Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/31343/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/31343/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року (суддя Рябчук О.С.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 угли до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 угли до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в якій позивач просить: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 та надати рішення за результатами розгляду заяви. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2017 року позивач постійно проживає в Україні на підставі посвідки про постійне проживання в Україні. 18.08.2023 позивач дізнався про те, що його посвідка на постійне місце проживання скасована. В той же день відповідачем прийнято рішення про примусове видворення позивача. 28.08.2023 позивач особисто звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою про надання статусу біженця. Однак, заяву позивача не прийняли та не зареєстрували, його не документували довідкою про звернення за захистом в Україні та не надали відповідь-відмову у прийнятті заяви. Того ж дня позивач подав заяву через відділ документообігу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області. Відповідь щодо прийняття та розгляду заяви позивачем не отримана. На адвокатський запит представника позивача було отримано відповідь у формі листа. Відповідачем не було дотримано встановлену законодавством процедуру прийняття та розгляду заяви. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 угли про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 угли про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 угли про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 угли про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884. В решті позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а також не повно досліджено обставини, що мають значення для справи. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що позивач тривалий час перебував на території України не легально, проте, з заявою про надання статусу біженця не звертався. Після скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання, громадянин російської федерації ОСОБА_2 територію України не покинув, рішення про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання не оскаржував, продовжив перебувати на території України нелегально, проживаючи без документів на право проживання в Україні. За обліками ГУ ДМС у Дніпропетровській області, громадянин російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідкою на тимчасове проживання в Україні не документувався, з питань продовження строку перебування на території України не звертався, що підтверджується інформацією наданою відділом з питань тимчасового проживання іноземців та осіб без громадянства в службовій записці від 30.08.2023 № 1201.3.1/41877-23, копію якої надано суду першої інстанції разом з відзивом на адміністративний позов у справі №160/31343/23. Крім того, позивач порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні. 28.08.2023 до відділу документального забезпечення ГУ ДМС у Дніпропетровській області надійшло звернення громадянина російської федерації ОСОБА_1 угли з додатками, подане Позивачем в порядку визначеному Законом України «Про звернення громадян», та зареєстроване за вх.№613/6/1201-23. 11.09.2023 за вих.№ М-613/6/1201-23/1201.3.3/17474-23 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на адресу, яку Позивач зазначив у своєму зверненні, надіслано відповідь на звернення громадянина російської федерації ОСОБА_2 від 28.08.2023 за вх.№ 613/6/1201-23, якою заявнику роз`яснено порядок звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначений Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (зі змінами та доповненнями) та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 р. № 649 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 р. за № 1146/19884), а також повідомлено заявника про те, що ним порушено порядок та строки звернення з відповідною заявою. 01.11.2023 до ГУ ДМС у Дніпропетровській області надійшов адвокатський запит адвоката Річко Олени Олександрівни, яка діє в інтересах громадянина російської федерації ОСОБА_1 щодо надання інформації про порядок звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 07.11.2023 за вих.№ 1201.3.3-21194/12.3-23 адвокату Річко О.О. надіслано відповідь на адвокатський запит, в якій роз`яснено порядок звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Викладеними вище обставинами, що мають значення для справи №160/31343/23, підтверджується відсутність в діях Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області фактів протиправної бездіяльності на які посилався позивач в обґрунтування своєї позовної заяви. Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вказує на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено, що ОСОБА_1 угли, громадянин російської федерації, з 2017 року проживає в Україні. 26.12.2017 Управлінням ДМС в Хмельницькій області ОСОБА_4 надано дозвіл на імміграцію в Україну. 29.12.2017 на підставі вказаного дозволу позивачу надано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 . Рішенням Управління ДМС в Хмельницькій області від 25.07.2019 №189 скасовано дозвіл на імміграцію ОСОБА_1 та посвідку на постійне проживання. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області винесено рішення №1 про примусове видворення з України громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 від 18.08.2023. 28.08.2023 позивачем надано до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області супровідний лист та заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зареєстровані за №М-613/6/1201-23 від 28.08.2023. Листом №М-613/6/1201-23/1201.3.3/17474-23 від 11.09.2023 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повідомлено позивача, що він у дозволений проміжок часу за захистом в Україні не звернувся. Крім того, надсилання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту поштовим або електронним відправленням законодавством не передбачено. Вказане є порушенням порядку та строку звернення за захистом в Україні. Вважаючи протиправною бездіяльність Головного Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 угли, про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду. Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступе. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI (Закон № 3671-VI). В розумінні 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону №3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону №3671-VI. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Згідно з частиною шостою статті 8 Закону №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника. Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження. Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 (зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884; Правила №649). Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник. Закон №3671-VI виділяє такі стадії процедури розгляду заяв: -попереднього розгляду заяв (стаття 8 Закону); -розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 9 Закону); -прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 10). На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення або рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Ці рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Згідно пунктів 2.4, 2.5 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб. Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2023 позивачем надано до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області супровідний лист та заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зареєстровані за №М-613/6/1201-23 від 28.08.2023 (а.с. 15-23) Листом №М-613/6/1201-23/1201.3.3/17474-23 від 11.09.2023 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області повідомлено позивача, що звернення від 28.08.2023 розглянуто згідно Закону України «Про звернення громадян» та встановлено, що позивач в`їхав на територію України 18.06.2017, строк легального перебування позивача на території України сплив 18.08.2023, але у вказаний проміжок часу позивач не звертався за захистом в Україні, але у вказаний проміжок часу позивач не звертався за захистом в Україні. Оскільки позивач порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні, прийнято рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається відповідно до ч.6 ст. 5 Закону за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою, передбаченою вказаною статтею Закону. Надсилання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту поштовим або електронним відправлення законодавством не передбачено. Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів зазначає, що відмову відповідача у спірному питанні прийнято не у спосіб передбачений законодавством. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Водночас, апеляційний суд звертає увагу, що позивач з урахуванням вимог статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту» (29 квітня 2004 року) повинен підтвердити свої твердження документальними або іншими доказами або довести, що його твердження не вимагають підтвердження, є зрозумілими та правдоподібними. Відповідно до положень «Керівної записки УВКБ ООН з екстрадиції і міжнародного захисту біженців", вирішуючи питання, чи має шукач притулку, екстрадицію якого вимагають органи влади його чи її країни походження, право на одержання статусу біженця, органи, відповідальні за притулок, повинні оцінити, чи намагається дана особа сховатися від законного переслідування або покарання за кримінальні діяння, чи від неправомірного переслідування в цій країні. Якщо буде встановлено, що заявник переховується від правосуддя, а не від переслідування, то він чи вона не відповідає визначенню біженця, даному в Статті 1А(2) Конвенції 1951 року, і його чи її заява має бути відхилена. Суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року залишити змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров