Постанова 4807 № 336/10477/24

Дата документу 30.07.2025 Справа № 336/10477/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/10477/24 Головуючий у 1 інстанції Зарютін П.В. Провадження № 22-ц/807/1316/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Кухаря С.В., Трофимової Д.А. за участю секретаря судового засідання Камалової В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, Запорізький обласний державний нотаріальний архів про звільнення майна з-під арешту,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, Запорізький обласний державний нотаріальний архів про звільнення майна з-під арешту. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у відповідності до Договору від 07.02.2000 року, що посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І., ОСОБА_2 є власником 73/100 житлового будинку АДРЕСА_1 . Позивачем було встановлено у відповідності до даних з Державного реєстру речових прав у розділі «Відомості з реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна» зареєстровано: арешт (архівний запис); реєстраційний номер обтяження 2121245; 24.06.2005 09:47:40 за № 2121245 реєстратором: Запорізький обласний державний нотаріальний архів, Запорізька область, м. Запоріжжя, б-р Центральний,

20. Підстава обтяження: постанова АА 423053, 04.10.2002 року Шевченківського відділу державної виконавчої служби. Об`єкт обтяження: будинок, жилий будинок, адреса: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_2 . Згідно інформації, наданої П`ятою державною нотаріальною конторою, та постанови, на підставі якої накладено арешт, вбачається, що спірний арешт був накладений на підставі вироку Шевченківського місцевого суду по справі № 1-789, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2210 грн. Згідно відповіді на адвокатський запит з органу, що здійснює примусове виконання вбачається, що надати відомості, щодо виконавчого провадження, у межах якого було накладено арешт, не є можливим, оскільки виконавчі провадження знищені у зв`язку з обмеженим строком їх зберігання. Станом на теперішній час відкритих виконавчих проваджень, за якими боржником є позивач, не знайдено. Отже, на думку позивача, наведене свідчить про те, що виконавче провадження, у межах якого було накладено арешт, завершене, станом на день подання цього позову на примусовому виконанні не перебувають відкриті виконавчі провадження щодо ОСОБА_2 , у тому числі й ті, де стороною (стягувачем), є відповідач, а отже, позивач вимушений був звернутись за захистом своїх прав до суду. Просив зняти арешт з належного йому на праві власності нерухомого майна, а саме: жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2025 року позов задоволено. Знято арешт з нерухомого майна, а саме: жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 , накладений постановою АА 423053, 04.10.2002 року Шевченківського відділу державної виконавчої служби, (архівний запис); реєстраційний номер обтяження 2121245; зареєстровано 24.06.2005 09:47:40 за № 2121245, реєстратором: Запорізький обласний державний нотаріальний архів, Запорізька область, м. Запоріжжя, б-р Центральний, 20, додаткові дані: архівний номер 3039939ZAPI, архівна дата: 24.10.2002, дата виникнення: 24.10.2002, № реєстра: 105656-335, внутр. N 9F014F392BF33C336224, коментарий: заборона73. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції в судовому рішенні не зазначив які саме порушені, невизнані або оспорювані права позивача порушені або не визнаються саме відповідачем, тобто заявляє про залучення неналежного відповідача. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає повною мірою. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходи з того, що відкриті виконавчі провадження з виконання вищевказаного судового рішення (вироку) на примусовому виконанні в органах ДВС не перебувають, а наявний арешт перешкоджає у реалізації заявником права на володіння та розпорядження нерухомим майном, на яке накладено арешт. Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Встановлено та підтверджується матеріалами справи, 07.02.2000 року позивачем на підставі Договору від 07.02.2000 року, що посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Гришиною В.І. (реєстровий номер 1-120), набуто право власності на 73/100 житлового будинку АДРЕСА_1 . У відповідності до даних з Державного реєстру речових прав у розділі «Відомості з реєстру відчуження об`єктів нерухомого майна» зареєстровано: арешт (архівний запис); реєстраційний номер обтяження 2121245; 24.06.2005 09:47:40 за № 2121245 реєстратором: Запорізький обласний державний нотаріальний архів, Запорізька область, м. Запоріжжя, б-р Центральний,

20. Підстава обтяження: постанова АА 423053, 04.10.2002 року Шевченківського відділу державної виконавчої служби. Об`єкт обтяження: будинок, жилий будинок, адреса: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_2 . Відповіддю від 11.12.2023 за вих. № 1349/01-21 завідувачем Запорізького державного нотаріального архіву Кибальною Т.М. повідомлено, що інформація про зняття та накладення заборони реєструється у нотаріальній конторі, на території якої знаходиться арештоване майно. Згідно відповіді на звернення до П`ятої державної нотаріальної контори за вих. № 3362/01-16 від 27.12.2023 та наданої копії постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження серії АА № 895074 (знято з оригіналу: серія АА № 422053) від 04.10.2002, що винесена ВДВС Шевченківського РУЮ, вироку Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.07.2001, ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 10.12.2001, вбачається, що арешт накладений при примусовому виконанні вироку Шевченківського місцевого суду по справі № 1-789, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2210 грн. Згідно відповіді від 08.12.2023 за вих. № 104533/1 з Центрального відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) вбачається, що надати відомості, щодо виконавчого провадження, у межах якого було накладено арешт, не є можливим, оскільки виконавчі провадження знищуються у зв`язку з обмеженим строком їх зберігання. З 05.08.2016 року діє автоматизована система виконавчих проваджень (АСВП). Здійсненим пошуком в АСВП відповідну інформацію про виконавче провадження в якому була б винесена постанова АА 423053 від 04.10.2002 видана Шевченківським ВДВС не знайдено. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 , як на підставу своїх порушених прав, посилався на те, що їй на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановою виконавця накладений арешт. Згідно із частиною першою статті 32 Закону від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV) (у редакції, чинній на час прийняття державним виконавцем постанови про арешт майна боржника) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Відповідно до частин першої - четвертої статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Аналогічні положення містяться і у статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII). Так, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження". Враховуючи, що арешт на майно накладено задля забезпечення виконання рішення суду, тобто позивач має статус боржника, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що позивач не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Отже, суд першої інстанції помилково розглянув справу по суті та не врахував того, що арешт на майно ОСОБА_2 , накладено з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду у позовному провадженні, отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Схожі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, у постановах Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20, від 19 січня 2022 року у справі № 577/4541/20. Апеляційний суд зауважує, що боржник як сторона виконавчого провадження у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави--учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Таким чином, в разі відсутності матеріалів відкритого виконавчого провадження орган державної виконавчої служби у разі звернення особи зі скаргою має обґрунтувати правомірність тривалого перебування майна особи під арештом та забороною відчуження, а тому звернення з вимогою, зокрема, щодо оскарження рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України буде ефективним способом захисту. Правилами частин першої та другої статті 377 ЦПК України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишення позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки суд першої інстанції не встановив природу правовідносин, які виникли між сторонами, неправильно застосував норми процесуального права, судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю. Керуючись ст. 255, 374, 377, 381-384 ЦПК України, суд, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 квітня 2025 року скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, П`ята Запорізька державна нотаріальна контора, Запорізький обласний державний нотаріальний архів про звільнення майна з-під арешту закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 31 липня 2025 року. Головуючий Судді: