Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/5573/25

Справа № 346/5573/25 Провадження № 22-ц/4808/1788/25 Головуючий у 1 інстанції Сольський В. В. Суддя-доповідач Барков В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Баркова В. М. суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., секретар Петрів Д. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2025 року у складі судді Сольського В. В., постановлену у м. Коломиї Івано-Франківської області, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Коломийська міська рада про встановлення факту, що має юридичне значення, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. В обґрунтування вказаної заяви зазначила, що під час звернення до ЦНАПу м. Коломия, для отримання компенсації за нерухоме майно, а саме двокімнатної квартири по АДРЕСА_1 , яке було пошкоджено внаслідок повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, виявлено, що у документах про право власності на нерухоме майно, а саме в договорі купівлі-продажу квартири від 23 квітня 1999 року №ЧН-36, укладеному та зареєстрованому на Пологівській товарній біржі «Агропром-Інвест», допущено помилку та невірно зазначено її прізвище « ОСОБА_2 » замість вірного « ОСОБА_3 », що суперечить відомостям, зазначеним у паспорті. Посилаючись на те, що у зв`язку з допущенням вищезазначеної помилки у власному прізвищі в документі про право власності на нерухоме майно вона не може реалізувати своє право на належне їй майно, просила встановити факт належності їй договору купівлі-продажу від 23 квітня 1999 року №ЧН-36, укладеного та зареєстрованого на Пологівській товарній біржі «Агропром-Інвест». Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Коломийська міська рада про встановлення факту, що має юридичне значення. У апеляційній скарзі на дану ухвалу суду, заявниця ОСОБА_1 , посилаючись на її необґрунтованість та незаконність, на неправильне застосування судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаржниця не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що нею не додано доказів застосування заходів досудового врегулювання спору для вирішення питання виправлення помилки у договорі купівлі-продажу квартири, оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язкового порядку досудового врегулювання таких справ. Також судом першої інстанції не враховано, що головний процесуальний наслідок постановлення ухвали про відмову у відкритті провадження у справі полягає в тому, що заявниця в подальшому не зможе вирішити правову проблему, яка виникла не з її вини. Крім того, заявниця ОСОБА_1 не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки їй не роз`яснено до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Скаржниця зауважує, що договір купівлі-продажу від 23 квітня 1999 року № ЧН-36 на сьогоднішній день є єдиним правовстановлюючим документом на нерухоме майно. Внести зміни до договору неможливо через те, що одна зі сторін договору - ОСОБА_4 померла. Більше того, Пологівська товарна біржа «Агропром-Інвест» була ліквідована 28 квітня 2006 року, що є загальновідомою інформацією. У зв`язку із цим, виправити описку у правовстановлюючому документі в позасудовому порядку є неможливим. Заінтересована особа Коломийська міська рада правом подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалася, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляла. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявниці ОСОБА_1 адвоката Боб`яка М. Ю., який просив скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи та обговорившидоводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі не відповідає. Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції прийшов до висновків, що законодавством передбачено позасудовий порядок вирішення питання встановлення факту належності договору купівлі-продажу особі і заявниця не позбавлена можливості вирішити вказане питання шляхом внесення змін до договору. Також суд першої інстанції вказував, що заявницею визначено заінтересованою особою Коломийську міську раду, однак в чому полягає заінтересованість вказаної особи у даній справі не зазначила. Натомість інша сторона договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_4 , як заінтересована особа, нею залучена не була. Проте, погодитись із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів не може з огляду на таке. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року). Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України). Окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина 1 статті 293 ЦПК України). Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 зроблено висновок про те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: -факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. -для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; -встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; -заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); -чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Згідно пунктом 2 частини 1 ст. 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту мають бути зазначені причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт. Зі змісту пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року вбачається, що вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту. Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу. Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у пункті 12 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. У справі що переглядається заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту належності їй правовстановлюючого документу, а саме: договору купівлі-продажу від 23 квітня 1999 року №ЧН-36, укладеного та зареєстрованого на Пологівській товарній біржі «Агропром-Інвест». Аналізуючи зміст даної заяви колегія суддів зауважує, що заявницею у даній заяві не зазначено з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується, а також не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів. З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції з врахуванням роз`яснень викладених у пунктах 3, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року повинен був залишити без руху подану заявницею заяву. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у даній справі є передчасним. Необґрунтованим також є висновок суду першої інстанції про те, що заявницею невірно визначено коло заінтересованих осіб у даній справі, оскільки питання залучення заінтересованих осіб у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення у відповідності до пункту 5 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року вирішується після відкриття провадження у справі під час підготовчих дій. Крім того, у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 183/4366/24 зроблено висновок про те, що ЦПК України не визначено осіб, які є заінтересованими у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які суд розглядає в порядку окремого провадження. Коло заінтересованих осіб визначається залежно від мети встановлення фактів, взаємовідносин таких осіб із заявником у зв`язку з фактами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їхні права та обов`язки. Неправильне визначення такої особи заявником не є підставою для відмови в задоволенні заяви, оскільки заінтересовані особи повинні бути залучені до участі у справі також з ініціативи суду або можуть вступити у справу з власної ініціативи. Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Апеляційний суд приходить до переконання, що оскаржувана у справі ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, тому не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2025 року скасувати. Справу направити для продовження розгляду до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 19 грудня 2025 року. Судді В. М. Барков Л. В. Василишин І. О. Максюта