Постанова 4802 № 161/15794/24

Справа № 161/15794/24 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В. Провадження № 22-ц/802/1428/25 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 грудня 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Данилюк В. А., Федонюк С. Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Житлово-комунального підприємства № 2 про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності посадових осіб підприємства, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2024 року В С Т А Н О В И В: У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом та у своїх вимогах просив суд визнати протиправними рішення, дії та бездіяльність посадових осіб Житлово-комунального підприємства № 2 (далі - ЖКП № 2), зобов`язати відповідача здійснити зарахування сплачених ним коштів у розмірі 2 330 грн 90 коп. до часткового погашення заборгованості за послуги з утримання будинку і прибудинкової території, а також стягнути 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати як незаконну і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подав. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2024 року у цій справі визнано неподаною і повернуто особі, яка її подала. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2025 року ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі. Апеляційним судом при новому апеляційному розгляді справи враховано вказівки суду касаційної інстанції та 14 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження на ухвалу Луцького міськрайонного суду від 12 вересня 2024 року у цій справі. Разом з тим, 28 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду заяву, в якій не заявляючи відвід суддям Матвійчук Л. В. та Федонюк С. Ю., вказує на неоднозначніть положень ЦПК України про недопустимість повторної участі судді в розгляді цієї справи, та покликаючись на те, що за участю вказаних суддів постановлялася ухвала про повернення апеляційної скарги, яка була скасована Верховним Судом. Проте, положення ст.37 ЦПК України передбачають недопустимість повторної участі судді в розгляді справи після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року, яка скасована Верховним Судом і справа направлена до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, постановлено повернути апеляційну скаргу особі, яка її подала, а не вирішувалася справа по суті. Тому у даному випадку відсутня повторна участь судді в розгляді цієї справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені, зокрема в п. 6 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу (повернення заяви позивачеві (заявникові)), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, ця справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою ухвалення постанови у цій справі є 10 грудня 2025 року - дата складення повного судового рішення. Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду належить скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, виходячи з таких мотивів. Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2024 року ОСОБА_1 подав до суду позов до ЖКП № 2 про визнання протиправними рішення, дій та бездіяльності посадових осіб підприємства, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення наявного у ній недоліку. Позивачу необхідно було за вимогу про стягнення моральної шкоди сплатити судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп. та надати суду відповідний платіжний документ. 11 вересня 2024 року позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про роз`яснення судового рішення та звільнення від сплати судового збору. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу. Визнаючи неподаною та повертаючи ОСОБА_1 на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що: недоліки позовної заяви позивач не усунув, судовий збір не сплатив; позивач не звільнений від сплати судового збору згідно зі ст. 22 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» за вимогу про відшкодування моральної шкоди; предмет цього позову не включає захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, а тому вважав, що підстави для задоволення заяви про звільнення позивача від сплати судового збору відсутні. Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Згідно з п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Пунктом 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. У ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому ст.5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. Отже, ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норми про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що ця пільга надається з метою захисту споживачами їх порушених прав. Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 24 листопада 2020 року у справі № 761/46977/18. Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправними рішення, дії та бездіяльність посадових осіб ЖКП № 2, зобов`язати відповідача здійснити зарахування сплачених ним коштів до часткового погашення заборгованості за послуги з утримання будинку і прибудинкової території, а також стягнути відшкодування моральної шкоди. При цьому позивач посилався на те, що він є споживачем послуги з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, яку надає відповідач, а відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від плати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Отже, позивач у цій справі є споживачем послуги з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, а відповідач ЖКП № 2 є надавачем такої послуги та несе відповідальність за неналежне її надання. Спір, який ініціював позивач, безпосередньо пов`язаний з порушенням його прав як споживача та ним заявлені вимоги про визнання протиправними рішення, дії та бездіяльності посадових осіб ЖКП № 2, зобов`язання відповідача здійснити зарахування сплачених ним коштів до часткового погашення заборгованості за послуги з утримання будинку і прибудинкової території, а також стягнення відшкодування моральної шкоди У спорах про захист прав споживачів відшкодування моральної шкоди прямо встановлено спеціальним законом, який регулює відносини у сфері захисту прав споживачів. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позов пов`язаний із захистом прав споживача комунальних послуг, наданих відповідачем, не врахував те, що позивач звільнений від сплати судового збору у цій справі на всіх стадіях судового процесу в силу приписів ч. 3 ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів», у зв`язку з чим безпідставно поклав на позивача обов`язок зі сплати судового збору. Висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача ОСОБА_1 передбаченої наведеною правовою нормою пільги по сплаті судового збору за подання позовної заяви у цій справі є помилковим. Оскільки суд не здійснив системний аналіз вищевказаних правових норм, тому дійшов неправильного висновку про визнання заяви неподаною та повернення її позивачу, чим порушив його право на захист своїх прав та законних інтересів у судовому порядку. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для її скасування і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2024 року у цій справі скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий-суддя Судді: