Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/9511/24

Дата документу 03.12.2025 Справа № 335/9511/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №335/9511/24 Головуючий у 1 інстанції Соболєва І.П. Провадження № 22-ц/807/868/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Кочеткової І.В., Полякова О.З. за участю секретаря судового засідання Камалової В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Запорізької обласної прокуратури Черного Петра Анатолійовича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Головного управління Державної податкової служби в Запорізькій області, ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Кузьмінова Д.В. звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності. В обґрунтування позову зазначили, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належала їй, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частках. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач є її єдиними спадкоємцем. Але вона не може реалізувати свої права, оскільки на квартиру накладені арешти. 15.05.2007 слідчій СВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_5 в межах кримінального провадження наклав арешт на майно ОСОБА_3 . У даному кримінальному провадженні 25.05.2007 вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_3 засуджений до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. 12.05.2020 старший державний виконавець Заводського ВДВС у м. Запоріжжі ПСМУМЮ м. Дніпро Баклаженко В.В. наклала арешт на усе майно ОСОБА_3 на підставі виконавчого листа виданого Заводським районним судом м.Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суми боргу. Просили суд: усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом зняття арешту, накладеного на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про обтяження 4982453, дата та час державної реєстрації: 18.05.2010 16:22:18, підстава: постанова про накладення арешту на майно, б/н, від 15.05.2007 СВ УМВС України в Запорізькій області, сл. ОСОБА_5 ; усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом зняття арешту, накладеного на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про обтяження: 36468553 (спеціальний розділ), дата та час державної реєстрації: 12.05.2020 16:48:46, підстава: постанова про арешт майна боржника, серія та номер: 61501781, видавник: старший державний виконавець Баклаженко Вікторія Володимирівна Заводського ВДВС у м. Запоріжжі ПСМУМЮ м. Дніпро. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року позов задоволено. Усунуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перешкоди у здійсненні права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зняття арешту. Знято арешт, накладений на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про обтяження 4982453, дата та час державної реєстрації: 18.05.2010 16:22:18, підстава: постанова про накладення арешту на майно, б/н, від 15.05.2007 СВ УМВС України в Запорізькій області, сл. ОСОБА_5 . Знято арешт, накладений на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про обтяження: 36468553 (спеціальний розділ), дата та час державної реєстрації: 12.05.2020 16:48:46, підстава: постанова про арешт майна боржника, серія та номер: 61501781, видавник: старший державний виконавець Баклаженко Вікторія Володимирівна Заводського ВДВС у м. Запоріжжі ПСМУМЮ м. Дніпро. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник Запорізької обласної прокуратури Черний П.А. подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вказане рішення суду першої інстанції підлягає оскарженню та скасуванню через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, а також порушенням норм процесуального права. 02 червня 2025 року від Головного управління Національної поліції в Запорізькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок наявних арештів майна позивачка не може належним чином реалізувати своє право власності, оскільки вона позбавлена змоги отримати свідоцтво про право на спадщину, не може в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а також враховуючи те, що натепер неможливо провести виконавчі дії щодо конфіскації майна, на даний час відсутні законні підстави для арешту майна, яке належить позивачці. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке. Встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15.07.1997 ОСОБА_6 подарувала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , яка діяла від свого імені та імені неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_7 . Відповідно до свідоцтва ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб 18.06.2016. Прізвище дружини ОСОБА_10 . Зі спадкової справи до майна померлої ОСОБА_4 вбачається, що з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулася ОСОБА_8 . Втім ОСОБА_11 та ОСОБА_3 звернулися з заявами про відмову від прийняття спадщини. Згідно з довідкою приватного нотаріуса ЗМНО Вовк І.І. № 968 від 26.06.2024 спадщину після ОСОБА_4 прийняла ОСОБА_1 . Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25.05.2009 у кримінальній справі № 1-20/2009 ОСОБА_3 визнано винним у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення та засуджено за ч.ч. 2,3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна. Вироком апеляційного суду Запорізької області від 16.02.2011 вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2009 залишено без змін. Згідно з листом Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21.10.2024 № 01-22/437/2024 за результатами службової перевірки встановлено відсутність даних щодо направлення на примусове виконання виконавчого листа про конфіскацію майна засудженого ОСОБА_3 по кримінальній справі № 1-20/09. Працівнику канцелярії суду вказано на вжиття передбачених законом заходів щодо виконання вироку суду в частині додаткового покарання у виді конфіскації майна. З копії виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 332/2377/19 від 24.02.2020 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 374953 грн. та 3749,54 грн. вбачається, що постановою державного виконавця від 12.05.2020 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3 21.07.2021 виконавче провадження завершено на підставі п.2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Орджонікідзевського районного суду від 26.08.2024 року витребувані з Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) засвідчену належним чином копію виконавчого провадження № 61501781. З досліджених в судовому засіданні матеріалів виконавчого провадження № 61501781 витікає, що 10.03.2020 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) було відкрито виконавче провадження № 61501781 з примусового виконання виконавчого листа № 332/2377/19, виданого 24.02.2020 року Заводським районним судом м. Запоріжжя про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_2 позики у сумі 374953,13 грн і судовий збір у розмірі 3749,54 грн. 22.07.2021 року виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання, що оформлено відповідною постановою - згідно п. 2 ч. 1 ст.

37. Підстава: Вжитими державним виконавцем заходами було встановлено, що боржник за вказаною адресою не проживає, місце роботи або інші джерела доходів боржника не відомі, що майно, належне боржникові і на яке можливо звернути стягнення відсутнє. За місцем знаходження боржника належне йому майно не виявлено і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку іншого майна виявилися безрезультатними. Документи: Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу (п. 2 ч. 1 ст. 37). Строк повторного пред`явлення: 22.07.2024 року. 13 березня 2025 року в.о. керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя в інтересах стягувача держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області Петров І. звернувся до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа, а саме виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м.Запоріжжя, з виконання покарання у виді конфіскації майна ОСОБА_3 у кримінальній справі №1-20/2009. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2025 року залишено без задоволення заяву в.о. керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах стягувача держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області Петрова І. про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Не погоджуючись з зазначеною ухвалою прокурор Вознесіневської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області Носова Д.А. 04.08.2025 року подала апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного суду. 09 жовтня 2025 року Запорізьким апеляційним судом у складі колегії суддів: головуючого судді Гончара О.С., суддів членів колегії Трофимової Д.А., Рассуджая В.Я. постановлено ухвалу, якою апеляційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2025 року про відмову в поновленні строку на пред`явлення виконавчого документу залишено без задоволення, ухвалу залишено без змін. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії"). Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в? ? порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з довідкою приватного нотаріуса ЗМНО Вовк І.І. № 968 від 26.06.2024 спадщину після ОСОБА_4 прийняла ОСОБА_1 , до складу спадкового майна входить квартира за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з ч.5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. За змістом статті 1296 ЦК Україниспадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Чинне законодавство (стаття 1297 ЦК України) передбачає обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину. Так, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Виходячи зі змісту вищевказаних статей 1268, 1269, 1270, 1296 ЦК України ОСОБА_1 прийняла спадщину, яка відкрилась після смерті її матері ОСОБА_4 , зокрема у вигляді нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 і фактично є власником цієї квартири. Однак, як вбачається з матеріалів справи, Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 25.05.2009 у кримінальній справі № 1-20/2009 ОСОБА_3 визнано винним у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення та засуджено за ч.ч. 2,3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією майна. Вироком апеляційного суду Запорізької області від 16.02.2011 вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10.06.2009 залишено без змін. Згідно з листом Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21.10.2024 № 01-22/437/2024 за результатами службової перевірки встановлено відсутність даних щодо направлення на примусове виконання виконавчого листа про конфіскацію майна засудженого ОСОБА_3 по кримінальній справі № 1-20/09. Працівнику канцелярії суду вказано на вжиття передбачених законом заходів щодо виконання вироку суду в частині додаткового покарання у виді конфіскації майна. З копії виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 332/2377/19 від 24.02.2020 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 374953 грн. та 3749,54 грн. вбачається, що постановою державного виконавця від 12.05.2020 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3 21.07.2021 виконавче провадження завершено на підставі п.2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Ухвалою Орджонікідзевського районного суду від 26.08.2024 року витребувані з Лівобережного відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) засвідчену належним чином копію виконавчого провадження № 61501781. З матеріалів виконавчого провадження № 61501781 витікає, що 10.03.2020 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) було відкрито виконавче провадження № 61501781 з примусового виконання виконавчого листа № 332/2377/19, виданого 24.02.2020 року Заводським районним судом м. Запоріжжя про стягнення заборгованості на користь ОСОБА_2 позики у сумі 374953,13 грн і судовий збір у розмірі 3749,54 грн. 22.07.2021 року виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання, що оформлено відповідною постановою - згідно п. 2 ч. 1 ст.

37. Підстава: Вжитими державним виконавцем заходами було встановлено, що боржник за вказаною адресою не проживає, місце роботи або інші джерела доходів боржника не відомі, що майно, належне боржникові і на яке можливо звернути стягнення відсутнє. За місцем знаходження боржника належне йому майно не виявлено і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку іншого майна виявилися безрезультатними. Документи: Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу (п. 2 ч. 1 ст. 37). Строк повторного пред`явлення: 22.07.2024 року. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2025 року залишено без задоволення заяву в.о. керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах стягувача держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області Петрова І. про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. 09 жовтня 2025 року Запорізьким апеляційним судом у складі колегії суддів: головуючого судді Гончара О.С., суддів членів колегії Трофимової Д.А., Рассуджая В.Я. постановлено ухвалу, якою апеляційну скаргу прокурора на ухвалу Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2025 року про відмову в поновленні строку на пред`явлення виконавчого документу залишено без задоволення, ухвалу залишено без змін. Таким чином, натепер неможливо провести виконавчі дії щодо конфіскації майна та на даний час відсутні законні підстави для арешту майна. До теперішнього часу права ОСОБА_1 , як власника спадкового майна щодо володіння, користування та розпорядження належним їй майном порушено, оскільки вона, діючи згідно приписів частини 1 статті 1297 ЦК України не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно у зв`язку з наявним у Державному реєстрі арештом цього майна. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, якою гарантовано, що кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що внаслідок наявних арештів майна позивачка не може належним чином реалізувати своє право власності, оскільки вона позбавлена змоги отримати свідоцтво про право на спадщину, не може в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, а також враховуючи те, що натепер неможливо провести виконавчі дії щодо конфіскації майна, на даний час відсутні законні підстави для арешту майна, яке належить позивачці, а тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог. Твердження апеляційної скарги, що накладений у рамках кримінальної справи арешт не обмежує позивача (спадкоємця) у праві користування власністю, а лише обмежує у праві розпорядження власністю, колегія суддів визнає помилковими, оскільки накладений у рамках кримінальної справи арешт унеможливлює реалізацію права позивачки щодо отримання свідоцтва про право на спадщину та реєстрації права власності на спадкове майно. Доводи апеляційної скарги що скасування арешту, накладеного на квартиру АДРЕСА_2 , перешкоджає додержанню конституційного принципу обов`язковості виконання судових рішень, колегія суддів оцінює критично, оскільки з матеріалів справи вбачається, що стягувачем пропущено строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання, а Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 24 липня 2025 року залишено без задоволення заяву в.о. керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області в інтересах стягувача держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області Петрова І. про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання., що залишена без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року. Інших доводів апеляційна скарга не містить. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, з якими погоджується суд апеляційної інстанції. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг не спростовують зазначене, зводяться до самостійного тлумачення норм чинного законодавства та незгоди скаржника з рішеннями суду першої інстанції по суті спірних правовідносин. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу представника Запорізької обласної прокуратури Черного Петра Анатолійовича слід залишити без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року без змін. Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу представника Запорізької обласної прокуратури Черного Петра Анатолійовича залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 15 грудня 2025 року. Головуючий Судді: