Постанова 4855 № 320/40149/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/40149/23 Суддя (судді) першої інстанції: Войтович І. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2025 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Національної поліції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національної поліції України, у якому просив: визнати протиправним і скасувати наказ Національної поліції України № 954 о/с від 23.06.2023 в частині переведення підполковника поліції ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві; зобов`язати керівника Національної поліції України припинити трудові відносини з позивачем на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закон України «Про Національну поліцію»; стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України № 954 о/с від 23.06.2023 в частині переведення підполковника поліції ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві; зобов`язано Національну поліцію України повторно розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України», з урахуванням правових висновків суду, викладених в судовому рішенні; в решті вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Позивач вважає, що у питанні звільненні його зі служби в поліції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України» відсутня дискреція відповідача, так як останній у спірному випадку може тільки звільнити позивача. Також, позивач зазначає, що моральна шкода відповідачем йому нанесена та підтвердженням вказаного може бути не тільки погіршення його здоров`я. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, позаяк Національна поліція України в умовах воєнного стану наділена повноваженнями переводити працівників на будь-які посади за вимогою службової необхідності. Зазначає, що саме це стало підставою видання спірного наказу, а не реорганізація органів поліції. У відзиві на апеляційну скаргу позивача, відповідач просить відмовити в її задоволенні. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційних скарг, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу позивача, колегія суддів вважає, що такі не підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції України. Наказом Національної поліції України від 19.04.2023 № 313 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» відповідно до статей 14, 15 «Про Національну поліцію» затверджено Перелік змін у штатах Національної поліції, що додаються. Згідно вказаного Переліку змін у штатах Національної поліції слідує, що у Департаменті захисту інтересів суспільства і держави скорочуються всі 92 посади. Як наслідок посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції яку обіймав позивач було скорочено. 24.04.2023 позивача попереджено за ч. 1 ст. 68 Закону України «Про Національну поліцію» про можливе наступне звільнення у зв`язку скороченням посади, яку він обіймав, та про звільнення зі служби в поліції згідно з п. 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», про що свідчить особистий підпис позивача на означеному Попередженні. Наказом Національної поліції України від 23.06.2023 № 954 о/c «По особовому складу» відповідно до частин 1 та 8 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію», ч. 3 ст. 1 та ч. 1 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» переведено для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції у м. Києві полковника поліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), звільнивши з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту захисту інтересів суспільства і держави, установивши йому щорічну премію за червень 2023 року в розмірі 210 відсотків, з 25.06.2023. Підставою видання вказаного наказу зазначено наказ Національної поліції України від 19.04.2023 № 311 «Про затвердження Змін до структури Національної поліції» та наказ Національної поліції України від 19.04.2023 № 313 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції». Наказом ГУНП у м. Києві від 03.07.2023 № 1115 o/c позивач з 25.06.2023 призначений на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів «Позняки» та «Осокорки») Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві. Підстави видання наказу вказано наказ НПУ від 23.06.2023 №954 о/с та подання т.в.о начальника управління кадрового забезпечення ГУ НП у м. Києві полковника поліції Каратаєвої В. від 29.06.2023. Вважаючи Наказ від 23.06.2023 № 954 о/c протиправним, а свої права - порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині, суд першої інстанції прийшов до висновку про обов`язковість згоди поліцейського на його переміщення відповідно до статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», яка є обов`язковою умовою для здійснення переміщення поліцейського на посаду, нижчу ніж та, на якій перебував поліцейський, зокрема, і у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду. Крім того, позивач мав право протягом двох місяців з дня ознайомлення із Попередженням, а саме до 24.06.2023 подати відповідні рапорти про згоду на переведення чи про звільнення Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимогу, суд першої інстанції щодо позовних вимог про зобов`язання Національної поліції України припинити трудові відносин із позивачем на підставі п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію України», прийшов до висновку, що зазначені дії відносяться до дискреційних повноважень суб`єктів владних повноважень. Відмовляючи в стягненні моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, які могли б підтвердити дійсний факт душевних та моральних страждань позивача, викликаних діями та рішенням відповідача або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок рішення відповідача. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади , який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. За приписами частин 1, 2, 4, 6-11 ст. 65 Закону № 580-VIII переміщення поліцейських здійснюється: 1) на вищу посаду - у порядку просування по службі; 2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону; 3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону; 4) у зв`язку із зарахуванням на денну форму навчання за державним замовленням, у тому числі до магістратури, ад`юнктури та докторантури закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання. Посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції. Поліцейський, переміщений з вищої посади на посаду, нижчу ніж та, яку він займав, у подальшому просувається по службі з дотриманням вимог, визначених цим Законом, а звільнений з посади в дисциплінарному порядку, - після зняття дисциплінарного стягнення. Якщо законом визначено додаткові вимоги до кандидатів на призначення на окремі посади в органах (закладах, установах) поліції, призначення на такі посади здійснюється за умови відповідності особи, яка призначається на таку посаду, додатковим вимогам. Переведення є формою переміщення поліцейських, яке здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників. Переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. Переведення поліцейського здійснюється на підставі наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та наказу про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський. У разі якщо згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначенню поліцейського на посаду повинно передувати погодження відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб, призначення на посаду здійснюється після отримання такого погодження. Не допускається переміщення поліцейських на вищі посади протягом шести місяців з дня притягнення до адміністративної відповідальності, а також поліцейських, які мають діюче дисциплінарне стягнення На виконання частин 1-8 ст. 68 Закону № 580-VIII у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення. Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону. Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк. Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства. Поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов`язаний виконувати обов`язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов`язки. Якщо поліцейський, посада якого була скорочена, звернувся до керівника відповідного органу (закладу, установи) з клопотанням про надання йому відпустки, така відпустка може бути надана на підставах та в порядку, визначених цим Законом. Тривалість наданої відпустки у такому разі не може перевищувати загальну кількість днів, що залишилися до передостаннього дня двомісячного строку з дня персонального попередження поліцейського про можливе наступне звільнення зі служби в поліції. Поліцейському, посада якого скорочена, грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в поліції в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, яку він займав на момент її скорочення. Розмір щомісячної премії встановлюється рішенням керівника органу (закладу, установи) поліції. Частина 1 ст. 77 Закону № 580-VIII визначає підстави звільнення зі служби в поліції: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) за станом здоров`я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 9-1) у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави; 12) у разі надання особою завідомо неправдивої інформації під час прийняття на службу в поліції. За приписами частин 2 та 3 ст. 77 Закону № 580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. На виконання частин 3-5 ст. 59 Закону № 580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою МВС України. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 на території України введено воєнний стан. Пунктом 2 вказаного Указу постановлено Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної соціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі - Закон № 2136-IX) визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На виконання частин 2 та 3 ст. 1 Закону № 2136-IX на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", «Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом. За приписами частин 1 та 2 ст. 3 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов. Як встановлено вище та підтверджено матеріалами справи. після отримання Попередження 24.04.2023 про скорочення посади та можливе наступне звільнення, 19.06.2023 позивачем засобами поштового зв`язку Укрпошта за трекінгом 0421407971111 рекомендованим листом було скеровано рапорт до відповідача про призначення на вакантну посаду старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 2-го відділу 1-го управління Департаменту карного розшуку Національної поліції України, який було отримано НПУ 22.06.2023 та зареєстровано за вх. № 22492. Згідно лита Департаменту кадрового забезпечення від 21.06.2023 № 3501/12/1/2-03-2023, 22.06.2023 в присутності заступника начальника управління, начальник відділу комплектування апарату управління комплектування Департаменту кадрового забезпечення НПУ Ю. Осадчого, позивач був ознайомлений із переліком вакантних посад в підрозділах центрального органу управління Національної поліції України. Позивач подав до відповідача окремі рапорти на призначення на одну із вакантних посад: - начальника управління, управління телекомунікацій та зв`язку Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки НПУ від 21.06.2023; - начальника відділу (ДС), відділу управління об`єктами державної власності управління інвестицій та нерухомого майна Департаменту управління майном НПУ від 21.06.2023; - начальника відділу 5 го відділу 1 го управління Департаменту кримінального аналізу НПУ від 21.06.2023; - заступника начальника відділу, відділу контрольно-методичної роботи управління дільничих офіцерів поліції Департаменту превентивної діяльності НПУ від 21.06.2023; - старшого оперуповноваженого в ОВС 1го відділу 1 го управління Департаменту міграційної поліції НПУ від 21.06.2023; - старшого інспектора з ОД 4 го відділу 1 го управління Департаменту кримінального аналізу НПУ від 21.06.2023. Вказані посади були у переліку вакантних посад по підрозділах апарату центрального органу управління НПУ станом на 01.06.2023 скерованого Департаментом кадрового забезпечення листом від 12.06.2023 № 3331/12/1/2/03-2023 до Департаменту захисту інтересів суспільства і держави НПУ який отриманий за вх. № 1242вс від 15.06.2023 та підтверджений відповідачем. До зазначених рапортів позивачем було подано Осадчому Ю. також загальний рапорт від 22.06.2023 із долученими шістьма вказаними вище рапортами в якому він просив прийняти вказані рапорти, що підтвердила в судовому засіданні в суді першої інстанції, допитана в якості свідка співробітниця ДКЗ ОСОБА_3 . Також, позивач подавав рапорт від 22.06.2023 в якому зазначив, що в разі не можливості призначити на вказані в рапортах посади, звільнити його зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штату, який було зареєстровано за вх. № 22581 від 23.06.2023. Позивач, також 22.06.2023 повторно надіслав всі рапорти на електронну адресу відповідача. В подальшому, на адвокатський запит позивачем було отримано лист від НПУ № 55аз/12/1/2/03-2023 від 12.07.2023, в якому зазначено про те, що протягом двомісячного строку від ознайомлення позивача з Попередженням жодного звернення (рапорту) про виявлення бажання подальшого проходження служби в поліції та подання про призначення на посаду за підписом начальника структурного підрозділу, територіального (у тому числі міжрегіонального) органу, установ НПУ не надходило та повідомлено про виданий наказ № 954 о/с від 23.06.2023 про переведення до ГУНП у м. Києві. Також, проінформовано, що подані рапорти позивача від 22.06.2023 надійшли до Департаменту після видання наказу № 954 о/с у зв`язку з чим залишені без реалізації. Як підтверджено матеріалами справи, суду першої інстанції відповідачем надано копії з реєстраційних карток та лист Департаменту документального забезпечення НПУ від 29.12.2023 № СЕД-17042/02-2023, в якому зазначено про те, що за вхідною кореспонденцією НПУ виявлено 3 записи про звернення позивача та означено, що звернення автора могли адресуватись безпосередньо структурним підрозділам центрального органу управління поліції або територіальним (у тому числі міжрегіональним) органам поліції. При цьому зазначено, що інформація про такі звернення в ДДЗ відсутня. З реєстраційних карток вбачається, що рапорт позивача про згоду із запропонованою посадою від 19.06.2023 отримано 22.06.2023 (картка № 22492/) та доручено на виконання 23.06.2023 відповідальним працівникам. Рапорт від 22.06.2023 про призначення на одну із вакантних посад отримано 28.06.2023 (картка № 23302ел/) та доручено на виконання 30.06.2023 відповідальним працівникам. Рапорт від 22.06.2023 про призначення на рівнозначну посаду або звільнення отримано 23.06.2023 (картка № 22582/) та доручено на виконання 24.06.2023 відповідальним працівникам, 27.06.2023 доручено іншій відповідальній особі. Вказане відповідачем в першій та апеляційній інстанціях не спростовано. Проаналізувавши вказані вище норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач мав право протягом двох місяців з дня ознайомлення із Попередженням (до 24.06.2023) подати відповідні рапорти про згоду на переведення чи про звільнення, як наслідок спірний наказ від 23.06.2023 № 954 о/с виданий із порушенням прав та інтересів позивача на дотримання порядку переведення та можливого звільнення визначеного ст. 68 Закону № 580-VIII та приписів ч. 2 ст. 2 КАС України. Також, колегія суддів відхиляє тезу апеляційної скарги, що спірний наказ зумовлений не процедурою скорочення штатів та переміщення позивача на виконання ст. 68 Закону № 580-VIII, так як матеріалами справи підтверджено, що підставою видання вказаного наказу зазначено наказ Національної поліції України від 19.04.2023 № 311 «Про затвердження Змін до структури Національної поліції» та наказ Національної поліції України від 19.04.2023 № 313 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції». Щодо тези апеляційної скарги, що у поліцейський може бути переведений у будь-який орган Національної поліції України, територіальний чи міжрегіональний, за підстав наявності інтересів служби, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено вище, позивач до переміщення перебував на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Департаменту захисту інтересів суспільства і держави Національної поліції України. Наказом ГУНП у м. Києві від 03.07.2023 № 1115 o/c позивач з 25.06.2023 призначений на посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів «Позняки» та «Осокорки») Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві. Підстави видання наказу вказано наказ НПУ від 23.06.2023 №954 о/с та подання т.в.о начальника управління кадрового забезпечення ГУ НП у м. Києві полковника поліції Каратаєвої В. від 29.06.2023. Згідно Переліку посад поліцейських і відповідних їм граничних спеціальних звань, затвердженого Наказом Національної поліції України від 04.12.2015 № 142, граничним спеціальним званням для посади «старший оперуповноважений в особливо важливих справах» апарату Національної поліції є майор поліції, а для посади «оперуповноважений сектору кримінальної поліції відділу поліції» - старший лейтенант поліції. Як зазначено у відзиві на позовну заяву, позивач має звання підполковника. Отже, посада оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 2 (з обслуговування житлових масивів «Позняки» та «Осокорки») Дарницького управління поліції ГУНП у м. Києві, враховуючи звання позивача - підполковник, є в силу ч. 2 ст. 65 Закону № 580-VIII, нижчою посадою. В той же час, п. 3 ч. 1 ст. 65 Закону № 580-VIII визначає вичерпний перелік підстав переміщення поліцейського на нижчу посаду ніж ту, яку він обіймав раніше. Така підстава, як «для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби» міститься лише в п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону № 580-VIII та передбачена лише для переміщення на рівнозначні посади. Окрім того, за приписами ст. 65 Закону № 580-VIII переміщення у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією можливо на рівнозначну посаду або на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду. Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про обов`язковість згоди поліцейського на його переміщення відповідно до ст. 68 Закону № 580-VIII, яка є обов`язковою умовою для здійснення переміщення поліцейського на посаду, нижчу ніж та, на якій перебував поліцейський, зокрема, і у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду. Зважаючи на вказане вище, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача. Щодо тези апеляційної скарги позивача про відсутність дискреційних повноважень у спірному випадку відповідача, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, покликаючись на правові висновки Верховного Суду викладеними у постанові від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, а саме: «…прийняття рішення про звільнення поліцейського належить до виключних, дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень, втручатися у які суд не може. З огляду на це, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ГУНП в Київській області вирішити питання про його звільнення у порядку статей 68, 77 Закону № 580-VIII, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові…». Щодо доводів апеляційної скарги позивача про обґрунтованість його вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльності, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Таким чином, для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням, бездіяльністю або рішеннями заподіювача - суб`єкта владних повноважень, та вини останнього в її заподіянні. Крім того, при заявленні вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем має бути зазначено, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. Аналогічна правова позиція викладена судом касаційної інстанції, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 в адміністративній справі № 804/2252/14, від 28.11.2018 в адміністративній справі № 281/550/15-а, від 21.11.2018 в адміністративній справі № 826/19928/16 та від 30.01.2018 в адміністративній справі № 813/5138/13-а. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 24.06.2020. Водночас, докази, які б належно підтверджували доводи позивача про заподіяння моральної шкоди в матеріалах справи - відсутні. Зважаючи на вказане вище, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача. Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в частині, про що вірно вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга не містить. Доказів, які б відповідали вимогам статей 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову відповідачем до суду апеляційної інстанції не надано. Інші доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу, так як не спростовують висновки суду першої інстанцій. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи. Керуючись статтями 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Національної поліції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко