Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/14381/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/14381/24 пров. № А/857/12941/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Матковської З.М., Заверухи О.Б., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року (головуюча суддя: Смокович В.І., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, встановив: ОСОБА_1 , 10.12.2024 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту УДМСУ у Волинській області від 12.11.2024; зобов`язати УДМСУ у Волинській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він є громадянином РФ і має цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою систематичного порушення прав людини в країні походження через свою політичну позицію, тому залишив країну та прибув до України, де звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захист. Вказує, що по приїзду в Україну, позивач уклав контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України та брав участь в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України. Після одержання вогнепального осколкового поранення кінцівок, сліпого поранення лівого стегна, з ушкодженням поверхневої стегнової артерії та вени, наявністю стороннього тіла (металевого осколка), наскрізного поранення м`яких тканин лівого передпліччя, вирішив звільнитись з лав Збройних Силах України. Відповідно до рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18.09.2024 по справі № 161/17235/24 ОСОБА_1 було затримано з метою його ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України. Вже перебуваючи в статусі затриманого, знаходячись у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України позивач скористався правом на звернення за захистом в Україні відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», однак 28.12.2024 отримав повідомлення про відмову в прийнятті заяви, що на його думку є протиправним. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Волинській області щодо відмови у прийнятті (розгляді) заяви громадянина РФ ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України у Волинській області розглянути заяву громадянина РФ ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимоги відмовити. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що позивач 15.09.2024 був виявлений та затриманий за спробу незаконного перетину державного кордону України та Республіки Польща та відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду у справі № 161/17235/24 ОСОБА_1 було поміщено до Волинського ПТПІ з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Після розірвання контракту із Збройними Силами України будь-яких заходів щодо легалізації свого місця перебування в Україні не вживав, за захистом в Україні не звертався, хоча часу та можливостей для цього мав достатньо (18 днів), вирішив це зробити лише після його виявлення, затримання, притягнення до адміністративної відповідальності та прийняття рішення про поміщення до ПТПІ. Вважає, що звернення за захистом в Україні громадянином РФ ОСОБА_1 пов`язане не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно з пошуком шляхів легалізації та подальшого виїзду до країн Європи. При цьому зазначає, що обов`язок відповідача прийняти та розглянути заяву особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку, встановленому Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» виникає у нього виключно у разі дотримання форми та порядку подання такої. Проте позивачем заяву про визнання біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, подано засобами поштового зв`язку, тобто не за власною присутністю. За таких обставин, УДМС у Волинській області не вбачає протиправною бездіяльність щодо не прийняття та не розгляду поданої позивачем заяви саме в порядку Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 прибув на територію України на підставі отриманої ним візи, яка видавалася строком з 01.05.2023 по 29.07.2023, в травні 2023 року з метою здійснення волонтерської діяльності на запрошення благодійного фонду. Уклав 02.08.2023 контракт зі Збройними Силами України про проходження військової служби, чинність якого 27.08.2024 припинено на підставі наказу військового командування. Позивач, 15.09.2024 був виявлений та затриманий за спробу незаконного перетину державного кордону України та Республіки Польща та відповідно до рішення Луцького міськрайонного суду у справі № 161/17235/24 ОСОБА_1 було поміщено до Волинського ПТПІ з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. До УДМС у Волинській області, 14.11.2024 надійшло повідомлення про направлення на адресу Управління заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина РФ ОСОБА_1 . Заява-анкета про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, анкета громадянина РФ та інші матеріали, через адміністрацію Волинського ПТПІ, надіслані на адресу УДМС у Волинській області та 20.11.2024 зареєстрований супровідний лист ВПТПІ, яким скеровано зазначені матеріали. Листом від 20.11.2024 № 0701-4-8078/0701.1.2-24 Управління ДМСУ у Волинській області повідомило позивача, що процедурні заходи, передбачені Правилами, які передують прийнятті відмові у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту здійснюються у разі дотримання заявником встановленого законом порядку та строків подачі заяви. Звернута увагу і на ту обставину, що на сьогодні Україна перебуває в умовах воєнного стану, введеного та продовженого Указами Президента України від 24.02.2022 № 64 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку із повномасштабною збройної агресією зі сторони РФ. Прийняття письмових заяв від іноземних громадян та осіб без громадянства про захист в Україні здійснюється Управлінням лише у разі дотримання ними порядку та строків такого звернення. У зв`язку з чим заяву із документами повернуто на адресу заявника (а. с. 8-10). Вважаючи вказану відмову відповідача у прийняті заяви протиправною, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у встановленому порядку звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до адміністрації ПТПІ, а не засобами поштового зв`язку. Окрім цього, порушення позивачем строків на звернення за захистом в Україні не є підставою для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (порушення строків може лише прийматися до уваги при розгляді відповідної заяви). З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України від 8 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI). В розумінні частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі. Згідно пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - заява-анкета встановленого зразка, в якій іноземець або особа без громадянства просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням та обґрунтуванням однієї з підстав для такого визнання, зазначених у пунктах 1 і 13 частини першої цієї статті. Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону № 3671-VI. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Відповідно до частини шостої статті 7 Закону № 3671-VI, якщо заявник не може особисто скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з неписьменністю або фізичними вадами, заява на його прохання складається іншою особою, про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, робить на заяві відповідний запис. Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правничої допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи. Згідно з частиною шостою статті 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Таким чином, статтею 8 Закону № 3671-VI передбачений вичерпний перелік підстав відмови в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884; далі - Правила № 649). Відповідно до пункту 2.1 Правил № 649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник. Згідно пунктів 2.4, 2.5 Правил № 649 у разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб. З наведеного видно, що Закон № 3671-VI диференціює такі стадії процедури розгляду заяв: попереднього розгляду заяв (стаття 8 Закону); розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 9 Закону); прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 10). На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення документів або рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Ці рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Відповідно до пункту 13 розділу ІІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, у разі звернення іноземця або особи без громадянства до адміністрації ПТПІ про передачу заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, для розгляду територіальним органом ДМС, на території обслуговування якого знаходиться ПТПІ, адміністрація ПТПІ того ж дня надсилає заяву реєстрованим поштовим відправленням до територіального органу ДМС із одночасним повідомленням цього органу засобами електронних комунікацій. Копія повідомлення про відправлення заяви іноземця або особи без громадянства та електронного листа долучається до особової справи особи. Територіальний орган ДМС упродовж наступного робочого дня з дня отримання заяви інформує ПТПІ та заінтересований орган про прийняте рішення щодо прийняття заяви до розгляду чи відмови в прийнятті заяви до розгляду або припинення розгляду заяви у разі надходження такого клопотання від іноземця або особи без громадянства. У разі прийняття щодо особи рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не оскарженого особою в установленому законодавством порядку, ПТПІ та заінтересований орган інформуються невідкладно шляхом надсилання листа засобами електронних комунікацій із копією відповідного рішення. Особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, продовжує перебувати в ПТПІ до остаточного прийняття рішення за заявою. Після завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС того самого дня письмово повідомляє адміністрацію ПТПІ та заінтересований орган про прийняте рішення та надсилає факсимільним або електронним зв`язком копію підтвердних документів. Також апеляційний суд враховує, що відповідно до п. 3 Типового Положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Пункт тимчасового перебування належить до сфери управління ДМС. Згідно з п.12 вказаного положення, іноземці та особи без громадянства, які утримуються в пункті тимчасового перебування, зобов`язані дотримуватися установлених правил внутрішнього розпорядку, особистої гігієни, постійно перебувати в межах зазначеного пункту, визначених адміністрацією для їх проживання та перебування. Іноземцям та особам без громадянства не дозволяється самовільно змінювати визначені адміністрацією пункту тимчасового перебування межі для їх проживання та перебування або перебувати в місцях, доступ до яких адміністрацією зазначеного пункту заборонено чи обмежено. Як встановлено судом першої інстанції і визнається сторонами, позивач подав до УДМС належним чином заповнену заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Водночас, як встановлено апеляційним судом з матеріалів справи, рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Правил № 649, пункту 13 розділу ІІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, відповідачем не приймалось. Листом позивачу повернуто заяву та зазначено про те, що позивач порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні, однак, в матеріалах справи відсутнє рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем, оформлене відповідним наказом, як і сам наказ. Вказаний лист відповідача не містить підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем, передбачених статтею 8 Закону № 3671-VI, є складеним формально. З наведеного видно, що відповідач, розглядаючи заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку, встановленому Законом № 3671-VI допустив протиправну бездіяльність, що полягає у неприйнятті відповідного рішення у порядку, визначеному Законом № 3671-VI, та за формою, встановленою Правилами № 649, надіславши позивачу інформаційного листа. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Відповідно до п.20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009р. «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» керуючись зазначеними положеннями Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», судам слід ураховувати, що ст.5 Закону не встановлює санкції за подання заяви про надання статусу біженця із зволіканням. У таких випадках на порушників можуть накладатися лише стягнення у вигляді штрафу, передбачені статтями 203 та 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ті, що відповідають вимогам ст.31 Конвенції про статус біженців 1951 року). Неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду та примусове повернення або примусове видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (ст. 33 «Невислання біженців»), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (ст.3 «Заборона катування»). Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Судом не надається, в межах розглядуваної справи, оцінка викладеним у заяві позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обставинам, оскільки розгляд поданих позивачем до відповідача разом із заявою документів є дискреційними повноваженнями Управління ДМС України у Волинській обл. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що для належного та ефективного захисту порушених прав позивача та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті такої заяви, необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву громадянина РФ ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Натомість, відповідач в апеляційній скарзі, окрім як опису норм матеріального права, не наводять жодних доводів в чому полягає неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи неповнота встановлених обставин і належним чином не спростовує висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову. Таким чином, апеляційна скарга Управління Державної міграційної служби України у Волинській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі № 140/14381/24 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. Б. Заверуха З. М. Матковська