Постанова 4851 № 480/11185/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2025 р. Справа № 480/11185/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 року (ухвалене суддею Гелетою С.М.) в справі № 480/11185/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в частині перерахунку пенсії №959240813357 від 12.12.2024 р. Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи в податкових органах з 03.08.1983 р. по 29.06.2016 р. до стажу державної служби; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну служби», провести нарахування і виплату пенсії відповідно до Закону України «Про державну служби» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 р. починаючи з 05.12.2024 р., з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №959240813357 від 12.12.2024 р.; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 03.08.1983 р. до 29.06.2016 р. (включно) до стажу державної служби; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.12.2024 р. про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" та прийняти рішення по суті заяви від 05.12.2024 р. з урахуванням до стажу державної служби періоди роботи ОСОБА_1 з 03.08.1983 р. до 29.06.2016 р. (включно), як роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби; у задоволенні інших вимог відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про державну службу", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначає, що у спірні періоди позивачка обіймала посаду в органах державної податкової служби та їй було присвоєно спеціальне звання i відповідно ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-XII, а тому позивачка не має необхідного стажу державної служби. Позивачка подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що позивач 05.12.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про переведення на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» (а.с.26). Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області рішенням № 959240813357 від 12.12.2024 р. відмовило позивачці у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки позивачка працювала в Головному управлінні Державної податкової служби України у Сумській області, на посаді, яка не відноситься до посади державної служби, робота не може бути врахована до стажу державної служби, відповідно, у пенсійного органу відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Позивачка, вважає рішення відповідача від 12.12.2024 р. № 959240813357 таким, що порушує її право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", звернулась до суду з цим позовом. Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивачці є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 03.08.1983 р. до 29.06.2016 р. (включно) до стажу державної служби та повторно розглянути заяву позивачки від 05.12.2024 р. про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" та прийняти рішення по суті заяви від 05.12.2024 р. з урахуванням до стажу державної служби періоди роботи ОСОБА_1 з 03.08.1983 р. до 29.06.2016 р. (включно), як роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV). Згідно із ст. 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором. Відповідно до ст. 45 Закону №1058-ІV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям, оплати праці державних службовців встановлені Законом України "Про державну службу". 01.05.2016 р. набув чинності Закон України від 10.12.2015 р. № 889-VIII "Про державну службу", підпунктом 1 пункту 2 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про державну службу" крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. До набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VIII - 01.05.2016 р., право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Після 01.05.2016 р., відповідно до ст. 90 Закону України "Про державну службу" №889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII. Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно із п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 р. на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж. Аналіз наведених норм свідчить про те, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Отже, після набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VIII - 01.05.2016 р. зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII вік і страховий стаж державної служби. Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 р. у справі № 676/4235/17, від 19.03.2019 р. у справі № 466/5138/17, від 25.06.2024 р. у справі 620/11015/23, від 30.07.2024 р. у справі 500/2602/23. Судовим розглядом встановлено, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 та довідки Головного управління ДПС в Сумській області «Про надання інформації» від 07.11.2024 р. №11706/6/18-28-11-12 позивачка у спірні періоди працювала в Сумському облфінвідділі, Зарічному райфінвідділі в період з 03.08.1983 р. до 18.08.1990 р., а також у податкових органах м. Суми, зокрема ДПІ по Зарічному району м. Суми з 20.08.1990 р. до 29.05.1992 р., ДПІ м. Суми, ДПА у м. Суми в період з 01.06.1992 р. до 29.06.2016 р. на різних посадах із присвоєнням відповідного спеціальне звання. 29.07.1994 р. позивачкою прийнято присягу державного службовця. У довідці Головного управління ДПС в Сумській області «Про надання інформації» від 07.11.2024 р. №11706/6/18-28-11-12 всього загальних стаж роботи ОСОБА_1 з 03.08.1983 р. до 29.06.2016 р. становить 32 роки 10 місяців 26 днів. Отже, за даними трудової книжки та довідки Головного управління ДПС в Сумській області «Про надання інформації» від 07.11.2024 р. №11706/6/18-28-11-12 позивачки стаж державної служби станом на 01.05.2016 р. складає більше 20 років. Разом із тим, відповідачем до стажу державної служби не зараховано період роботи 03.08.1983 р. по 29.06.2016 р. в органах державної податкової служби, коли позивачці було присвоєно спеціальне звання, а тому на думку відповідача, відсутні 20 років стажу на посадах, віднесених до певної категорії. У зв`язку з чим право на переведення на пенсію за віком на умовах, визначених п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" з урахуванням поданих зі заявою довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця відсутнє. Однак, з такими доводами суд апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного. Згідно із ч. 5 ст. 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон №509-XII) (чинного до 19.11.2012 р.), правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, Законом України "Про державну службу". Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби (ч. 7 ст. 15 Закону №509-XII). Відповідно до ч. 8 ст. 15 Закону №509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу. Частиною 4 статті 15 Закону №509-XII визначено, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності). Тобто цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням. Згідно із ст. 6 Закону №509-XII, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету. З системного аналізу вказаних норм встановлено, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями. Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Згідно із абз. 2 п. 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (чинного до набрання законної сили Законом №889-VIII), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апаратів органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів Крім того, згідно із п. 344.1 ст. 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Відповідно до п.п. 343.1-343.2 ст. 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується. Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 р. №839, що був чинним до 16.10.2020 р. (в подальшому - Порядок №839). Згідно із п. 9 Порядку №839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців. Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом. До строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково (п. 4 Порядку №839). Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10. Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців. Тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306. Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу". У постановах Верховного Суду від 19.06.2018 р. в справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 р. в справі №539/1855/17 зазначено, що доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв`язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 Податкового кодексу України та Порядку №283. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, доводи скаржника про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, - є необгрунтованими. Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач під час розгляду заяви позивачки безпідставно виходив з того, що у неї відсутній необхідний стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №959240813357 від 12.12.2024 р. прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим є не обгрунтованим та підлягає скасуванню. Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №959240813357 від 12.12.2024 р., зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 03.08.1983 р. до 29.06.2016 р. (включно) до стажу державної служби та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.12.2024 р. про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" та прийняти рішення по суті заяви від 05.12.2024 р. з урахуванням до стажу державної служби періоди роботи ОСОБА_1 з 03.08.1983 р. до 29.06.2016 р. (включно), як роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 в справі № 480/11185/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич