Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/3656/13-ц

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 грудня 2025 року м. Рівне Справа № 569/3656/13-ц Провадження № 22-ц/4815/1121/25 Рівненський апеляційний суд: в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий : Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Хилевич С.В., секретар судового засідання: Хлуд І.П., за участю: ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року у справі за поданням старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Є. Мічуди про звернення стягнення на земельну ділянку, яка належить на праві власності боржнику та не зареєстрована в установленому законом порядку, в с т а н о в и в : До Рівненського міського суду звернувся з поданням старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Є. Мічуда про звернення стягнення на земельну ділянку, яка належить на праві власності боржнику та не зареєстрована в установленому законом порядку. Просив вирішити питання про звернення стягнення на земельну ділянку загальною площею 0,2000.га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 5610100000:01:055:0076, яка належить на праві власності ОСОБА_2 , та не зареєстрована в установленому законом порядку, для забезпечення фактичного виконання виконавчого листа № 569/3656/13-ц виданого 18.12.2013 Рівненським міським судом Рівненської області. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року у задоволенні подання відмовлено. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подав апеляційну скаргу в якій доводить про незаконність та необґрунтованість вказаної ухвали суду через порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції порушив норми Цивільного процесуального кодексу України (зокрема, ч. 11 ст. 440 ЦПК України), оскільки подання було розглянуто без участі державного виконавця Є. Мічуди. Хоча закон передбачає, що суд розглядає подання за участю державного виконавця, суд прийняв рішення 05.05.2025, не направивши до відділу судових повісток про розгляд. Це порушення позбавило державного виконавця можливості використати обов`язок доказування та спростувати доводи суду під час засідання. Суд відмовив у задоволенні подання, оскільки матеріали не містили інформації щодо відсутності інших стягувачів. Апелянт заперечує це, зазначаючи, що наявність чи відсутність інших стягувачів не може бути підставою для відмови у задоволенні подання та не впливає на його законність. Навіть у випадку наявності інших стягувачів, після реалізації майна, грошові кошти будуть розподілені державним виконавцем пропорційно відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Суд першої інстанції вимагав довести факт, що у боржника недостатньо грошових коштів або рухомого майна. Апелянт стверджує, що у поданні вже були описані факти відсутності у боржника коштів на рахунках та рухомого майна, а також долучені відповідні документи (відповіді ДФС та МВС). Згідно із законом, стягнення на нерухоме майно звертається в останню чергу, якщо недостатньо коштів чи рухомого майна. Суд першої інстанції вважав, що не надано доказів того, що боржник свідомо ухиляється від виконання зобов`язання. На думку апелянта факт того, що боржниця ( ОСОБА_2 ), знаючи про свої зобов`язання, не реєструє на себе право власності на земельну ділянку, вже є доказом ухилення від виконання рішення та обставиною, що ускладнює виконання. Якби право власності було зареєстроване, державний виконавець міг би описати і продати ділянку швидше без звернення до суду. У поданні були описані факти направлення документів на усі відомі адреси боржниці та їх невручення у зв`язку з відсутністю адресата або закінченням терміну зберігання. Акт державного виконавця та фото, долучені до подання, підтверджують спроби вручити документи за адресою реєстрації, що є ще одним доказом ухилення боржниці від виконання рішення суду. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що боржниця достеменно знає про існування та відновлення виконавчого провадження (№ 41448668), оскільки раніше в його межах вже укладалася мирова угода щодо передачі цієї ж земельної ділянки. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апелянт як на підставу скасування оскаржуваної ухвали вказує, що суд не виконав обов`язку щодо повідомлення виконавця про дату та час розгляду подання. Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. За правилом частини одинадцятої статті 440 ЦПК України суд негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що законодавством встановлена обов`язкова участь державного виконавця, приватного виконавця у розгляді подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). Згідно частини першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Згідно із положеннями статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. За правилами частини першої статті 130 ЦПК України судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Матеріали справи не містять документів, які б підтверджували, що державному виконавцю направлялися будь-які судові повістки щодо розгляду справи судом першої інстанції, тому ухвала підлягає скасуванню на підставі п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Обов`язковість рішень суду є основною засадою судочинства (частина п`ята статті 124, пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України). Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. Європейський суд неодноразово наголошував, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін (пункт 43 рішення від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України»). Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» . Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною 2 вказаної норми передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Частиною першою та п`ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Згідно із частиною першою статті 50 Закону звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Положеннями частин третьої та четвертої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. Відповідно до вимог частини десятої статті 440 ЦПК України, питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця. Судом встановлено, що на виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 41448668 з примусового виконання виконавчого листа № 569/3656/13-ц виданого 18.12.2013 Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 64 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 18.04.2013 року становить 511552 грн. та 1000 Євро, що за курсом НБУ станом на 18.04.2013р. становить 10 432 грн. судові витрати в сумі 1700 грн. щодо примусового виконання рішення Рівненського міського суду від 17.07. 2013. Встановлено, що ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області по справі № 569/3656/13-ц від 30.09.2015 визнано мирову угоду між сторонами виконавчого провадження. Згідно умов зазначеної мирової угоди боржник ( ОСОБА_2 ) поверне стягувачу ( ОСОБА_3 ) всю заборгованість, визначену в рішенні суду, шляхом передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2000 га (Державний акт на право власності на земельну ділянку ЯД №263040 від 09.11.2006) за кадастровим номером 5610100000:01:055:0076 по АДРЕСА_1 , як повний розрахунок по одержаним грошовим коштам в розмірі, встановленому рішенням Рівненського міського суду від 17.07.2013; боржник та стягувач гарантують, що вказана заборгованість боржника перед стягувачем на суму 64000 доларів США та 1000 Євро, а також судові витрати в сумі 1700 грн. буде вважатися погашеною шляхом зарахування через набуття права власності стягувачем на майно. Однак, Постановою Рівненського апеляційного суду по справі № 569/3656/13-ц від 21.05.2019 скасовано ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 30.09.2015, а також відмовлено у визнанні мирової угоди, укладеної між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в процесі виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17.07.2013. Як зазначено у мотивувальній частині вказаної постанови, внаслідок винесення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали із власності боржника ОСОБА_2 вибуло майно на користь стягувача ОСОБА_3 , що позбавило стягувача в іншому виконавчому провадженні ОСОБА_4 права на задоволення вимоги за рахунок належного боржнику майна, та рішення суду, ухвалене на її користь залишилось невиконаним, що є порушенням її права на володіння, стягнутими на її користь, грошовими коштами. З відповіді МВС від 29.04.2025 вбачається, що відсутні дані про зареєстровані за боржником транспортні засоби. Згідно відповіді Державної фіскальної служби України від 01.05.2025 про наявні рахунки у боржників - юридичних осіб та/або фізичних осіб - підприємців, а також рахунки, відкриті боржником - юридичною особою через свої відокремлені підрозділи, юридичну особу або фізичну особу - підприємця знято з обліку у контролюючих органах. Згідно відповідей Державної податкової служби про джерела та/або суми доходів, нарахованих податковими агентами на користь боржників - фізичних осіб, та розміри утриманого податку з доходів боржників-фізичних осіб, інформація про податкового агента та суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, і суму утриманого ними податку, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, в Державному реєстрі відсутня. Законом України «Про виконавче провадження» передбачено черговість звернення стягнення на майно боржника, відповідно до якої стягнення на нерухоме майно звертається у останню чергу. У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). До подання не було долучено актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про наявність іншого нерухомого майна зареєстрованого за ОСОБА_2 . Державний виконавець здійснював запит лише по номеру земельної ділянки 5610100000:01:055:0076, а не по ідентифікаційним даним ОСОБА_2 (т.2 а.с. 187) Також до подання не долучено інформації про наявність та стан банківських рахунків боржника як фізичної особи, оскільки запит №266080695 від 01.05.2024 року стосувався наявних рахунків у боржників юридичних осіб та ФОП (т.2 а.с. 193) Державним виконавцем хоч і проведені певні виконавчі дії з виконання виконавчого листа, але відсутня інформація чи проведено усі необхідні виконавчі дії та заходи примусового виконання судового рішення, а саме накладення арешту на кошти боржника, звернення до суду з поданням про обмеження боржника у праві виїзду за межі України тощо. Відтак, наданих доказів недостатньо для застосування такого крайнього заходу як звернення стягнення на нерухоме майно боржника. При цьому колегія суддів враховує, що застосування судом положень частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження № 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справі № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18), від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20). В контексті встановлених обставин важливим для з`ясування є і те, який наразі стан виконавчого провадження по стягувачу ОСОБА_4 , оскільки судовим рішенням було встановлено, що укладення мирової угоди, яка передбачала передання вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 в якості погашення заборгованості у цьому виконавчому провадженні порушувала права ОСОБА_4 в іншому виконавчому провадженні. Зважаючи на викладене, відсутні підстави для задоволення подання старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Є. Мічуди про звернення стягнення на земельну ділянку, яка належить на праві власності боржнику та не зареєстрована в установленому законом порядку. Керуючись ст.ст. 440, 367, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити частково. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 05 травня 2025 року скасувати. У задоволенні подання старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Є. Мічуди про звернення стягнення на земельну ділянку, яка належить на праві власності боржнику та не зареєстрована в установленому законом порядку, відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О. Хилевич С.В.