Ухвала КЦС ВС № 496/683/18

УХВАЛА 11 грудня 2025 року м. Київ справа № 496/683/18 провадження № 61-14659ск25 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» на постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у справі за скаргою акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиди Сергія Миколайовича, заінтересована особа - ОСОБА_1 , ВСТАНОВИВ: У серпні 2023 року АТ «Страхова компанія «ІНГО» звернулося до суду зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця, в якій просило визнати дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиди С. М. незаконними, зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиду С. М. повернути невикористані кошти авансового внеску в сумі 2 207,73 грн, сплачені відповідно до платіжної інструкції від 24 вересня 2020 року № 15340 та 1 471,82 грн, сплачені відповідно до платіжної інструкції від 01 червня 2021 року №12244 на рахунок стягувача АТ «Страхова компанія «ІНГО». Біляївський районний суд Одеської області ухвалою від 28 лютого 2024 року скаргу АТ «Страхова компанія «ІНГО» на бездіяльність приватного виконавця задовольнив. Визнав дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиди С. М. незаконними. Зобов`язав приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиду С. М., посвідчення № 0523 виконавчий округ м. Києва, повернути невикористані кошти авансового внеску в сумі 2 207,73 грн, сплачені відповідно до платіжної інструкції від 24 вересня 2020 року № 15340 та 1 471,82 грн, сплачені відповідно до платіжної інструкції від 01 червня 2021 року № 12244 на рахунок стягувача АТ «Страхова компанія «ІНГО». Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу, зазначив, що заявник звернувся із скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиди С. М. щодо невиконання ним вимог частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме неповернення коштів авансового внеску, які належать стягувачу. Суд погодився з доводами заявника, що викладені в скарзі та письмових поясненнях щодо бездіяльності приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиди С. М. та вважав, що скарга підлягає задоволенню в повному обсязі. Одеський апеляційний суд постановою від 23 жовтня 2025 року апеляційну скаргу Журиди С. М. задовольнив. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 28 лютого 2024 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким скаргу АТ «Страхова компанія «ІНГО» залишив без розгляду. Апеляційний суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиди С. М. про час і місце розгляду справи, проведення судового засідання, призначеного на 28 лютого 2024 року та постановлення оскаржуваної ухвали суперечить нормам статті 450 ЦПК України, оскільки він був позбавлений можливості знати про дату, час та місце судового засідання в порядку визначеному ЦПК України та брати участь у судовому засіданні. Скарга на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиди С. М. подана стягувачем АТ «Страхова компанія «ІНГО» до суду 24 липня 2023 року, тобто майже через два роки та дев`ять місяців після повернення виконавчого документа стягувачу та через сім місяців після звернення до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиди С. М. з заявою про повернення авансового внеску. Питання поновлення строку звернення до суду з цією скаргою АТ «Страхова компанія «ІНГО» не порушувало. Стягувач фактично оскаржує дії приватного виконавця, пов`язані з неповерненням суми авансового внеску, яке мало відбутися разом із поверненням 01 жовтня 2020 року виконавчого листа № 496/683/18, виданого 28 листопада 2018 року Біляївським районним судом Одеської області. 21 листопада 2025 року АТ «Страхова компанія «ІНГО» через систему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у вказаній вище справі, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, з посиланням на те, що оскаржувану постанову апеляційного суду представник заявника отримав 13 листопада 2025 року. На підтвердження надано докази. Відповідно до положень частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Одеського апеляційного суду прийнято 23 жовтня 2025 року, повний текст якої складено 10 листопада 2025 року та забезпечено надання загального доступу 14 листопада 2025 року. Ураховуючи наведене, відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання, оскільки строк на касаційне оскарження не пропущено. Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Суд встановив, що 28 листопада 2018 року АТ «Страхова компанія «ІНГО» пред`явило виконавчий лист № 496/686/18, виданий Біляївським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі 71 829,30 грн та витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 762,00 грн, на примусове виконання до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиди С. М. 01 жовтня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Журида С. М. виніс повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання згідно якого виконавчий лист № 496/683/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акціонерна страхова компанія «ІНГО» майнової шкоди у розмірі 71 829,30 грн та судового збору у розмірі 1 762,00 грн повернув стягувачу без прийняття до виконання, у зв`язку з пред`явленням документа не за місцем виконання. 28 листопада 2022 року АТ «Страхова компанія «ІНГО» направило приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Журиді С. М. заяву з проханням повернути авансовий внесок сплачений в сумі 2 207,73 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 24 вересня 2020 року № 15340, та в сумі 1 471,82 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 01 червня 2021 року № 12244. Сума сплаченого авансового внеску АТ «Страхова компанія «ІНГО» не поверталася. 24 липня 2023 року АТ «Страхова компанія «ІНГО» подало до суду скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиди С. М., тобто майже через два роки та дев`ять місяців після повернення виконавчого документа стягувачу та через сім місяців після звернення до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиди С. М. з заявою про повернення авансового внеску. Питання поновлення строку звернення до суду з цією скаргою АТ «Страхова компанія «ІНГО» не порушувало. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема обов`язковість судового рішення. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 447 ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення до суду із скаргою) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця». У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) Верховний Суд зазначив, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим». Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту [постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)]. Правила, які регулюють умови прийнятності скарг, покликані забезпечити належне відправлення правосуддя і дотримання, зокрема принципу правової визначеності, а зацікавлені особи повинні очікувати, що ці правила будуть застосовані. Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення із скаргою, зокрема скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом. Відповідно до частини п`ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. У постанові від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 (провадження № 12-297гс18) Велика Палата Верховного Суду надала роз`яснення щодо співвідношення загальної та спеціальної норми, згідно з якими норми, передбачені законом про виконавче провадження, є загальними, а норми, передбачені процесуальним кодексом, є спеціальними, тому строк на оскарження необхідно обраховувати в календарних днях. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 361/1335/20 (провадження № 61-15507св20), від 02 листопада 2021 року у справі № 753/3465/20 (провадження № 61-12002св20). Порівняльний аналіз змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у статті 449 ЦПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 449 ЦПК України та частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», необхідно враховувати поведінку скаржника, чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження, тощо. Висновки щодо презумпції обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г, від 29 лютого 2024 року у справі № 289/2293/23, Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13. Відповідно до статті 81 ЦПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону. При зверненні до суду зі скаргою на дії державного/приватного виконавця, саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом. Згідно зі статтею 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Статтею 123 ЦПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України). Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із приписами пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» вказують на те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод [постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20)]. У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) Верховний Суд вказав, що «строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Водночас заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові». Право на справедливий судовий розгляд передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли скарга може бути подана протягом визначеного строку. Водночас зацікавлена сторона зобов`язана проявляти особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживати необхідних заходів для ознайомлення з розвитком провадження. Стягувач фактично оскаржує діяння приватного виконавця, пов`язане з неповерненням суми авансового внеску, яке мало відбутися разом із поверненням 01 жовтня 2020 року виконавчого листа № 496/683/18, виданого 28 листопада 2018 року Біляївським районним судом Одеської області. Враховуючи поведінку скаржника, вчинені ним дії, направлені на з`ясування питань щодо повернення суми авансового внеску, наявність у АТ «Страхова компанія «ІНГО» протягом двох років та дев`яти місяців після повернення йому виконавчого документа реальної можливості дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, з огляду на відсутність клопотання про поновлення пропущеного строку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звернення АТ «Страхова компанія «ІНГО» зі скаргою здійснено поза межами визначеного законодавством десятиденного строку на оскарження. Направлення заяви від стягувача приватному виконавцю з проханням повернути авансовий внесок не можуть братися до уваги, оскільки звернення в позасудовому порядку для вирішення спору не зупиняє процесуальних строків, указані обставини можуть бути підставами для поновлення строку у разі подання скаржником відповідної заяви, проте у цій справі таких дій вчинено не було. Також доводи касаційної скарги про те, що АТ «Страхова компанія «ІНГО» оскаржує триваючу бездіяльність приватного виконавця в частині неповернення авансового внеску, колегія суддів Верховного Суду відхиляє, оскільки заявнику достеменно було відомо конкретну дату, коли були порушені його права. Зазначене у повній мірі узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 552/3735/20 (провадження № 61-7756св23), від 13 серпня 2025 року у справі № 403/10234/12 (провадження 61-5679св25). Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» на постанову Одеського апеляційного суду від 23 жовтня 2025 року у справі за скаргою акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журиди Сергія Миколайовича, заінтересована особа - ОСОБА_1 . Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров