Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/1300/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2025 р. Справа № 520/1300/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.06.25 по справі № 520/1300/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до суду з позовною заявою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі відповідач, ГУ ДСНС у Харківській області), в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області щодо не проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні; - зобов`язати ГУ ДСНС у Харківській області нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 165 352, 72 грн . Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні. Зобов`язано ГУ ДСНС у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 118 414,44 грн. В іншій частині позовних вимог- відмовлено. Стягнуто з ГУ ДСНС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 947,31 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.06.2025 у справі №520/1300/25 в частині присудження йому суми виплат в порядку ст.117 КЗпП України на рівні 118 414,44 грн та ухвалити постанову, якою присудити йому суми виплат в порядку ст.117 КЗпП України в розмірі 158 613,72 грн Апелянт погодився з підставами прийняття вказаного судового рішення в розрізі наявності порушеного права позивача, яке захистив суд, але не погодився з обраним судом способом захисту його порушеного права. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції правомірно використовуючи висновки Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 розмежував період затримки розрахунку при звільненні від редакцій ст.117 КЗпП України, тобто: за частину періоду затримки з дати після звільнення позивача по 18.07.2022 середній заробіток підлягає врахуванню за весь період, однак, з урахуванням принципу співмірності, за решту періоду затримки з 19.07.2022 по день остаточного розрахунку середній заробіток обмежено шістьма місяцями, без урахування принципу співмірності. При цьому, суд першої інстанції застосував дещо інший механізм обрахунку сум в порядку ст.117 КЗпП України з урахуванням принципу співмірності за період затримки по 18.07.2022, аніж той, що застосував позивач. Під час застосування механізму співмірності, на думку апелянта, підлягають встановленню та обрахунку наступні ключові чинники:- середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці перед звільненням, - період затримки по 18.07.2022 включно, - повна відповідальність відповідача за період затримки по 18.07.2022 включно, - обсяг порушень відповідачем приписів ст.116 КЗпП України, - істотна частка частки заборгованості. Апелянт вказав, що суд під час обрахунку сум в порядку ст.117 КЗпП України з урахуванням принципу співмірності не застосовував такі вагомі показники, як середньоденна заробітна плата, повна відповідальність відповідача в порядку ст.117 КЗпП та істотна частка. Натомість суд застосував лише суму недоотриманих коштів, облікову ставку НБУ та період затримки, з чим апелянт не погодився. Зазначив, що застосування в якості маркеру співмірності облікової ставки НБУ є можливим, але лише у тому разі, коли є неможливим з якихось підстав виділити істотну частку недоплаченої позивачу суми при звільненні. Вказав, що Велика Палата у справі №761/9584/15-ц не викладала висновків щодо того, що превалюючим у застосуванні показником при обрахунку співмірних сум в порядку ст.117 КЗпП України є саме показник облікової ставки НБУ, а не показник істотної частки . У розглядуваній справі показник істотної частки є більшим облікової ставки НБУ, тому, на думку апелянта, застосовувати слід саме істотну частку для того, щоб обрахунок відповідав меті застосування принципу співмірності, а не став чинником для заниження рівня відповідальності відповідача. Таким чином, суд першої інстанції, правильно зазначивши щодо застосування принципу співмірності обрахунку сум виплат в порядку ст.117 КЗпП по 18.07.2022, неправильно здійснив обрахунок присуджених сум, обравши такий спосіб визначення принципу співмірності, котрий не узгоджується з настановами щодо його обрахунку, які надав Верховний Суд, зокрема, у постанові від 24 січня 2025 року (справа № 380/1607/24) та свідчить про протиправне заниження рівня відповідальності відповідача. Покладання на відповідача відповідальності в обсязі 158 613,72 грн, на думку апелянта, дійсно є співмірним, водночас визначення її судом в рамках 118 414,44 грн надає незаконну перевагу суб`єкту владних повноважень у заниженні рівня його відповідальності. Відповідач правом на подання відзиву на апеляцію не скористався. Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Позивач, проходив службу в ГУ ДСНС у Харківській області. Наказом ГУ ДСНС України в Харківській області від 28.02.2019 позивач був звільнений зі служби. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 у справі № 520/19925/24, що набрало законної сили 13.12.2024, зобов`язано ГУ ДСНС у Харківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.02.2019 із урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення". 20.12.2024 на виконання рішення суду у справі № 520/19925/24, відповідачем було виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 101434,78 грн (а.с.11). ГУ ДСНС у Харківській області листом №65020-52/65190 від 02.01.2025 на звернення представника позивача повідомило, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/19952/24 Головним управлінням було перераховано суми індексації грошового забезпечення, рішення суду виконано в повному обсязі. Зазначено, що затримка при розрахунку відбулася не з вини Головного управління, а через відсутність відповідного бюджетного асигнування, виділеного головним розпорядником бюджетних коштів на виплату сум індексації за періоди, визначені в рішенні суду та те, що наразі невідомий розмір середнього заробітку, отже, між сторонами наявний спір та відсутні правові підстави для виплат. Вказано, що Положеннями спеціального законодавства, в тому числі Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України від 20.07.2018 № 623, не передбачено підстав для виплат середнього заробітку, тому у Головного управління відсутній обов`язок щодо нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_2 на даний час. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку при його звільненні та зобов`язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 20.12.2024. Суд першої інстанції вказав, що спірний період стягнення середнього заробітку в цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) без обмеження виплат шістьма місяцями із застосуванням під час обрахунку принципу співмірності та після 19 липня 2022 року із обмеженням виплат шістьма місяцями , але без застосування принципу співмірності. При цьому , застосовуючи принцип співмірності під час обрахунку середнього заробітку за період до 19 липня 2022 року, суд першої інстанції використовував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, який вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також , виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини 1 статті 92 Конституції України). Частиною 1 статі 47 КЗпП України (тут і далі в редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Спірні правовідносини склалися щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Так, позивачу при звільненні зі служби 28 лютого 2019 року не було виплачено індексацію грошового забезпечення. Таку індексацію присуджено судовим рішенням у справі № 520/19925/24, яке набрало законної сили та на виконання якого відповідачем здійснено відповідні виплати 20 грудня 2024 року. Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. На підставі частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України). Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Проте на час проведення з позивачем повного розрахунку 20 грудня 2024 року та на день звернення до суду із цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком у шість місяців. Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV (далі Закону № 3248-IV), втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями). Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX. Верховний Суд указав, що у зв`язку із набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19 липня 2022 року, є неможливим. Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. Зокрема, у пунктах 58 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тлумачення цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини 1 статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23). Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Установивши вказані обставини, суд першої інстанції мав присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні. Колегією суддів встановлено, що позивача було звільнено зі служби 28 лютого 2019 року. Повний та остаточний розрахунок із позивачем було проведено 20 грудня 2024 року. Період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 28 лютого 2019 року по 20 грудня 2024 року, тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року. У межах цієї справи належить ураховувати положення статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, щодо періоду з 28 лютого 2019 року по 18 липня 2022 року, без обмеження строком виплати у шість місяців, та чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року по 20 грудня 2024 року, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23. Водночас здійснені судом першої інстанції обчислення середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні не відповідають таким висновкам. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду (за весь спірний період до 19 липня 2022 року та за шість місяців щодо періоду після 19 липня 2022 року), підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Установивши вказані обставини, суд , виходячи з принципів розумності та справедливості визначає суму відшкодування за затримку розрахунку при звільненні. Щодо розрахунку середнього заробітку колегія суддів зазначає наступне. Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.. Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі-Порядок №260) Як вбачається з положень п. 7 Порядку № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Отже, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа календарних днів за цей період. Як вбачається з матеріалів справи, грошове забезпечення ОСОБА_1 у грудні 2018 року склало 7789,73 грн, у січні 2019 року 11158,50 грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два повні календарні місяці перед звільненням служби складає 305,62 грн (( 7789,73 грн за грудень 2018 року + 11158,50 грн за січень 2019) / (31 день грудня 2018 року + 31 день січня 2019 року)). Колегією суддів встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 (28.02.2019) відповідачем не проведено повний розрахунок. Остаточний розрахунок з позивачем фактично був здійснений на виконання судового рішення у справі №520/19925/24 20.12.2024. Як вбачається із довідки ГУ ДСНС у Харківській області , наданої на виконання ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2025 , при звільненні позивача йому було виплачено суму грошового забезпечення 181 001,00 грн. Разом з тим, при звільненні ОСОБА_1 (28.02.2019) відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення в загальній сумі 101434,78 грн (справа №520/19925/24). Отже, зазначені виплати були сплачені позивачу поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Загальні кількість днів затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 28.02.2019 по 18.07.2022 становить 1237 календарних днів, з 19.07.2022 по 20.12.2024 (за період 6 місяців)- 185 календарних днів, всього- 1422 календарних дні. Таким чином, середній заробіток за затримку розрахунку за період з 28.02.2019 по 20.12.2024 становить 434 591,64 грн ( 305,62 грн * 1422 календарних дні). При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 28.02.2019, колегія суддів враховує те, що впродовж проходження служби цивільного захисту (до звільнення зі служби 28.02.2019) позивач індексацію грошового забезпечення не отримував, а звернувся з цього питання вперше в липні 2024 року до Харківського окружного адміністративного суду із позовом - через 5 років 5 місяців з дня його звільнення. Зазначена обставина, на переконання колегії суддів, є достатньою для застосування принципу співмірності під час обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 28.02.2019 по 20.12.2024. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 та від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Переходячи безпосередньо до розрахунку, колегія суддів зазначає, що спочатку визначається відсоткове співвідношення загальної суми, що підлягала виплаті при звільненні позивача зі служби- 181001,00 грн та суми, що не була виплачена в день звільнення, тобто виплату якої затримано, яка має вираховуватися від всіх належних до виплати працівнику сум при звільненні, і становить 101434,78 грн. Отже, загальна сума виплат на момент здійснення остаточного розрахунку повинна була становити 282435,78 грн (181001,00 грн +101434,78 грн). Невиплачена позивачу при звільненні сума на виконання судового рішення, з якою пов`язується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України , становить 101434,78 грн. Тож відсоткове співвідношення невиплаченої суми буде становити: 35,91 % (101434,78 грн * 100% : 282435,78 грн). Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 28.02.2019 по 20.12.2024 , з урахуванням істотної частки 35,91 % становить: 156061,86 грн (434 591,64 грн * 35,91 % : 100%). Відтак, належною сумою до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є 156 061,86 грн а не 118 414,44 грн, як помилково зазначив суд першої інстанції, посилаючись на правовий висновок судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, від правових висновків якої відступила Велика Палата Верховного Суду у справі № 489/6074/23. Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції під підчас розгляду позовних вимог ОСОБА_1 неправильно застосував положення ст.117 КЗпП України до спірних правовідносин, без урахування правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 489/6074/23, тому судове рішення підлягає скасуванню в частині зобов`язання ГУ ДСНС у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 118 414,44 грн із ухваленням у скасованій частині постанови, якою частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 156 061,86 грн. Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року у справі № 520/1300/25 - скасуватив частині зобов`язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 118 414,44 грн. Ухвалити у скасованій частині постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року у справі № 520/1300/25 в наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 156 061 (сто п`ятдесят шість тисяч шістдесят одну) гривню 86 копійок.» В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року у справі № 520/1300/25 - залишити без змін. . Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін