Постанова Київський апеляційний суд № 755/16632/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 755/16632/21 Головуючий у суді першої інстанції -Гаврилова О.В. Номер провадження № 22-ц/824/14949/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Русан А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Гаврилової О.В., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Десята Київська державна нотаріальна контора в особі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, у якому просила суд визначити їй додатковий строк три місяці для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_3 . Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її рідна сестра - ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 склала заповіт від 24 липня 2018 року. За повідомленням державного нотаріуса від 05 серпня 2021 року, яке вона отримала 18 серпня 2021 року, спадщина складається з вказаної вище квартири, яку спадкодавець заповіла їй. 31 серпня 2021 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті рідної сестри ОСОБА_3 . Зазначає, що вона пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин, оскільки про існування заповіту дізналась лише з листа нотаріуса, тому вважає, що її необізнаність про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що показання свідка ОСОБА_4 носять поверхневий характер, тому не можуть бути покладені в основу оскаржуваного рішення. Зазначає, що вона є спадкоємицею другої черги за законом, тому не мала права на спадкування за законом, оскільки були наявні спадкоємці першої черги - ОСОБА_2 , через це не повинна була подавати заяву про прийняття спадщини за законом. Про наявність заповіту дізналась лише з листа нотаріуса від 05 серпня 2021 року, яке вона отримала 18 серпня 2021 року. 31 серпня 2021 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті рідної сестри ОСОБА_3 . Вказане вважає поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. 23 вересня 2025 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_2 , відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що під час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції досліджувалися докази та обставини в їх сукупності, на які сторони посилалися на підтвердження своїх вимог та заперечень, а не лише на показання свідка ОСОБА_4 . Зазначає, що позивач володіла паспортом спадкодавця, отже, мала можливість скласти заповіт замість неї. Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Науменко О.П. заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, оскільки доводи на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважає рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просив залишити його без змін. ОСОБА_1 , будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду вказаної справи судом апеляційної інстанції до суду не з`явилася та 09 грудня 2025 року через канцелярію Київського апеляційного суду подала заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що вона хворіє та є інвалідом 2 групи. Разом із тим доказів перебування на лікарняному до суду не подано. Інші належним чином повідомлені учасники справи не з`явились. У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції встановив, що 24 липня 2018 року ОСОБА_3 склала заповіт, за яким на випадок своєї смерті, належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 123) ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т. 1 а.с. 125-зворот). Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на все належне їй майно. Відповідач ОСОБА_2 , який є сином ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 127) та на час її смерті був зареєстрований з останньою за однією адресою (т. 1 а.с. 126-зворот), 23 березня 2021 року звернувся до Десятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 125). 05 серпня 2021 року державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори було надіслано ОСОБА_1 повідомлення про відкриття спадкової справи на майно померлої ОСОБА_3 , а також про те, що остання заповіла квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1 на підставі заповіту, посвідченого Десятою київською державною нотаріальною конторою 24 липня 2018 року. (т. 1 а.с. 139) 02 вересня 2021 року ОСОБА_1 подала до Десятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 139-зворот). Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду показав, що працює дільничним офіцером поліції. Зазначив, що сестри (позивач та спадкодавець) завжди ходили разом. Позивач весь час відгороджувала сестру від сина - відповідача у справі. У 2018 році ОСОБА_3 із сином звертались зі скаргою на те, що її сестра ( ОСОБА_1 ) забрала паспорт та відмовляється його віддавати. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду показав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є двоюрідними сестрами дідуся свідка. Сестри завжди ходили разом, у 2014 році, при зустрічі з ними, ОСОБА_1 зазначила, нехай син купить ОСОБА_3 квартиру, а якщо ні, вони складуть на позивача заповіт та сказала щоб сестра віддала їй паспорт. У 2019 році свідок знов прибув до Києва та зупинився у ОСОБА_3 , дружина відповідача попросила свідка, щоб той відвіз ОСОБА_3 до лікаря. Остання повідомила, що без паспорту не поїде, потім погодилась. Свідок, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зайшли до квартири ОСОБА_1 за медичною документацією, яка зберігалась у останньої. ОСОБА_1 принесла пакет документів, висипала документи між свідком та ОСОБА_3 на диван і вийшла. Серед документів свідок побачив заповіт ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 . В судовому засіданні свідок докладно описав заповіт та впізнав його в матеріалах справи (т.1 а.с.123), зазначивши що той був кольоровий. Також ОСОБА_3 сказала свідку, що сестра змусила її скласти цей заповіт та повідомила, що все виправить, скаржилась, що сестра не хоче віддавати їй паспорт. Після цього до кімнати повернулась ОСОБА_1 , взяла заповіт, притиснула його до себе, зазначила, що його не має бути серед інших документів і винесла заповіт. Також ОСОБА_3 скаржилась батьку свідка на те, що бажає залишити квартиру онукам, але ОСОБА_1 не віддає їй паспорт, висловила намір написати заяву про втрату паспорту. Крім того, свідок зазначив, що ОСОБА_3 була в психологічній залежності від позивача. Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, щозаповіт, який посвідчений державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори 24 липня 2018 року, за життя спадкодавця зберігався у позивачки, яка була обізнана не лише про його існування, а й про зміст заповіту. Вказавши, що оскільки позивач не звернулась вчасно до нотаріальної контори без поважних причин, а єдина наведена нею причина пропуску визначеного законом строку на подання заяви про прийняття спадщини - необізнаність про існування заповіту не знайшла свого підтвердження та спростовується наведеними вище доказами. Суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, через недоведеність причин, які відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне. У відповідності до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України). Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України). Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших. З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших. З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою, співвідношення принципу свободи заповіту з правом особи, яка пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини, на визначення їй додаткового строку. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно. Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах. Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини. Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця. Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством. Водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд. Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту. Поєднання права спадкоємця на спадкування за заповітом та за законом. Дотримання принципу співмірності. Згідно зі статтею 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до статті 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України. Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та невчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту. Важливим під час вирішення питання про надання особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини також є факт прийняття спадщини іншими спадкоємцями за законом, оскільки в такому разі може відбутися втручання у право власності інших осіб, порушення принципу правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно реалізувала власні цивільні права. Наведене зумовлює потребу в дотриманні принципу «пропорційності» втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину. Принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети. У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 міститься правовий висновок про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. Звертаючись до суду з позовом та обґрунтовуючи вимоги, щодо визначення їй додаткового строку три місяці для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_3 та обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, позивач ОСОБА_1 вказувала, що про наявність заповіту вона дізналась лише після повідомлення державного нотаріуса від 05 серпня 2021 року спадщини, яка складається із квартири, яку спадкодавець заповіла позивачу. 31 серпня 2021 року ОСОБА_1 подала до Десятої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка надійшла на адресу 02 вересня 2021 року ( т. 1 а.с. 139 на звороті). Відмова нотаріуса, за наведених обставин, у видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, на користь якого було складено заповіт, не порушує принципу свободи заповіту, оскільки усвідомленим невчиненням дій для прийняття спадщини спадкоємець на власний розсуд реалізовує своє право на відмову від прийняття спадщини. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування. У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї. Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності». Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Статтею 63 Закону України від 02 вересня 1993 року №3425-XII «Про нотаріат», передбачено, що нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 та підпункту 3.2 пункту 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 282/20595, під час заведення спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз`яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. Отже, наведеними правилами передбачено обов`язок нотаріуса після заведення спадкової справи перевіряти наявність заповіту, вчиняти дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому/їй є відомим, а також право зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі. До того ж, з метою дотримання строку для прийняття спадщини нотаріус повинен роз`яснити спадкоємцям, які звернулися з приводу такої спадщини, право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття. Наведені правила не передбачають для нотаріуса обов`язку у всіх випадках подавати оголошення у пресі про відкриття спадщини та закликання до спадкування; нотаріус не повинен здійснювати розшук спадкоємців, місце проживання яких йому не є відомим. Так само за чинною на момент виникнення спірних правовідносин редакцією Порядку й обов`язок роз`яснити право подати заяву про прийняття спадщини або відмову від неї поширюється на тих спадкоємців, які звернулися до такого нотаріуса з приводу спадщини, що відкрилася. Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцему разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування. Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що ОСОБА_1 не являється спадкоємцем першої черги на прийняття спадщини після смерті своєї рідної сестри ОСОБА_3 та будучи обізнаною про наявність у померлої ОСОБА_3 рідного сина - відповідача у справі ОСОБА_2 мала впевненість на те, що саме останній і є належним спадкоємцем першої черги спадкоємців за законом, тому і не зобов`язана була вчиняти та не вчиняла будь які дії щодо прийняття спадщини. Разом із тим із матеріалів справи вбачається, що про наявність заповіту складеного ОСОБА_3 на її ім`я, позивачка ОСОБА_1 вперше дізналася від державного нотаріуса Десятої київської державної нотаріальної контори Ткач Т.В. ( а.с. 5 т.1) за повідомленням державного нотаріуса від 05 серпня 2021 року, яке вона отримала 18 серпня 2021 року, в якому зазначено, що спадщина складається з вказаної вище квартири, яку спадкодавець заповіла їй. 31 серпня 2021 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті рідної сестри ОСОБА_3 . Враховуючи, що заповіт, відповідно до ст. ст. 1217, 1223 ЦК України, є пріоритетною формою спадкування, яка реалізує право особи на розпорядження власним майном після смерті, така воля спадкодавця має важливе значення для оцінки. Ігнорування заповіту як прямого виявлення волі спадкодавця суперечить засадам правової держави та принципам справедливості, а тому повинно враховуватись судом при вирішенні питання щодо надання додаткового строку на прийняття спадщини, адже неформальне вирішення судом питання про надання такого строку забезпечить реалізацію саме тієї спадкової волі, яку спадкодавець закріпила при житті. Таким чином, врахувавши останню волю спадкодавця як прояв свободи заповіту та з урахуванням наявності поважних об`єктивних причин пропуску передбаченого законом строку на звернення із заявою про прийняття спадщини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку тривалістю три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , після смерті її сестри - ОСОБА_3 . Близьких за змістом висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2021 року справі № 205/3310/20 (провадження № 61-2087св21) та у постанові від 22 травня 2024 року справі № 720/744/20 (провадження № 61-3300св24). Однак суд першої інстанції вказаних вище вимог закону, правових висновків Верховного Суду та фактичних обставин справи належним чином не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Колегія суддів апеляційного суду, критично оцінює покази свідка ОСОБА_6 , який був допитаний в судовому засіданні, та повідомив, що перебував у квартирі позивачки, оскільки остання заперечує факт перебування вказаного свідка в її квартирі. Крім того, колегія суддів не приймає покази зазначеного свідка, оскільки встановлено, що він перебуває у дружніх відносинах із відповідачем, а тому його покази не можуть вважатись безсторонніми, а сам свідок не може вважатись таким, що не зацікавлений у вирішенні розгляду справи. Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом. Враховуючи обставини справи, наявність заповіту на користь позивача, а також наведені позивачем причини, які є об`єктивними та істотними труднощами, апеляційний суд відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України дійшов висновку, що наявні правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, фактичні обставини у справі встановлено, проте суд першої інстанції не правильно застосував норми матеріального права, тому апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позивач є інвалідом 2 групи, та звільнена від сплати судового збору, то витрати розгляду справи слід віднести за рахунок держави. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року, скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визначити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) додатковий строк три місяці для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 15 грудня 2025 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді : Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв