Постанова Миколаївський апеляційний суд № 470/588/25

17.12.25 22-ц/812/2310/25 Справа №470/588/25 Провадження № 22-ц/812/2310/25 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 16 грудня 2025 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансової компанії «Укрфінстандарт» на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Орловою С.Ф., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінстандарт" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором В С Т А Н О В И В: 04 липня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінстандарт" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Укрфінстандарт") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 24 січня 2022 року між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк», Банк) та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 98619230000, відповідно до умов якого Банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього договору та правил. Підписуючи кредитний договір, позичальник погодився із викладеними у правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АТ «Укрсиббанк» із можливістю відкриття і розрахунково-касового обслуговування карткових рахунків, які розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті Банку за посиланням URL: https://ukrsibbank.com/ та інформаційних стендах у приміщеннях установ Банку, та оприлюднені в газеті «Урядовий кур`єр» № 105, 09 червня 2017 року (із усіма змінами та доповненнями): - умовами надання споживчого кредиту Позичальнику, його обслуговування і погашення; - умовами відкриття та розрахунково - касового обслуговування поточних карткових рахунків. Правила після підписання сторонами договору, стають його невід`ємною частиною. Підписуючи договір, сторони підтверджують, що досягли згоди за усіма істотними умовами договору, які викладені в цьому договорі та в правилах. Підписи сторін під цим договором вважаються одночасно підписами під правилами, при цьому, після підписання сторонами цього договору, правила не підлягають додатковому підписанню сторонами і вступають в силу для сторін одночасно із підписанням цього договору. Сума кредиту за договором становить 50500 грн. 17 квітня 2024 року, відповідно до умов договору факторингу № 271, АТ «Укрсиббанк» відступило право вимоги за кредитним договором № 98619230000 від 24 січня 2022 року на користь ТОВ «ФК «Укрфінстандарт». Таким чином, ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» набуло права вимоги до відповідача. Згідно договору факторингу сума боргу перед новим кредитором становить 60 175 грн, з яких: 44 267,50 грн - заборгованість за тілом кредиту; 15907,50 грн - заборгованість за комісійними винагородами. Позивачем було вжити заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення досудової вимоги про сплату заборгованості за кредитним договором №98619230000 від 24 січня 2022 року, проте відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання та припинив повернення наданих йому кредитних коштів. Посилаючись на викладене позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розміру 60175 грн, з яких: 44 267,50 грн - заборгованість за тілом кредиту; 15907,50 грн - заборгованість за комісійними винагородами, а також судові витрати: 2422.40 грн судового збору та 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» заборгованість на 17 квітня 2024 року за договором про надання споживчого кредиту №98619230000 від 24 січня 2022 року в розмірі 42500 грн, яка є заборгованістю за тілом кредиту. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1710.87 кгрн та 4000 грн витрат на правову допомогу. Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання за кредитним договором, укладеним із банком, тому з нього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у повному обсязі. Проте, умовами договору та графіком платежів відповідача зобов`язано сплачувати комісію за управління кредитом у розмірі 1767,50 грн щомісяця. Однак розмір комісії за управлінням кредитом встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості і управління кредитом. Таким чином, вказані умови договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, як і не містять найменування цих послуг, а значить передбачають виключно платні послуги стосовно управління кредитом в тому числі, слід розуміти, і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації, що суперечить вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що положення кредитного договору, укладеного між відповідачем та АТ «Укрсиббанк» щодо обов`язку позичальника сплачувати Банку комісію відповідно до умов договору ( п.3.11) та Додатку № 1 договору, є нікчемними, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь банку нарахованої заборгованості за комісійними винагородами у загальному розмірі 15907 грн 50 коп. Крім цього, з розрахунку заборгованості доданого позивачем та виписок по рахунку убачається, що відповідачем в рахунок погашення комісії за укладеним договором за період з 24 лютого 2022 року по 24 листопада 2022 року було сплачено 1767,50 грн, які відповідно до вимог статті 216 ЦК України щодо застосування наслідків нікчемного правочину мають бути зараховані на погашення заборгованості відповідача за тілом кредиту. За такого оскільки заборгованість відповідача за договором про надання споживчого кредиту №98619230000 від 24 січня 2022 року за тілом кредиту становить 44267 грн 50 коп, то з урахуванням сплачених відповідачем 1767,50 грн, з нього підлягає стягненню на користь позивача 42500 грн = (44267,50 - 1767,50). В апеляційній скарзі ТОВ «ФК» «Укрфінстандарт» посилаючись на те, що судом першої інстанції ухвалено рішення без належного з`ясування всіх обставин справи, з порушення норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, просило рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, вирішити питання розподілу судових витрат у справі. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що згідно п. 3.5. договору передбачено, що позичальник зобов`язується повернути кредит, плату за кредит, інші платежі шляхом внесення ануїтетних платежів відповідно до графіка платежів, що викладений у Додатку № 1 до договору, але в будь-якому випадку кредит повинен бути повернений не пізніше 24 листопада 2022 року. Пунктом 3.11 Договору визначено, що позичальник сплачує Банку комісії відповідно до умов цього договору та додатку № 1 до договору, який є його невід`ємною частиною. Додатком № 1 до Договору визначено такі види комісії: щомісячна комісія за управління кредитом, розмір якої становить 3,5% від суми кредиту (включається до суми ануїтетного платежу); комісія за надання послуг по управлінню кредитом при отриманні (встановленні) і використанні кредиту (разова), розмір якої становить 0% річних від суми кредиту, наданого на споживчі цілі; комісія за управління кредитом при здійсненні переплати за ініціативою позичальника, розмір якої розраховується, як різниця між сумою фактично сплаченого позичальником останнього ануїтетного платежу та сумою останнього ануїтетного платежу згідно графіку платежів, але не більше 10 грн; комісія за надання послуг по управлінню кредитом при використанні кредиту при простроченні сплати чергового платежу в розмірі 500 грн; комісія за розрахунково-касове обслуговування (РКО), розмір якої визначається тарифами. У графіку платежів сторонами погоджено, що сума платежу за місяць (починаючи з 24 лютого 2022 року ) становить 6 818,00 грн (у листопаді 2022 року 6 813,00 грн), з яких 5 050,50 грн (у листопаді 2022 року - 045,50 грн) йде на погашення основної суми кредиту, а 1 767,50 грн це комісія за управління кредитом. Кожна сторінка Договору та Додатку № 1 до вказаного договору підписана відповідачем. Заявник вважає, що особливості відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про споживче кредитування». Звертають увагу суду апеляційної інстанції, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами кредитного договору, стаття 204 ЦК України створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним відповідно до статті 526 ЦК України мають виконуватись належним чином відповідно до закону та умов договору. Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про споживче кредитування», споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Відповідач, ознайомившись з договором, міг відмовитися від його укладення, однак, заперечень щодо сплати комісії у визначеному банком розмірі на момент підписання договору не заявляв, і в подальшому виконував умови договору, частково сплачуючи кредит. Положення договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію ОСОБА_1 в судовому порядку не оспорював, і такі відомості в матеріалах справи відсутні. Не погоджуючись з рішенням суду в часині розподілу судових витрат на надання правничої допомоги апелянт зазначив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Поряд з цим, звертають увагу суду, що, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22, суд не має права з власної ініціативи зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, без відповідного клопотання та доведення їх неспівмірності стороною, яка це заявляє. Відзив на апеляційну скаргу на адресу суду апеляційної інстанції від відповідача не надходив. Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Про розгляд справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 24 січня 2022 року відповідач підписав анкету - заявку про надання споживчого кредиту, у якій просив АТ «Укрсиббанк» надати йому споживчий кредит «Револьверна кредитна картка» зі строком дії кредитного ліміту 24 місяці, сума кредитного ліміту 50100 грн, а також споживчий кредит в сумі кредитного ліміту 50000 грн строком на 10 місяців ( а.с.46). 24 січня 2022 року між акціонерним товариством «Укрсиббанк» (далі АТ «Укрсиббанк») та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту з можливістю відкриття карткового рахунку №98619230000 ( далі «Договір»), за умовами якого банк надав відповідачу кредит на споживчі цілі в розмірі 50000 грн шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 відкритий в Банку, до якого випущено платіжну картку. Та в сумі 500 грн на оплату страхового платежі відповідно до умов Договору добровільного страхування позичальника, укладеного 24 січня 2022 року в ПрАТ «СК «КАРДІФ», шляхом перерахування з позичкового рахунку позичальника на рахунок страхової компанії, відкритого в АТ «Укрсиббанк». За умовами п.п.3.4-3.7 Договору відповідач зобов`язався повертати кредит, плату за кредит, інші платежі шляхом внесення до 24 числа кожного місця ануїтетних платежів у розмірі 6818 грн, відповідно до Графіка платежів, викладеного у Додатку №1 до Договору, та повернути кредит не пізніше 24 листопада 2022 року. Процентна ставка за кредитом встановлена у розмірі 0.00001% ( п.3.8 Договору), а за користування кредитними коштами понад встановлений Договором термін -7.00001% річних. Пунктом 3.11 Договору передбачено, що позичальник сплачує Банку комісію відповідно до умов договору та Додатку № 1 до Договору. Того ж дня відповідач підписав додаток № 1 до Договору та Графік платежів, таблицю обчислення загальної вартості кредиту та реальної процентної ставки за Договором, відповідно до якого зобов`язався, сплачувати кредит починаючи з 24 лютого 2022 року по 24 листопада 2022 року, шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі 6818 грн, останній платіж 6813 грн, а також щомісяця сплачувати комісію за управління кредитом у розмірі 1767 грн 50 коп, та платежі на послуги страхування у розмірі 50 грн ( а.с.58-61). Крім цього, 24 січня 2022 року відповідач підписав Паспорт споживчого кредиту інформаційний лист, Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, відповідно до якого підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, Заяву приєднання №05/54/01/1000/1382085 від 24 січня 2022 року до Договору добровільного страхування позичальника (договір приєднання- оферта) та довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб ( а.с.62-65). З розрахунку заборгованості складеного позивачем убачається, що зобов`язання за укладеними кредитними договорами не виконувались відповідачем належним чином, у зв`язку з чим станом на 17 квітня 2024 року утворилась заборгованість загальний розмір якої становить 60175 грн, з яких 44267 грн 50 коп заборгованість за тілом кредиту та 15907 грн 50 коп заборгованість за комісійними винагородами (а.с.20-22). 17 квітня 2024 року між АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» було укладено договір факторингу №271, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором № №98619230000 укладеним 24 січня 2022 року з відповідачем. У зв`язку із вказаним позивач набув право грошової вимоги за вказаним кредитним договором, відповідно до реєстру боржників у розмірі 60175 грн, з яких 44267 грн 50 коп - заборгованість за тілом кредиту та 15907 грн 50 коп - заборгованість за комісійними винагородами, перейшло до позивача ( а.с.29-34). Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається. Частиною 1 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно з частинами 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини 1 статті 638 та частини 1 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. За змістом статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц, від 04 липня 2018 року у справі №14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц. Встановивши, що відповідач прострочив зобов`язання по виконанню умов кредитного договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має право на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту. Між тим, задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що положення кредитного договору, укладеного між відповідачем та АТ «Укрсиббанк» щодо обов`язку позичальника сплачувати Банку комісію відповідно до умов договору та Додатку № 1 договору є нікчемними, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь банку нарахованої заборгованості за комісійними винагородами у загальному розмірі 15907.50 грн Оскільки відповідачем в рахунок погашення комісії сплачено 1767,50 грн, то відповідно до вимог статті 216 ЦК України щодо застосування наслідків нікчемного правочину вказана сума має бути зараховані на погашення заборгованості відповідача за тілом кредиту. За такого сума заборгованості за кредитом, підлягає до стягнення на користь позивача у розмірі 42500 грн = (44267,50 - 1767,50). Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частинами 2,3 статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування», який набув чинності 10 червня 2017 року. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Частинами 5,6 статті 12 вказаного Закону передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті,є нікчемним. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит. Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час укладення договору) до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Водночас, наявність такої комісії вимагає зазначення в кредитному договорі переліку додаткових та супутніх фінансових послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням /поверненням кредиту, що надаються позичальнику. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15. Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року в справі з подібними правовідносинами № 204/224/21 зроблено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21), від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23 (провадження № 61-17096св23), від 14 травня 2025 року у справі № 750/11580/21 (провадження № 61-15782св24). При цьому Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує також оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У справі, яка переглядається, встановлено, що умовами кредитного договору від 24 січня 2022 року (п.3.11 Договору та додатку № 1) передбачена необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з управлінням кредитом, при використанні кредиту при простроченні сплати чергового платежу, за розрахунково-касове обслуговування. Щомісячний розмір комісії за управління кредитом становить 3,5 % від суми наданого кредиту ( включається до суми ануїтетного платежу), або 1767.50 грн з 24 січня 2022 року по 24 листопада 2022 року, та складає всього 17675 грн ( 1767.50 х 11 платежів). Загальна сума заборгованості за комісією станом на 17 квітня 2024 року склала 15907.50 грн (а.с. 16, 42). Комісія за надання послуг по управлінню кредитом при використанні кредиту при простроченні сплати чергового платежу встановлена у сумі 500,00 грн, однак передбачено, що банк має право не застосовувати цю комісію або застосовувати не в повній мірі, про що банк повідомляє клієнтів шляхом розміщення оголошення на сайті. Комісія за розрахунково-касове обслуговування сплачується згідно тарифів банку (а.с. 50 ). При цьому в кредитному договорі та додатку № 1 до нього не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику, та за які банк встановив щомісячну комісію за управління кредитом. Сплата комісії «за управління кредитом» в твердій сумі щомісячно, незалежно від здійснених погашень, вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Комісія «за управління кредитом» відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором. Без зазначення, в чому саме полягає надана банком послуга, вказана умова, на думку колегії суддів, за своєю природою є несправедливою та дискримінаційною щодо споживача. Встановлена комісія є невиправданим платежем, що спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, така умова договору порушує публічний порядок. Таким чином, враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, положення договору у розділі «Комісії» додатку № 1 до договору від 24 січня 2022 року № 98619230000 щодо обов`язку позичальниці щомісяця сплачувати плату за управління кредитом є нікчемним відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Згідно зі статтею недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції вірно виснував, що умови кредитного договору п.3.11 та положення розділу «Комісії» додатку № 1 до кредитного договору, який є невід`ємною частиною кредитного договору та яким визначено щомісячну сплату комісії за управління кредитом, є нікчемними в силу вимог закону, а тому кредитор не мав підстав для нарахування щомісячної комісії за управління кредитом, а відтак відсутні підстави для стягнення заборгованості по комісії у розмірі 15907.50 грн. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимог у частині стягнення комісії та стягнення заборгованості за кредитним договором із застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину відповідно частини 5 статті 216 ЦК України у розмірі 42500 грн. У постанові від 13 липня 2022 року у справа № 363/1834/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства. За такого аргументи апеляційної скарги проте, що з врахуванням норм Закону України « Про споживче кредитування» не є незаконними дій банку щодо встановлення у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за надання послуг по управлінню кредитом, з огляду на погодження сторонами таких умов договору, не заслуговують на увагу. Також не заслуговують на увагу посилання заявника в апеляційній скарзі на неправомірне зменшення судом першої інстанції суми витрат на правову допомогу. Так, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін, заперечення відповідача щодо співмірності розміру. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що, попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною 4 статті 137 ЦПК України. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншою сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (Постанова ВС у справі№ 808/1849/18) Враховуючи вищезазначене, принцип співмірності, складність справи, фактично надані послуги, заперечення відповідача, який вважав такі витрати завищеними та неспівмірними зі сладністю справи, а також беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів приходить висновку, що судом першої інстанції правомірно зменшено розмір витрат на правничу допомогу до 4000 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваній частині рішення, а тільки зводяться до незгоди апелянта з висновками суду щодо оцінки наявних в матеріалах справи доказів. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в оскаржуваній частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду з ухваленням нового немає. З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України не має. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансової компанії «Укрфінстандарт» залишити без задоволення, рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 17 грудня 2025 року.