Постанова 4824 № 759/4645/25

Справа № 759/4645/25 Головуючий в суді І інстанції Проскурня О.І. Провадження № 33/824/4358/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О., за участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 на постанову Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ВСТАНОВИВ Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №247609 встановлено, що 15.02.2025 об 11 год. 10 хв. у м. Києві по вул. Стеценка, 75К, ОСОБА_1 керував автомобілем «Dodge Journey», номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (протокол серії ЕПР1 № 247609 від 15.02.2025), та накладено на нього адміністративне стягнення -штраф у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень в дохід держави, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп. Не погодившись з такою постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції допущено спрощений підхід до розгляду зазначеної справи, не надано правової оцінки тим доказам, які надано поліцейськими. Додатково у письмових поясненнях представник апелянта ОСОБА_2 указує на те, що з відеозапису неможливо встановити, яким чином співробітники патрульної поліції встановили наявність ознак алкогольного сп`яніння у водія ОСОБА_1 , оскільки під час спілкування з останнім йому було названо лише ознаку тремтіння пальців рук, ураховуючи, що подія відбувалась взимку. Інші ознаки сп`яніння (запах з порожнини рота, порушення координації рухів) були названі після складання протоколу. У доводах апеляційної скарги представник ОСОБА_2 посилається також на те, що працівниками поліції в порушення вимог ст. 268 КУпАП не було роз`яснено останньому порядок проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, не роз`яснені правові наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. В суді апеляційної інстанції представником ОСОБА_2 було також заявлене клопотання про виклик працівників поліції для надання роз`яснень. При цьому в судовому засіданні, яке відбулось 24 жовтня, представник ОСОБА_3 просив залишити без розгляду клопотання про виклик поліцейських. У судове засідання, призначене на 12 листопада 2025 року, ОСОБА_1 та його захисник Хомич А.М. з`явилися, апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також додаткові пояснення надані протягом розгляду в апеляційному провадженні, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам. Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах. Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані сп`яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом. Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України. Відповідно до п. 2.5. Правил Дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, 2.5. Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху України - водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Порядок проходження огляду водіїв на стан сп`яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103). Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна. Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: - протоколом про адміністративне правопорушення, в якому зафіксовані обставини вчинення адміністративного правопорушення; - відеозаписом, де зафіксовано автомобіль «Dodge Journey», номерний знак НОМЕР_2 , за кермом якого перебував ОСОБА_1 (1 хв. 00 сек.), роз`яснення працівниками поліції причини зупинки автомобіля (1 хв. 10 сек.), роз`яснення працівниками поліції ознак алкогольного сп`яніння, які вбачаються у ОСОБА_1 (7 хв. 10 сек.), пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки (7 хв. 15 сек.), повторну пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки (7 хв. 30 сек.), пропозицію працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння у лікаря-нарколога (7 хв. 33 сек.), подальшу відмову ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння як на місці зупинки, так і у лікаря-нарколога (8 хв. 23 сек.), роз`яснення працівниками поліції правових наслідків відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння (8 хв. 47 сек.), подальша пропозиція пройти огляд на стан сп`яніння та відмова ОСОБА_1 (9 хв. 28 сек. - 9 хв. 55 сек.), спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції, в ході якого ОСОБА_1 з власної ініціативи пропонує пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, роз`яснення працівників поліції, що протокол уже складено за наслідками неодноразових відмов ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, та повідомлення, що протокол неможливо скасувати після його складання (41 хв. 45 сек.); - направленням на проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння від 15.02.2025; - письмовими поясненнями ОСОБА_1 ; - усними поясненнями ОСОБА_1 , даними в судовому засіданні. При оцінці пояснень ОСОБА_1 про те, що він погодився пройти огляд на стан сп`яніння у лікаря-нарколога, суддею першої інстанції враховані дані відеозапису, яким зафіксовано, як ОСОБА_1 на неодноразові пропозиції працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки або в закладі охорони здоров`я відповідав відмовою, і лише зі спливом часу тривалістю більше 30 хвилин, коли працівники поліції зафіксували відмову водія від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому порядку, дали його діям правову оцінку та склали протокол про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 повідомив працівникам поліції, що погоджується проходити огляд на стан сп`яніння. При цьому судом в оскаржуваній постанові обґрунтовано зауважено, що згідно з п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння без будь-яких умов. Вказані докази здобуті з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні. Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень. Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху. Дані відеозапису з нагрудної камери працівника патрульної поліції містять фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та надають можливість повно та об`єктивно дослідити обставини вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку осіб, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення, та підтверджують те, що працівниками поліції були роз`яснені ОСОБА_1 його права і наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. Відтак відповідні доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження. Доводи захисника про відсутність підстав для огляду ОСОБА_1 поліцейським на стан сп`яніння враховуючи, що з відеозапису неможливо встановити, яким чином співробітники патрульної поліції встановили наявність ознак алкогольного сп`яніння у водія ОСОБА_1 , оскільки під час спілкування з останнім йому було названо лише ознаку тремтіння пальців рук, ураховуючи, що подія відбувалась взимку, а інші ознаки сп`яніння (запах з порожнини рота, порушення координації рухів) були названі після складання протоколу, не заслуговують на увагу. Спростування виявлених ознак сп`яніння передбачено шляхом проходження огляду на стан сп`яніння, а не шляхом заперечення наявності таких ознак, встановлення яких віднесено до повноважень поліцейського. Відтак, винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами. Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколів про адміністративне правопорушення та вимоги ч. 2 ст. 251, ст. ст. 256, 262, 266, 268 КУпАП, «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі». Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення. Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності. При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами. Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт. Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення. Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення. Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Святошинського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Т.О. Писана