Постанова КАС ВС № 855/11/25

ПОСТАНОВА Іменем України 16 грудня 2025 року м. Київ справа №855/11/25 адміністративне провадження № А/990/14/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючого - Кашпур О.В., суддів: Жука А.В., Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А., за участю: секретаря судового засідання - Пушенко О.І., представника позивача - Заяць В.В., представників відповідача - Караговніка А.Ю., Шульженка Д.Ю., Міліруда Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №855/11/25 (провадження А/990/13/25) за позовом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті до Київської Митрополії Української Православної Церкви про припинення релігійної організації, за заявою Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про застосування заходів забезпечення позову, за апеляційною скаргою Державної служби України з етнополітики та свободи совісті на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К., УСТАНОВИВ: І. Короткий зміст позовних вимог

1. Державна служба України з етнополітики та свободи совісті звернулася до суду з адміністративним позовом до Київської Митрополії Української Православної Церкви про припинення релігійної організації, у якому просить: - припинити релігійну організацію Київська Митрополія Української Православної Церкви (ЄДРПОУ 21510633, зареєстровану 05.08.1991 за адресою Україна, 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 15, корпус 49), в результаті ліквідації; - передати майно, кошти та інші активи, що перебувають у власності релігійної організації Київська Митрополія Української Православної Церкви (ЄДРПОУ 21510633, яка зареєстрована 05.08.1991 за адресою Україна, 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 15, корпус 49), крім культового, у власність держави; - визначити строк для подання вимог кредиторів два місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

2. У позовній заяві позивач вказує про наявність підстав для припинення Київської Митрополії Української Православної Церкви відповідно до пункту 6 частини другої статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у зв`язку із невиконанням відповідачем припису про усунення порушення, передбаченого статтею 30 вказаного Закону, відповідно до встановленого цим Законом строку. 3. 09 жовтня 2025 року Державною службою України з етнополітики та свободи совісті до Шостого апеляційного адміністративного суду подано заяву про застосування заходів забезпечення позову, в якій позивач просить суд:

1. Заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав, а саме: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській та Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, державним реєстраторам, нотаріусам тощо, вчиняти в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна будь-які реєстраційні дії відносно майна, що перебуває у власності Релігійної організації Київська Митрополія Української Православної Церкви (ЄДРПОУ 21510633).

2. Заборонити Релігійній організації Київська Митрополія Української Православної Церкви (ЄДРПОУ 21510633, зареєстрована за адресою: Україна, 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 15, корпус 49) вчиняти дії спрямовані на проведення видаткових операцій за рахунками у всіх видах валюти: № НОМЕР_1 , відкритий в АТ "ЮНЕКС БАНК" м. Київ (МФО 322539, ЄДРПОУ 20023569); № НОМЕР_2 , відкритий в АБ "УКРГАЗБАНК" (МФО 320478, ЄДРПОУ 23697280) до вирішення справи по суті.

3. Заборонити: АТ "ЮНЕКС БАНК" м. Київ (МФО 322539, ЄДРПОУ 20023569) вчиняти дії за рахунок № НОМЕР_1 , АБ "УКРГАЗБАНК" (МФО 320478, ЄДРПОУ 23697280) вчиняти дії за рахунок № НОМЕР_2 , спрямовані на проведення видаткових операцій за будь - якими платіжними інструментами до вирішення справи по суті.

4. На обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 150 КАС України відповідно до якого забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. На думку позивача, в умовах військової агресії російської федерації проти України, яка триває з 24.02.2022, неприпустимим є здійснення релігійною організацією антиукраїнської діяльності, у тому числі використання коштів на лобіювання не власних інтересів, а інтересів країни-агресора. Лобісти, які отримують гроші від Київської Митрополії Української Православної Церкви, скеровують свої зусилля на дискредитацію України на зовнішній арені, фальсифікацію державної політики у сфері свободи совісті, відверті інсинуації, в яких відтворюються найбільш одіозні російські наративи, що відображено у інтерв`ю Роберта Амстердама, чия фірма отримує фінансування від УПЦ. Так, релігійна організація продовжує підтримувати, у тому числі, фінансово, осіб, які ведуть діяльність, спрямовану на порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, пропаганду війни, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, з одночасним поширенням відомостей, що містять виправдовування, визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України.

5. З огляду на вказане заявник уважає, що існує реальна небезпека вжиття релігійною організацією Київською Митрополією Української Православної Церкви заходів стосовно виведення майна, коштів та інших активів, яке у разі задоволення позову Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про припинення релігійної організації має бути передано у власність держави відповідно до частини 5 статті 20 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації».

6. Також позивач наголошує, що вжиття заходів забезпечення позову повністю співвідносяться з предметом позову, а тому доцільною є заборона вчиняти щодо нерухомого майна будь-які дії, пов`язані з його державною реєстрацією, крім як на виконання судових рішень, які набрали законної сили щодо цього майна. ІІ. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції і мотиви її постановлення

7. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у задоволенні заяви Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про застосування заходів забезпечення позову відмовлено.

8. Ухвала суду мотивована тим, що Державною службою України з етнополітики та свободи совісті заявлено заходи забезпечення позову, які не відповідають предмету спору в цій справі та є передчасними, що суперечить нормам адміністративного судочинства. Суд першої інстанції зазначив про те, що заявником в заяві фактично викладено мотиви та доводи, які полягають у припущеннях про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до можливості вжиття релігійною організацією Київською Митрополією Української Православної Церкви заходів, спрямованих на відчуження майна, виведення коштів та інших активів. Тому, на думку позивача, важливим є зберегти майно, кошти та активи релігійної організації, щодо яких є ризик його відчуження шляхом заборони вчинення реєстраційних дій і розпорядження активами.

9. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Державною службою України з етнополітики та свободи совісті не доведено існування обставин, визначених у статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, для вжиття судом заходів забезпечення позову, а тому суд відмовим у задоволенні заяви позивача про застосування заходів забезпечення позову. ІІІ. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

10. Не погоджуючись із ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті звернулася до Верховного Суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

11. На обґрунтування апеляційної скарги позивач указує на те, що Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов неправильних висновків про те, що заявлені заходи забезпечення позову не відповідають предмету спору у справі про припинення юридичної особи та є передчасними, оскільки позовні вимоги стосуються передачі майна, коштів та інших активів, що перебувають у власності релігійної організації Київської Митрополії Української Православної Церкви, крім культового, у власність держави. Отже, заходи забезпечення позову стосуються напряму предмету позову. Позивач указує на те, що саме ці заходи забезпечення позову дозволять забезпечити збалансованість інтересів сторін, оскільки дотримання справедливої збалансованості втручання за даних фактичних обставин, у разі задоволення позовних вимог, не покладає на жодну сторону непомірного тягаря та не спричинює заподіяння відповідачу чи іншим особам збитків і не завдає шкоди їх майновому стану. Уважає, що наведені у заяві про забезпечення позову доводи свідчать про наявність законних та переконливих підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 150 КАС України.

12. В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що існує реальна небезпека вжиття релігійною організацією Київською Митрополією Української Православної Церкви заходів стосовно виведення майна, коштів та інших активів, яке у разі задоволення позову Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про припинення релігійної організації, має бути передано у власність держави, відповідно до частини 5 статті 20 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації».

13. Таким чином, на думку позивача, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи. IV. Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

14. Відповідач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін. V. Рух справи у суді апеляційної інстанції

15. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Жука А.В., Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А., 05 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби України з етнополітики та свободи совісті на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року.

16. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Жука А.В., Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А., 18 листопада 2025 року закінчено підготовчі дії і призначено справу №855/11/25 (провадження А/990/14/25) до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 16 грудня 2025 року о 15:00 год в приміщенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 5. VІ. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

17. Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

18. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

19. За правилами частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

20. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

21. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.

22. При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами, зокрема співмірними між негативними наслідками від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

23. Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

24. Крім того вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

25. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивачем заявлено заходи забезпечення позову, які не відповідають предмету спору в даній справі та є передчасними, що, на думку суду, суперечить нормам адміністративного судочинства.

26. Верховний Суд погоджується із таким висновком Шостого апеляційного адміністративного суду з огляду на таке.

27. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку статті 289-9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яка передбачає особливості провадження у справах за адміністративними позовами про припинення релігійної організації. У позовній заяві Державною службою України з етнополітики та свободи совісті заявлені вимоги про припинення релігійної організації Київської Митрополії Української Православної Церкви в результаті ліквідації.

28. У заяві про застосування заходів забезпечення позову Державна служба України з етнополітики та свободи совісті просить суд забезпечити позов шляхом заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії відносно майна, що перебуває у власності Релігійної організації Київська Митрополія Української Православної Церкви (ЄДРПОУ 21510633) та заборонити розпорядження активами.

29. У запропонований позивачем спосіб зазначається, що у разі невжиття заходів забезпечення позову існує реальна небезпека вжиття релігійною організацією Київською Митрополією Української Православної Церкви заходів стосовно виведення майна, коштів та інших активів, яке у разі задоволення позову Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про припинення релігійної організації, має бути передано у власність держави, відповідно до частини 5 статті 20 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації».

30. Водночас ураховуючи характер спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду уважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що вказані доводи позивача про можливе здійснення релігійною організацією заходів стосовно виведення майна коштів та інших активів, які має бути передано у власність держави, не можуть бути підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки є передчасними та не є предметом спору у цій справі.

31. Також Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що вказані доводи відповідача, які, як убачається із змісту заяви про забезпечення позову, є основною підставою, вказаною позивачем на обґрунтування необхідності застосування заходів забезпечення позову, є припущеннями та домислами Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, оскільки існування відповідних обставин не підтверджено належними і допустимими доказами.

32. Верховний Суд уважає за необхідне зазначити про те, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна із названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

33. У даному випадку Державною службою України з етнополітики та свободи совісті не доведено існування обставин, визначених у статті 150 КАС України, для вжиття судом заходів забезпечення позову. Зазначені позивачем обставини не можуть бути підставою для забезпечення адміністративного позову без наявності підстав, передбачених статтею 150 КАС України.

34. Відтак Верховний Суд уважає, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку заяві позивача та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у її задоволенні.

35. Твердження позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків судового рішення суду першої інстанції.

36. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

37. Верховний Суд уважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції, яка є предметом перегляду в цій справі, законна та обґрунтована, висновки суду відповідають нормам процесуального права, відповідно підстави для скасування чи зміни ухвали суду відсутні.

38. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, а тому згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Керуючись статтями 289-9, 308, 310, 312, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті залишити без задоволення.

2. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі №855/11/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий: О. В. Кашпур Судді: А.В. Жук В.Е. Мацедонська Ж.М. Мельник-Томенко С.А. Уханенко