182625 приватному нотаріусу Остапенку Є.М. були надані документи у формі й обсязі, визначеному законодавством. Зокрема, не було надано засвідченої виписки з рахунка боржника, яка у розумінні закону є центральним документом, що підтверджує саме безспірність заборгованості. Крім того, наголосила на тому, що суд першої інстанції залишив поза увагою обставину, яка мала вирішальне значення для правильного застосування норм матеріального права, а саме те, що кредитний договір, на підставі якого було вчинено виконавчий напис, не був нотаріально посвідченим. Також, зазначила, що суд першої інстанції неправильно витлумачив положення статей 87-88 Закону України «Про нотаріат», а також приписи Переліку документів, дійшовши помилкового висновку, що для вчинення виконавчого напису достатньо подати нотаріусу будь-який кредитний договір у письмовій формі, незалежно від форми його посвідчення. Окрему увагу звернула на те, що суд першої інстанції не перевірив фактичної наявності чи відсутності спору щодо розміру і підстав виникнення заборгованості, хоча відповідачка послідовно заперечувала нараховані суми, вказувала на неправомірність відсотків, комісій та інших складових боргу. Наявність таких заперечень, як неодноразово підкреслював Верховний Суд, автоматично виключає можливість вчинення виконавчого напису, адже безспірність становить його основу та умову законності. Більше того, суд першої інстанції не з`ясував, чи існувало у стягувача право вимоги в обсязі, відображеному у виконавчому написі, чи не було спору про борг на момент звернення до нотаріуса та чи відповідають надані документи вимогам щодо первинних бухгалтерських документів, яких закон вимагає для доведення наявності заборгованості. Ухвалами Київського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16.06.2021 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є. М. вчинив спірний виконавчий напис, яким запропонував стягнути з ОСОБА_1 невиплачені в строк грошові кошти на користь відповідача, якому ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» відступлено право вимоги на підставі договору факторингу № 015-220221 від 22.02.2021 за договором № 690704 про надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту від 03.04.2020, укладеного між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 . За цим виконавчим написом з позивачки на користь відповідача стягнуто за період з 22.02.2021 по 31.05.2021 суму коштів у розмірі: 2500 грн - заборгованість за тілом кредиту; 6175 грн - заборгованість за відсотками. Також, стягнуто плату зі стягувача на підставі ст. 31 Закону України «Про нотаріат». Загальна заборгованість становить 9425 грн. (а. с. 9) 15.12.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Донецької області Григорчуком П.В. відкрито виконавче провадження з виконання спірного виконавчого напису (а. с. 7) Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірний виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом Остапенком Є. М. у повній відповідності до вимог законодавства, а подані стягувачем документи підтверджували безспірність заборгованості позивачки перед ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» за кредитним договором № 690704 від 03.04.2020. Суд першої інстанції також дійшов висновку про те, що між сторонами існували кредитні правовідносини, підтверджені укладеним договором та розміром нарахованої заборгованості, при цьому, оскільки договір не належить до угод, що підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, нотаріус мав право вчинити виконавчий напис на його підставі. Оскільки відповідач подав нотаріусу документи, передбачені п. 2 Переліку № 1172, нотаріус мав правові підстави для вчинення виконавчого напису. Суд зазначив, що сам факт заперечення позивачкою розрахунків заборгованості не є доказом її спірності, якщо ці заперечення не підтверджені жодними належними доказами. Суд також зауважив, що строк, передбачений ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», пропущений не був, адже напис здійснено менш ніж через два роки після укладення кредитного договору. На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та відмовив у задоволенні позову в повному обсязі. Перевіряючи висновки суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно зі статтею 78 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Частиною 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Як передбачено пунктами 3.1., 3.2. Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, а саме: пункт 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині "а після слів "заставлене майно" доповнити словами "(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)"; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: "11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу", п.

2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: "Доповнити перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин

2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.". Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року "Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції на момент вчинення виконавчого напису) "Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно", для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Для правильногозастосування положень статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Як зазначено у частині 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором (стаття 5 ЦПК України). Згідно з частиною 4 статті 12 ЦПК України суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення чи не вчинення процесуальної дії, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. При цьому відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Крім того, статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона в силу статей 12, 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. З матеріалів справи убачається, що позивачка, обґрунтовуючи заявлені вимоги, посилалася на низку порушень, допущених нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, а саме на недодержання встановленої законом процедури його вчинення, відсутність нотаріально посвідченого кредитного договору як обов`язкової передумови для вчинення такої нотаріальної дії, а також на наявність спору щодо розміру та підстав виникнення заборгованості. Крім того, позивачка стверджувала про пропуск кредитором передбачених законом строків для звернення із заявою про вчинення виконавчого напису, що, на її думку, також унеможливлювало здійснення нотаріусом такої дії. Усі ці обставини, на які позивачка посилалася як на підставу для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, були заявлені нею як ключові порушення, що на її думку свідчать про незаконність спірного виконавчого напису. Урахувавши встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка не подала жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував як сам факт порушення її прав, так і ті обставини, на які вона посилалася як на підставу позовних вимог. В позовній заяві та апеляційній скарзі позивачка обмежилася лише загальними доводами про неправомірність дій відповідача та нотаріуса, проте жодним чином не обґрунтувала, коли саме їй стало відомо про порушене право. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виконавчий напис вчинено у межах строку, визначеного ч. 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат", оскільки спірний кредитний договір укладено 03.04.2020, а виконавчий напис вчинено 16.06.2021. З огляду на це доводи позивачки про пропуск стягувачем трирічного строку на звернення до нотаріусу є необґрунтованими. Колегія суддів поділяє ці висновки, адже позивачка не навела жодних юридично значимих аргументів, що могли б спростувати встановлений судом факт дотримання строку для вчинення виконавчого напису. При цьому в матеріалах справи відсутній кредитний договір, на який посилається позивачка, а відтак перевірити будь-які її доводи щодо форми договору, його змісту або правових наслідків укладення колегії суддів неможливо. Водночас, позивачка не зверталася до суду із клопотанням про витребування такого договору, не надсилала відповідних запитів до відповідача, до нотаріуса чи до фінансової установи. Отже, вона не вчинила жодних процесуальних дій, спрямованих на підтвердження власної правової позиції. Зі свого боку відповідач, реалізуючи своє процесуальне право, не подав відзиву, однак така пасивність не може тлумачитися на користь позивачки. Відповідно до статті 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок доказування тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Відсутність активної позиції відповідача не звільняє позивачку від необхідності довести свої твердження належними доказами. Колегія суддів наголошує, що позивачка не довела жодної з обставин, на які посилалася, не надала жодних доказів, не ініціювала витребування відсутніх документів. Така поведінка свідчить лише про відсутність наміру дійсно доводити заявлені вимоги. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову є обґрунтованим. При цьому, наведені в апеляційній скарзі доводи щодо порушення судом першої інстанції принципів повноти, всебічності та об`єктивності дослідження доказів є необґрунтованими. Суд першої інстанції правильно визначив обсяг фактичних обставин, які підлягали встановленню в межах позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та здійснив їх оцінку відповідно до вимог статей 76-89 ЦПК України. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції належним чином встановив, які саме документи слугували підставою для вчинення виконавчого напису, та перевірив їх відповідність вимогам п. 2 Переліку № 1172, який застосовується до кредитних правовідносин. Посилання скаржниці на те, що матеріали справи не містять доказів подання засвідченої виписки з рахунка боржника, не спростовує законності висновків суду першої інстанції, оскільки позивачка не надала жодного доказу, який би підтверджував, що нотаріус не отримував зазначених документів. В свою чергу, позивачка не зверталася до нотаріуса з письмовою вимогою про надання копій документів, що стали підставою для вчинення виконавчого напису, як і не заявляла клопотання до суду першої інстанції про їх витребування. За таких умов, доводи про відсутність документів ґрунтується виключно на припущеннях, при цьому, припущення, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, не можуть бути покладені в основу задоволення позову. Скаржниця помилково ототожнює вимоги п. 1 Переліку № 1172 (який стосується нотаріально посвідчених договорів) та п. 2 Переліку № 1172, що регулює порядок стягнення заборгованості з підстав, що випливають із кредитних відносин. Суд першої інстанції правильно зазначив, що для вчинення виконавчого напису за кредитним договором застосовується п. 2 Переліку № 1172, який не передбачає обов`язкового нотаріального посвідчення кредитного договору. Такі висновки узгоджуються з усталеною судовою практикою, зокрема, з постановами Верховного Суду, де наголошено, що нотаріальне посвідчення договору не є необхідною умовою для вчинення виконавчого напису щодо боргів, які виникли з кредитних правовідносин. Отже, доводи скаржниці в цій частині ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сам по собі факт незгоди боржника з розрахунком заборгованості, без подання первинних документів чи інших доказів, не свідчить про існування спору, який би виключав можливість вчинення виконавчого напису. Позивачка не надала жодного документа, що підтверджує неправильність нарахувань за договором, не подала альтернативного розрахунку заборгованості, первинних бухгалтерських документів або інших доказів, які б спростовували розмір боргу. Апеляційна скарга також не містить жодного фактичного чи юридичного доводу, який би ставив під сумнів висновок суду про відсутність доказів спірності заборгованості на момент вчинення виконавчого напису. Колегія суддів погоджується з тим, що суд першої інстанції не був позбавлений можливості дослідити питання безспірності, проте для цього позивачка мала надати відповідні докази, втім вона не долучила до позову жодного первинного документа, який би підтверджував або спростовував розмір боргу, не обґрунтувала жодним доказом свої твердження про неправомірність нарахувань. У зв`язку з чим, відсутність доказів зумовлена не недоліками розгляду справи судом, а пасивною процесуальною поведінкою позивачки, яка, всупереч вимогам ст. 12, 81 ЦПК України, не виконала свій процесуальний обов`язок - довести обставини, на які посилається. Крім того, колегія суддів позбавлена можливості перевірити правові висновки, на які посилається позивачка в апеляційній скарзі, оскільки в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні постанови з указаними нею номерами справ і датами ухвалення. Зазначене свідчить, що наведені посилання не підтверджені належними доказами та не можуть бути враховані судом як аргумент на користь апеляційних доводів. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Борщенко В. В. підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення Іванківського районного суду Київської області від 01 серпня 2025 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Борщенко Владлени Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Іванківського районного суду Київської області від 01 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 18 грудня 2025 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура