Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/9/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/9/25 Суддя (судді) першої інстанції: Перепелиця А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2025 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства "Інфоресурс", ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України, державного підприємства «Інфоресурс», ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив: - визнати протиправною відмову Міністерства освіти і науки України від 05.12.2024 №3/9807-24 у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо ОСОБА_1 ; - зобов`язати Міністерство освіти і науки України та Технічного адміністратора Єдиної державної електронної бази з питань освіти - державне підприємство «Інфоресурс» внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту", а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст. 10 ЗУ "Про освіту" - вказати "Так, не порушує"; - визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які виразились у направленні повістки ОСОБА_1 , протиправними та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 утриматися від направлення ОСОБА_1 на медичний огляд військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності до несення військової служби та вручення йому мобілізаційного розпорядження. Крім того, позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходів забезпечення позову шляхом: - заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації; - заборони територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації. В обґрунтування заяви про забезпечення позовної заяви, зокрема зазначено про вчинення ІНФОРМАЦІЯ_1 активних дій, направлених на організацію призову ОСОБА_1 . Вказано, що у разі його мобілізації до моменту набрання судовим рішенням законної сили, він втратить право на відстрочку та позбавлений буде можливості здобути підстави для звільнення з військової служби. Крім того, позивачем вказано, що він не матиме можливості продовжити навчання, що порушить його право на освіту. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким вжити заходи забезпечення позову. В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Також наголошено, що невжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача та ускладнить їх відновлення, або зробить таке неможливим. Вказано, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які виразились у повідомленні замість комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про результати розгляду заяви про оформлення відстрочки позивача від 09.11.2024, ненадання документу встановленої Постановою № 560 форми про результати розгляду поданої заяви про оформлення відстрочки, направлення позивача на медичний огляд військово-лікарської комісії всупереч п. 63 Постанови № 560, свідчать про очевидність протиправності прийнятих ІНФОРМАЦІЯ_1 рішень та дій. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 311 КАС України. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що сам факт прийняття відповідачем рішення чи вчинення дій, які, на думку заявника, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає таке. За приписами ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб. Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Згідно з частинами 1, 4, 5 та 6 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, в якій зазначено, зокрема, що судам необхідно враховувати, що, згідно з ч. 3 та 4 ст. 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 640/6315/19. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, судом першої інстанції вірно встановлено, що заявником не обґрунтовано наявність підстав можливості вжиття заходів забезпечення позову. Суд першої інстанції вірно вказав, що спірні правовідносини не стосуються оскарження рішень, дій чи бездіяльності територіального центру комплектування та соціальної підтримки саме щодо ненадання відстрочки. Предметом позову у даній справі є оскарження дій відповідачів щодо відмови у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо ОСОБА_1 , а також дій, які виразились у направленні повістки ОСОБА_1 . Право особи на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначено статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а порядок реалізації постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560). Пунктом 63 Порядку №560 передбачено, що військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби. У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби. Водночас, позивач не надав доказів про те, що відповідач направив позивача для проходження медичного огляду чи приймав інші рішення (вчиняв дії) щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації саме станом на момент звернення до суду із заявою про забезпечення позову. Наведене свідчить про відсутність обставин, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Відповідно до Положення про підготовку та проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 21 березня 2002 року №352, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2021 року №100 (далі - Положення №352), оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями військових комісарів обласних та районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. За змістом пункту 56 Положення №352 у триденний строк після набрання чинності Указом Президента України про проведення призову громадян України на строкову військову службу керівники районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки видають накази про проведення призову громадян України на строкову військову службу. Оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їх керівників. Саме по собі оповіщення громадян про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки оформлюється у вигляді повісток, які складаються відповідачем-3 на виконання законодавства з питань військового обов`язку, не є рішенням чи дією суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України. Оцінюючи доводи апелянта, судова колегія враховує, що повістка є засобом оповіщення військовозобов`язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування, форма якої визначена Порядком організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921, та не має обов`язкового наслідку укладення контракту для проходження військової служби. В частині тверджень позивача стосовно існування ризиків недобросовісних дій з боку відповідача, то вони ґрунтуються на припущеннях позивача, а направлення повістки не свідчить про вчинення таких дій, позаяк відноситься до безпосередніх повноважень відповідача. Інші доводи апеляційної скарги стосуються безпосередньо предмету спору та повинні оцінюватись під час розгляду справи по суті, а не на етапі оцінки наявності підстав для забезпечення позову, відтак не враховуються судом апеляційної інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вказує на те, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а підстави для її задоволення - відсутні. Колегією суддів враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Розглянувши доводи, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 150, 151, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства "Інфоресурс", ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко