Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/13345/25

Справа № 308/13345/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 20 листопада 2025 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого: судді Джуги С.Д., суддів: Кожух О.А., Мацунича М.В., з участю секретаря судового засідання: Мочан М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2025 року у складі судді Логойди І.В., про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,- в с т а н о в и в : У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Одночасно з позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову. Заяву мотивовано тим, що 12 вересня 2025 року подано позов до Ужгородського міськрайонного суду про стягнення із ОСОБА_2 суми 10 000 євро боргу за договором позики. Предметом розгляду даної справи є стягнення неповернутих за договором позики коштів у розмірі 10 000 євро, що станом на день подання позову 11.09.2025 року за курсом Нацбанку становить 482 408 грн., і ця сума є значною й відсутня у відповідача в наявності, як і відсутня можливість таку суму зібрати, тому існує реальна загроза невиконання судового рішення. Вважає, що повернення коштів може відбутися тільки за рахунок майна, що перебуває у власності відповідача, тому є необхідність накласти арешт на майно відповідача, що надасть єдину реальну можливість у подальшому забезпечити виконання судового рішення та повернення боргових коштів. Невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист та поновлення порушених прав й інтересів, за захистом яких звернулася і в подальшому має намір відстоювати у суді. Так як запропонований захід забезпечення позову, тобто накладенням арешту на майно, що належить відповідачу, не потягне за собою жодних можливих збитків для інших сторін по справі (інші сторони відсутні), які мають бути відшкодовані у випадку відмови у задоволенні позову, необхідності у застосуванні зустрічного забезпечення в порядку ст. 154 ЦПК України по даній справі немає. Натомість невжиття заходів забезпечення позову може спричинити матеріальну та моральну шкоду, оскільки сума заборгованості за договором позики є значною, а у відповідача відсутні готівкові кошти та відсутні банківські рахунки, немає постійного доходу і роботи, а відтак існує небезпека неповернення боргу, або повернення маленькими частками протягом великого відрізку часу. Враховуючи те, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист порушених прав заявника й виконання судового рішення по даній справі, вважає за необхідне застосувати такий вид забезпечення позову як накладення арешту на належне на засадах власності майно відповідача, а саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі наведеного позивач просила накласти арешт на майно, що належить на праві власності Відповідачу ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в якості забезпечення позову у межах суми боргу 10 000 євро, що станом на день подання позову 11.09.2025 року за курсом Нацбанку становить 482 408 грн., до набрання рішенням суду про стягнення боргу за договором позики законної сили. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявленої заяви, не дав їм належної правової оцінки та безпідставно відмовив у задоволенні заяви. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апелят ОСОБА_1 у судове засіданні не з`явилася, подала суду заяву, у якій просила апеляційну скаргу задовольнити, справу розглянути у її відсутності. Відповідач ОСОБА_2 надіслала суду письмову заяву, у якій просила розглянути справу у її відсутності, проти задоволення апеляційної скарги та накладення арешту на належний їй будинок у якості забезпечення позову ОСОБА_1 не заперечує. Справа на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України розглянута у відсутності сторін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів. Згідно зі ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно із п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов може бути забезпечено, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України). Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Заходи забезпечення позову визначаються, виходячи із засад розумності, співмірності та враховуючи конкретні обставини справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам». Наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюється судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. З матеріалів слідує, що вересні 2025 року ОСОБА_1 з вернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позов мотивує тим, що 15 травня 2023 року між нею, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів, згідно з яким вона передала у борг відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 10 000 євро, які відповідач зобов`язалася повернути не пізніше 16 травня 2025 року, про що видала письму розписку У строк до 16 травня 2025 року сума позики не повернута. Станом на день звернення до суду з позовом зобов`язання є невиконаним, а тому вона вимушена звертатися до суду за захистом своїх порушених прав. Позивач просила стягнути з відповідача борг за договором позики в у розмірі 10 000 євро, що станом на день подання позову 11.09.2025 року за курсом Нацбанку становить 482 408 грн. Таким чином з поданих позивачем матеріалів вбачається, що між позивачем та відповідачем дійсно наявний спір щодо стягнення з відповідача боргу за договором позики від 15 травня 2023 року, відповідач не виконав своє зобов`язання у встановлений договором строк та продовжує його не виконувати, і у позивача, з врахуванням вищенаведених обставин, наявні достатні обґрунтовані підстави та об`єктивні побоювання, що відповідач може відчужити належне їй майно і уникнути виконання свого зобов`язання. Подаючи заяву про забезпечення позову позивач обґрунтовувала її тим, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим взагалі виконання рішення суду. Колегія суддів погоджується з такими доводами позивача, а застосування виду забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно відповідача, зокрема належний відповідачу житловий будинок, з урахуванням відсутності у відповідача іншого рухомого та нерухомого майна, спроможне забезпечити ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду, та слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача. При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки обтяжене майно фактично перебуває у володінні власника, не перешкоджає відповідачу як власнику нерухомого майна володіти і користуватися ним, а лише обмежує розпорядження ним щодо відчуження будь-яким способом іншим особам. Заявлений вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами. Окрім того, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Суд першої інстанції не врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги закону, повно, всебічно та об`єктивно не надав належну оцінку обставинам, на які посилалась позивач у поданій заяві, дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для забезпечення позову та неправомірно відмовив у поданій заяві. Відповідно до приписів п.4 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення поданої заяви. Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 149, 150, 367, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, у х в а л и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 вересня 2025 року скасувати. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити. До набрання законної сили рішенням суду у цій справі накласти арешт на майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Стягувач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ). Боржник: ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання становить три роки. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 30 листопада 2025 року. Головуючий: Судді: