Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/6160/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2025 р. Справа № 480/6160/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.10.2025, головуючий суддя І інстанції: О.О. Осіпова, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі №480/6160/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_4 Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі постанова КМУ № 168), у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за період з 28.04.2023 до 11.05.2023. зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ № 168, у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за період з 28.04.2023 до 11.05.2023. визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 збільшеної додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 11.10.2023 до 24.10.2023, з 26.12.2023 до 16.01.2024, з 16.01.2024 до 06.02.2024, з 01.05.2024 до 21.05.2024, з 21.05.2024 до 11.06.2024. зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ № 168, у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за періоди з 11.10.2023 до 24.10.2023, з 26.12.2023 до 16.01.2024, з 16.01.2024 до 06.02.2024, з 01.05.2024 до 21.05.2024, з 21.05.2024 до 11.06.2024. Свої вимоги мотивує тим, що йому протиправно не виплачувалася додаткова винагорода у розмірі 100000,00 грн відповідно до постанови КМУ №168 за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку із пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини у періоди з 28.04.2023 до 11.05.2023, з 11.10.2023 до 24.10.2023, з 26.12.2023 до 16.01.2024, з 16.01.2024 до 06.02.2024, з 01.05.2024 до 21.05.2024, з 21.05.2024 до 11.06.2024. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом - задоволено. Поновлено ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_4 Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Представниками військових частин НОМЕР_4 та НОМЕР_3 подали відзиви на позовну заяву (а.с. 65-67, 74-75), в яких у задоволенні позову просили відмовити з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду. У відповіді на відзив (а.с.79-81) позивач зазначив, що увесь спірний період він перебував на військовій службі, знаходився в районах несення військової служби та постійно виконував завдання із захисту та оборони держави, проходив тривале стаціонарне лікування внаслідок отримання поранення. Вказав, що письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення та розрахункових листів про нараховані суми грошового забезпечення від відповідачів не отримував. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 у задоволенні клопотань представників відповідачів про залишення позовної заяви без розгляду у справі відмовлено. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 за клопотанням військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_3 та позивача замінено відповідача у справі - військову частину НОМЕР_4 на правонаступника - військову частину НОМЕР_1 та замінено відповідача у справі - військову частину НОМЕР_3 на правонаступника - військову частину НОМЕР_2 . Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила його скасувати та ухвалити постанову, якою позовну заяву залишити без розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що позивач пропустив встановлений ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗПП), оскільки такий строк мав обраховуватися з моменту отримання позивачем грошового забезпечення за відповідний місяць, а саме, про порушення своїх прав за період з 28.04.2023 до 11.05.2023 позивач повинен бути дізнатися у червні 2023 року. Вважає, що поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не наведено. Також вважає, що звернення позивача із запитом щодо надання інформації про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення, не можна вважати підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки при визначенні початку строку для звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. ОСОБА_1 подав відзиву на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Вказав, що жодних розрахункових документів під час проходження служби від відповідачів він не отримував, тобто не був повідомлений про суми нарахованого грошового забезпечення. Стверджує, що не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки звернувся у місячний строк після його звільнення з військової служби. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судовим розглядом встановлено, що наказом військової частини НОМЕР_4 від 26.03.2022 № 32 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 62/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивача, ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_1 01.03.2022 на посаду стрільця другого стрілецького відділення першого стрілецького взводу другої роти військової частини НОМЕР_4 військової частини НОМЕР_1 , з 01.03.2022 зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення та вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 2730 гривень на місяць, шпк «солдат». 23.02.2023 під час артилерійського обстрілу під час артилерійського обстрілу населеного пункту Морозова Долина Харківської області з території рф позивач отримав мінно-вибухове поранення. Після отримання поранення медичну допомогу йому надавав бойовий медик у місці постійної дислокації підрозділу в населеному пункті Морозова Долина Харківської області, але внаслідок погіршення загального стану, утрудненням дихання та втратою свідомості його було доставлено до КНР «Золочівська лікарня» Золочівської селищної ради. У періоди з 28.04.2023 до 11.05.2023, з 11.10.2023 до 24.10.2023, з 26.12.2023 до 16.01.2024, з 16.01.2024 до 06.02.2024, з 01.05.2024 до 21.05.2024, з 21.05.2024 до 11.06.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, отриманого 23.02.2023 та пов`язаного із захистом Батьківщини. Наказом військової частини НОМЕР_3 від 13.06.2024 №201 (по стройовій частині) позивача звільнено у запас за станом здоров`я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) згідно з пп. б п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Виплата додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн відповідно до постанови № 168 за періоди перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку із пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась. Згідно з наказом військової частини НОМЕР_3 від 13.06.2024 №201 (по стройовій частині) ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров`я на підставі пп. б п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з 13.06.2024. В останній день служби 13.06.2024 у військовій частині НОМЕР_3 позивачу було надано витяг із наказу військової частини НОМЕР_3 від 13.06.2024 №201. Письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення він не отримував. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі протиправно не виплачували позивачеві додаткову винагороду, передбачену постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за періоди з за період з 28.04.2023 до 11.05.2023, 11.10.2023 до 24.10.2023, з 26.12.2023 до 16.01.2024, з 16.01.2024 до 06.02.2024, з 01.05.2024 до 21.05.2024, з 21.05.2024 до 11.06.2024. Відповідачі ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції не заперечували протиправності та незаконності своїх дій щодо невиплати позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою №

168. Єдиним доводом апелянта є пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом в частині . У зв`язку з цим, керуючись приписами ст. 308 КАС України, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише у питанні строку звернення позивача до суду з цим позовом про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», за період з 28.04.2023 до 11.05.2023. Так, частиною другою статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним і обмежене, передусім, встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого, принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - юридичної визначеності. Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано положенням статті 122 КАС України. За приписами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. За правилами частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Водночас частина п`ята статті 122 КАС України не містить прямих приписів, які б закріплювали положення щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби. Проте за правилами частини першої статті 122 КАС України строки звернення до адміністративного суду можуть установлюватися не лише КАС України, а і іншими законами. У цій справі таким законом є КЗпП України. Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Зі змісту наведеної норми випливає, що стаття 233 КЗпП України регулює питання строків звернення до суду у спорах щодо виплати всіх сум, які належать працівникові при звільненні. Таке регулювання є єдиним для всіх працівників незалежно від виду трудових відносин та характеру професійної діяльності. У постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу. Ураховуючи, що норми частини п`ятої статті 122 КАС України прямо не закріплюють положень щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби, тоді як приписи статті 233 КЗпП України визначають строк звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, тому варто вважати, що стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою відносно до частини п`ятої статті 122 КАС України, та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби. При цьому такий підхід має бути єдиним, як для осіб, які проходять публічну службу, так і для тих, які звільнені з неї, оскільки застосування різних строків звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці під час проходження служби та після звільнення з публічної служби, призведе до неоднакового підходу до захисту прав особи на отримання винагороди за працю. За таких обставин, приписи статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строку звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, поширюються на правовідносини, пов`язані з недотриманням законодавства про оплату праці, які виникли після 19.07.2022. Позивачем заявлено вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 збільшену додаткову винагороду, передбачену постановою № 168 у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за період з 28.04.2023 до 11.05.2023. До суду з такими вимогами позивач звернувся 08.07.2024. За твердженням апелянт, позивач пропустив визначений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду з вимогами, що охоплюють період з 28.04.2023 до 11.05.2023, оскільки про порушення своїх прав (виплата додаткової винагороди у меншому розмірі, ніж визначено законодавством) позивач повинен був дізнатися у місяці виплати такої винагороди. На противагу таким доводам позивач указує, що про порушення свого права позивач дізнався лише після звільнення, оскільки під час проходження служби не отримував від апелянта нарахування та виплату відповідачем додаткової винагороди позивачу. Як уже зазначалося, норма статті 233 КЗпП України є нормою права, яка визначає строк звернення до суду у разі порушення законодавства про працю та поширює свою дію на осіб, які проходять публічну службу. Частина перша статті 233 КЗпП України містить загальне правило про те, що тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Частина друга статті 233 КЗпП України конкретизує це правило, зокрема, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. У цьому випадку тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Оскільки позивачем заявлено до суду вимоги щодо виплати належних сум (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, тримісячний строк звернення до суду має обчислюватися за загальним правилом, яке закріплено у частині першій статті 233 КЗпП України, з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Водночас у частині першій статті 233 КЗпП України законодавець поєднав сполучником «або» дві події, з яких обчислюється строк звернення до суду: - з дня, коли працівник дізнався про порушення свого права; - з дня, коли працівник повинен був дізнатися про порушення свого права. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 25 вересня 2025 року по справі № 340/1472/25 зауважив, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена). Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Колегія суддів зазначає, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі з позовними вимогами, які стосуються періоду з 28.04.2023 по 11.05.2023, з 11.10.2023 по 24.10.2023, з 26.12.2023 по 16.01.2024, з 16.01.2024 по 06.02.2024, з 01.05.2024 по 21.05.2024, з 21.05.2024 по 11.06.2024 з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо. Такий висновок колегії суддів узгоджується з практикою Верховного Суду викладену у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, постановленій Судовою палатою. Ураховуючи специфіку проходження позивачем публічної служби (військової служби), для визначення події, з якою має пов`язуватися обчислення строку звернення до суду, варто звернутися до приписів законодавства, якими врегульовано питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України. Так, механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260). Пунктом 2 розділу I Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Абзацами п`ятнадцятим та шістнадцятим пункту 2 розділу I Порядку № 260 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту). Відповідно до пункту 8 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44 «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», який застосовується з 01.02.2023, абзац шістнадцятий пункту 2 розділу І Порядку № 260 після слів «та кіберзахисту)» доповнено словами «, а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану». Указаним наказом Порядок № 260 доповнено новим розділом такого змісту: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану». Згідно з пунктом 7 Розділу XXXIV Порядку № 260 керівниками пунктів управління, управлінь (штабів) угруповань військ (сил), командирами військових частин (у тому числі резерву, установ, організацій), до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляються органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, а також виконання завдання у складі управління (штабу) угруповання військ (сил) (затверджених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України), угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління за минулий місяць. Відповідно до пунктів 8, 9 Розділу XXXIV Порядку № 260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів. Наказом Міністерства оборони України від 26.09.2023 № 566, який набрав чинності 29.09.2023, затверджено Зміни до Порядку № 260, та, зокрема, пункти 8-10 Розділу XXXIV Порядку № 260 викладено у такій редакції: «8. Командувачами (командирами) угруповань військ (сил), тактичних груп, командирами військових частин (у тому числі резерву, установ, організацій), до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляються органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, а також виконання завдання у складі управління (штабу) угруповання військ (сил), тактичної групи (затверджених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України), угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління за минулий місяць. Підтвердження виконання військовослужбовцями завдань на розгорнутих пунктах управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснюється на підставі наказів Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України про включення до складу відповідного пункту управління.

9. Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

10. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів». Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що додаткова винагорода виплачується в місяці видання наказу про виплату такої винагороди. Передумовою видання такого наказу є подання рапорту командиром. При цьому приписи Порядку № 260 не містять положень щодо строку на подання таких рапортів. За обставинами цієї справи, 13.06.2024 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. Позивач наполягає, що до дати виключення зі списків особового складу військової частини йому не надавалися жодні розрахунки його грошового забезпечення. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що якщо суб`єкт владних повноважень повідомляє будь-які обставини, то такий суб`єкт в імперативному порядку зобов`язаний надати усі наявні у нього докази на підтвердження таких обставин. Матеріалами справи підтверджено, що апелянт, всупереч покладених на нього процесуальним законом обов`язків не надав жодних доказів повідомлення позивача про суми отриманого ним грошового забезпечення, зокрема за спірний період, а отже не довів факту порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом з вимогами про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, у розмірі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні, внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за період з 28.04.2023 до 11.05.2023. Зазначені висновки колегії суддів відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.11.2025 у справі № 420/27284/24. Посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які апелянт посилався в апеляційній скарзі, колегія суддів відхиляє з таких підстав. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналіз вказаної норми свідчить, що врахуванню підлягають висновки Верховного Суду лише щодо застосування конкретних норм права. Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Так, предметом розгляду у справі №240/12017/19 (Постанова Верховного Суду від 31.03.2021) було питання проведення перерахунку та виплати заборгованості з державної пенсії у розмірі 10 (десяти) мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 100% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 згідно із статтями 50, 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ). Предметом розгляду у справі № 420/3001/19 було оскарження рішення органу місцевого самоврядування від 08.04.2016 № 399 в частині Додатку № 2 «Про внесення змін до штатного розкладу та скорочення чисельності працівників». Предметом розгляду у справі № 360/1870/19 було визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Луганській області про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Предметом розгляду у справі № 805/3881/18-а було визнання протиправним та скасування наказу начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області "Про порушення службової дисципліни оперуповноваженим та його покарання. Предметом розгляду у справі № 807/235/16 було оскарження звільнення з органів національної поліції. Отже, оскільки жодна з постанов Верховного Суду, на які покликається апелянт, жодним чином не стосується питання застосування строків звернення до суду, визначених ст. 233 КЗпП України, вони не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги, та, як наслідок, відсутність підстав для її задоволення. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року по справі №480/6160/24 - в частині задоволених до Військової частини НОМЕР_1 позовних вимог - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін