Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/36309/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/36309/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Ключковича В.Ю. Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту кіберполіції Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, стягнення грошових коштів та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: 31 липня 2024 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Департаменту кіберполіції Національної поліції України, у якому просить суд : - визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту кіберполіції Національної поліції України від 10 червня 2024 року за № 242 о/с про звільнення ОСОБА_1 із 12 червня 2024 року та поновити його посаді старшого інспектора/оперуповноваженого ВКП Департаменту кіберполіції Національної поліції України; - стягнути з Департаменту кіберполіції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період із 13 червня 2024 року по фактичну дату відновлення на посаді (але не більше ніж за 1 рік), з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів; - визнати протиправним не здійснення виплат ОСОБА_1 згідно рапорту від 12 червня 2024 року та зобов`язати Департамент кіберполіції Національної поліції України виплатити: грошові кошти за службу в нічний час; неправомірно зняту частини грошового забезпечення (премій); в повному обсязі матеріальні допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань; щомісячні доплати за період виконання службових обов`язків у період карантинних обмежень, пов`язаних із пандемією «COVID-19» у розмірі 25% від грошового забезпечення; грошові кошти за усі дні невикористаних відпусток; індексацію грошового забезпечення; надбавку за специфічні умови проходження та стаж служби в поліції та додаткову винагороду за проходження служби у воєнний час, у максимально дозволеному законодавством розмірі; - стягнути з Департаменту кіберполіції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 10 000 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано обов`язок працевлаштування позивача із пропозицією наявності всіх належних вакантних посад. Позивач також вказує, що скорочені посади у відділі є рівнозначними уведеним посадам як по кількості, так і по посадовим обов`язкам. Разом з тим, керівником Департаменту кіберполіції Національної поліції України прийнято наказ «По особовому складу» від 10 червня 2024 року №242 о/с, яким позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», який є протиправним та підлягає скасуванню. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2025 року та 11 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження; призначено справу до судового розгляду у порядку письмового провадження. 04 березня 2025 року від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшли додаткові пояснення у справі та клопотання, за змістом якого просить у разі доцільності, винести ухвалу про витребування у Національної поліції України інформацію про те, чи притягувався ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності. 04 березня 2025 року від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшла заява про виклик свідка ОСОБА_3 , яким може бути повідомлено об`єктивну характеристику позивачу як поліцейському, а також спростовано чи підтверджено негативну характеристику за підписом ОСОБА_2 , яка являється єдиним документом який виправдовує звільнення ОСОБА_1 27 березня 2025 року відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу. 27 березня 2025 року позивачем подано відповідь на відзив. Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного висновку. Щодо клопотання позивача про витребування у Національної поліції України інформації про те, чи притягувався ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статі 80 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Таким чином, колегія суддів наголошує, що за текстом клопотання позивачем не зазначено поважних причин, які перешкоджали йому у самостійному наданні таких доказів. Крім того, апелянтом не надано суду доказів звернення до Національної поліції України з вимогою надання інформації про те, чи притягувався ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності. Листів - відмови у наданні таких документів суду не надано. Враховуючи вищенаведене, клопотання позивача про витребування у Національної поліції України інформації про те, чи притягувався ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності підлягає залишенню без задоволення. Щодо клопотання позивача про виклик свідка ОСОБА_3 , судова колегія враховує наступне. Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. За приписами частини 1, 2 статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Відповідно до частини 4 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Як вбачається з фактичних обставин справи, клопотання про виклик свідка ОСОБА_3 до суду першої інстанції, позивачем не заявлялось. Поряд з цим, позивачем не наведено обставин неможливості подання такого клопотання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Враховуючи положення процесуального законодавства, обставини справи та межі перегляду судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає за необхідне клопотання апелянта про виклик свідка ОСОБА_3 залишити без задоволення. Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 проходив службу в Департаменті кіберполіції Національної поліції України на посаді старшого інспектора відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області. На підставі наказу Національної поліції України від 08.04.2024 № 370 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» в підрозділах Департаменту кіберполіції відбулась реорганізація організаційно-штатних змін шляхом скорочення та уведення нових посад. Про майбутнє можливе скорочення посад та можливе наступне вивільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 4 частини першої статті 77 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України «Про Національну поліцію» було попереджено усіх працівників Департаменту під особистий підпис, посади, яких скорочувались, в тому числі і всі працівники відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області, де працював позивач. Ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення позивачем відбулося під підпис 12 квітня 2024 року. Одночасно з попередженням, працівникам відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області запропоновано за відповідним списком пропозиції всіх вакантних посад в структурних підрозділах та територіальних (відокремлених) підрозділах Департаменту, з яким позивач ознайомився цього ж дня - 12 квітня 2024 року. Зі списком вакантних посад до відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області був надісланий лист начальника Департаменту, згідно якого працівники відділу, повинні були до 30 травня 2024 року надіслати до відділу кадрового забезпечення Департаменту (вул. Бориспільська, 19, м. Київ) рапорти, подання, атестаційні листи для подальшого призначення на вакантні посади. Ознайомившись зі списком всіх вакантних посад, позивач до 30 травня 2024 року документи для призначення його на посаду до відділу кадрового забезпечення Департаменту не надсилав. 31 травня 2024 року відповідач повторно надіслав позивачу листа (вих. ДКП від 31 травня 2024 року № 16632/01-2024) зі списком вакантних посад, з яким позивач вже був ознайомлений 12 квітня 2024 року, з метою написання ним рапорту про призначення на будь-яку з посад, які запропоновані Департаментом. 05 червня 2024 року позивач подав на ім?я начальника Департаменту кіберполіції рапорт про призначення його на вакантну посаду старшого оперуповноваженого відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області, з 05 червня 2024 року. Згоду на призначення на іншу вакантну посаду не надав. 05 червня 2024 року на електронну адресу Департаменту від ОСОБА_1 надійшов рапорт про призначення його на вакантну посаду старшого оперуповноваженого відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області ДКП, який зареєстрований в Департаменті цього ж дня за вх. № 17049-2024. Надалі, листом від 10 червня 2024 року № 34815/01-2024 Департамент повідомив про здійснення розгляду рапорту позивача від 05 червня 2024 року, за результатами якого відмовлено в його задоволенні у зв`язку з тим, що за даними особової справи позивача за період проходження служби в поліції (у тому числі в Департаменті кіберполіції), він тричі притягувався до дисциплінарної відповідальності, а саме: 14.05.2019 - оголошено зауваження, 24.02.2020 - оголошено догану, 11.02.2022 - попереджено про неповну посадову відповідність. Згідно характеризуючих матеріалів, наданих керівником відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області ДКП, позивач характеризується посередньо, з дуже низькими досягненнями в службовій діяльності, а відповідно частини п`ятої статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. У листі також зазначено, що під час ознайомлення позивача з попередженням про наступне можливе вивільнення у зв`язку з скороченням посади старшого інспектора відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області ДКП, а також листом від 31.05.2024 позивачу наголошувалося на тому, що рапорт про призначення на посаду має бути з клопотанням керівника, який погоджує призначення, та поданням щодо подальшого його призначення на вакантну посаду. У надісланих позивачем документах відсутні подання про призначення та подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення, визначених Переліком, у зв`язку з чим не має достатніх підстав для підготовки та видання наказу про призначення. За наявності викладеного та ураховуючи негативну службову характеристику ОСОБА_1 від 06 червня 2024 року № 17197-2024, лист начальника відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області Департаменту ОСОБА_2 від 07 червня 2024 року № 17257-2024, в якому викладені підстави не погодження щодо призначення ОСОБА_1 на вакантну посаду старшого оперуповноваженого відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області Департаменту та вказується про неналежне ставлення останнім до виконання службових обов`язків, Департаментом видано наказ «По особовому складу» від 10 червня 2024 року № 242 о/c, яким відповідно до пункту 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, з 12 червня 2024 року. Не погоджуючись зі спірним наказом від 10 червня 2024 року № 242 о/c, позивач звернувся до суду з вказаним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що наявні у матеріалах справи докази та встановлені судом обставини свідчать про дотримання відповідачем процедури звільнення поліцейського з причин скорочення штатів або проведення організаційних заходів, а тому оскаржуваний наказ від 10.06.2024 № 242 о/с є правомірним. Суд також зазначив, що, позовні вимоги щодо поновлення на посаді, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основної позовної вимоги, стосовно якої відмовлено в задоволенні. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Визначення публічної служби міститься у пункті 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України та означає діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби регулюється Законом № 580-VIII. У розумінні частини першої статті 2 Закону України від 23.12.1993 №3781-XII «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», Національна поліція є правоохоронним органом. Згідно з частиною першою статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції (частина перша статті 17 Закону №580-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). У силу положень частини десятої статті 62 Закону №580-VIII, яка визначає гарантії професійної діяльності поліцейського, поліцейський користується повноваженнями, передбаченими цим Законом, незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу, та може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов`язків та своїх професійних, особистих якостей. Процедура переміщення поліцейських в органах, закладах та установах поліції передбачена статтею 65 Закону № 580-VIII, частиною першою якої визначено, що таке переміщення здійснюється: 1) на вищу посаду - у порядку просування по службі; 2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону; 3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону; 4) у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання. За змістом положень статті 68 Закону, у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення. Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону. Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк. Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства. Поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов`язаний виконувати обов`язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов`язки. Якщо поліцейський, посада якого була скорочена, звернувся до керівника відповідного органу (закладу, установи) з клопотанням про надання йому відпустки, така відпустка може бути надана на підставах та в порядку, визначених цим Законом. Тривалість наданої відпустки у такому разі не може перевищувати загальну кількість днів, що залишилися до передостаннього дня двомісячного строку з дня персонального попередження поліцейського про можливе наступне звільнення зі служби в поліції. Поліцейському, посада якого скорочена, грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в поліції в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, яку він займав на момент її скорочення. Розмір щомісячної премії встановлюється рішенням керівника органу (закладу, установи) поліції. Відповідно до статті 60 Закону №580-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Законом від 15.03.2022 № 2123-IX "Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану, який набрав чинності з 01.05.2022 внесені зміни до Закону № 580-VIII, а саме встановлено, що "Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції". З установлених у цій справі обставин слідує, що на підставі наказу Національної поліції України від 08 квітня 2024 року № 370 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» в підрозділах Департаменту кіберполіції відбулась реорганізація організаційно-штатних змін шляхом скорочення та уведення нових посад. Ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення позивачем відбулося під підпис 12 квітня 2024 року. Одночасно з попередженням, працівникам відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області запропоновано за відповідним списком пропозиції всіх вакантних посад в структурних підрозділах та територіальних (відокремлених) підрозділах Департаменту, з яким позивач ознайомився цього ж дня - 12 квітня 2024 року. Зі списком вакантних посад до відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області був надісланий лист начальника Департаменту, згідно якого працівники відділу, повинні були до 30 травня 2024 року надіслати до відділу кадрового забезпечення Департаменту (вул. Бориспільська, 19, м. Київ) рапорти, подання, атестаційні листи для подальшого призначення на вакантні посади. 31 травня 2024 року відповідач повторно надіслав позивачу листа (вих. ДКП від 31.05.2024 № 16632/01-2024) зі списком вакантних посад, з яким позивач вже був ознайомлений 12 квітня 2024 року, з метою написання ним рапорту про призначення на будь-яку з посад, які запропоновані Департаментом. 05 червня 2024 року позивач подав на ім?я начальника Департаменту кіберполіції рапорт про призначення його на вакантну посаду старшого оперуповноваженого відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області, з 05 червня 2024 року. Втім, ураховуючи негативну службову характеристику ОСОБА_1 від 06 червня 2024 року №17197-2024, лист начальника відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області Департаменту ОСОБА_2 від 07 червня 2024 року № 17257-2024, в якому викладені підстави не погодження щодо призначення ОСОБА_1 на вакантну посаду старшого оперуповноваженого відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області Департаменту та вказується про неналежне ставлення останнім до виконання службових обов`язків, Департаментом видано наказ «По особовому складу» від 10 червня 2024 року № 242 о/c, яким відповідно до пункту 4 (у зв?язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, з 12 червня 2024 року. Так, підставою винесення спірного наказу Департаменту кіберполіції Національної поліції України від 10 червня 2024 року за № 242 о/с про звільнення ОСОБА_1 слугувало непогодження рапорту позивача про призначення його на вакантну посаду старшого оперуповноваженого відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області з 05 червня 2024 року, ураховуючи негативну службову характеристику від 06 червня 2024 року № 17197-2024 та лист начальника відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області Департаменту ОСОБА_2 від 07 червня 2024 року № 17257-2024. За доводами апеляційної скарги позивач просить суд скасувати спірний наказ від 10 червня 2024 року за № 242 о/с зокрема, з тих мотивів, що скорочення посади, яку він обіймав не обумовлювалося інтересами служби, а було спричинено довготривалими неприязними відносинами позивача з безпосереднім керівником ОСОБА_2 . У контексті наведеного, суд зазначає, що матеріали справи не місять жодних доказів на підтвердження факту дискримінації позивача на службі. Також, позивач вказує, що йому не було роз`яснено вимоги положення 49-2 Кодексу законів про працю України, втім наведене спростовується наявністю його особистого підпису у попередженні про наступне звільнення від 12 квітня 2024 року (том 1 а.с.68). Надаючи оцінку покликанням апелянта на приписи Кодексу законів про працю України, судова колегія враховує наступне. Верховний Суд у справі № 640/20160/18 у постанові від 30 вересня 2020 року зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Закон №580-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, а, відтак, у цьому спорі застосуванню мають підлягати норми спеціального законодавства. Крім того, Верховний Суд у справі № 620/3663/19 у постанові від 25 травня 2023 року зазначив, що зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, що мало місце в судовій практиці. З урахуванням наведеного, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключають можливість субсидіарного застосування загальних норм трудового законодавства та інших загальних законів до регулювання порядку проходження та припинення служби поліцейськими на умовах та порядку, що встановлені Законом України "Про Національну поліцію", відтак посилання апелянта на приписи Кодексу законів про працю України колегія суддів відхиляє за безпідставністю. Щодо посилання позивача на те, що у штатному розписі Департаменту кіберполіції Національної поліції України взагалі не відбулося скорочення чисельності посад, а увесь штат, крім ОСОБА_1 , призначений на посади зі зміненою назвою при аналогічних службових обов`язках, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Верховний Суд у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 зазначив, що право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу. Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 10 Постанови Пленуму від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», зміни в організації виробництва і праці - це раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадження передових методів, технологій тощо. Рішення роботодавця про «зміни в організації виробництва і праці» може бути зумовлене різними причинами, зокрема, вдосконаленням, перепрофілюванням виробництва, зменшенням обсягу виробництва продукції (надання послуг), фінансовою неспроможністю, стратегією розвитку бізнесу, відповідно, це зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, необхідних для виконання роботи. Разом з тим, матеріали справи свідчать про наявність у межах спірних правовідносин саме обставин скорочення посади, яку обіймав позивач, внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу, що підтверджується наказом Національної поліції України від 08 квітня 2024 року № 370 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції», згідно якого в підрозділах Департаменту кіберполіції відбулась реорганізація організаційно-штатних змін шляхом скорочення та уведення нових посад. У постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц зазначено, що суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення. Згідно зі статтею13 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованою Україною 04 лютого 1994 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналогічного плану, він своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема інформацію про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, та строк, протягом якого їх буде проведено. Також, в контексті вказаного суд звертає увагу, що відповідно до частини 1,2 статті 14 Закону № 580-VIII структуру центрального органу управління поліції затверджує керівник поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ України. Штатний розпис (штат) поліції затверджує керівник поліції. Викладене свідчить про наділення Голови Національної поліції України дискреційними повноваженнями щодо визначення структури центрального апарату в цілому та його окремих самостійних підрозділів. При цьому, у площині цього спору не може надаватися оцінка доцільності та правомірності організаційно-штатних змін шляхом скорочення та уведення нових посад Департаменту кіберполіції Національної поліції України, оскільки затвердження його структури та штатного розпису відноситься до повноважень Голови Національної поліції України. Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 753/9240/18 при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури. Аналогічну за змістом правову позицію висловив Верховний Суд й у постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 420/13741/20, зробивши висновок, що вносити зміни до штату, на кшталт тих, про які йдеться у цій справі, є прерогативою керівника поліції на підставі пропозиції керівника територіального управління поліції. Останній, у свою чергу, самостійно визначає доцільність скорочення тих чи інших посад, виходячи з інтересів служби, орієнтуючись на досягнення мети виконання покладених на поліцію завдань. Принагідно зауважити, що такі повноваження керівника ГУНП є дискреційними, адже саме на нього законодавчо покладено обов`язок щодо організації добору, розстановки та професійного навчання поліцейських. За наведеного правового регулювання, посилання позивача на відсутність скорочення штату працівників Департаменту кіберполіції Національної поліції України, не є спроможними. Крім того, правомірність наказу Національної поліції України від 08 квітня 2024 року № 370 «Про затвердження Переліку змін у штатах Національної поліції» не є предметом позову у цій справі. Вказаний наказ є чинним та у судовому порядку скасований не був, а доказів протилежного суду не надано. Поряд з цим, позивачем також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин призначення усього штату, крім ОСОБА_1 , на посади зі зміненою назвою при аналогічних службових обов`язках. Також, за доводами апеляційної скарги позивач наполягає, що надісланий до Департаменту кіберполіції рапорт від 05 червня 2024 року про призначення його на вакантну посаду старшого оперуповноваженого відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області відповідав законодавчим вимогам, а розробка, затвердження та направлення подання про призначення на посаду та подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення не входить до його повноважень. У контексті наведеного судова колегія враховує, що листом Департаменту кіберполіції Національної поліції України від 31 травня 2024 року №16632/01-2024 позивача повідомлено про необхідність подання рапорту з візою керівника, який погоджує призначення, та подання щодо подальшого працевлаштування на вакантну посаду Департаменту кіберполіції або до іншого підрозділу системи Національної поліції України (том 1 а.с.165-166). Відповідно до приписів розділу ІІ Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції від 23.11.2016 №1235 (далі - Порядок №1235) підставою для видання наказів по особовому складу є зміни в службовій діяльності - призначення на посади, переміщення по службі, тимчасове виконання обов`язків за іншою посадою. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України, відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України (частина 1 розділу ІІІ Порядку №1235). Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу (частина 2 розділу ІІІ Порядку №1235). У разі видання наказу про призначення працівника на посаду у наказі керівника органу поліції відповідно до вмотивованого подання установлюються посадовий оклад, додаткові види грошового забезпечення та стаж служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейським надбавки за вислугу років (частина 8 розділу ІІІ Порядку №1235). До переліку документів з питань проходження служби належить: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення. З фактичних обставин справи вбачається, що рапорт позивача від 05 червня 2024 року поданий без клопотання керівника, який погоджує призначення, подання щодо подальшого призначення на вакантну посаду та подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення, тобто без дотримання приписів частини 9 розділу ІІІ Порядку №1235, що відповідно спростовує доводи апелянта в даній частині (том 1 а.с.212). Поряд з цим, відповідно до змісту листа полковника поліції ОСОБА_2 до начальника Департаменту кіберполіції Національної поліції України генерала поліції третього рангу Юрія Виходця від 07 червня 2024 року №17257-2024, старший лейтенант поліції ОСОБА_1 характеризується виключно з негативного боку, як безініціативний та не кваліфікований працівник; за період з січня 2023 року по червень 2024 року ним виявлено лише 2 правопорушення, за результатом супроводу в яких повідомлено про підозру лише 1 особі; попереднім керівництвом відділу неодноразово піднімалось питання щодо переведення вказано працівника для проходження служби на посадах не пов`язаних з оперативно-розшуковою діяльністю. На підставі наведеного, керівник відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області Департаменту кіберполіції Національної поліції України ОСОБА_2 не погодив призначення старшого інспектора відділу протидії кібезлочинам у Волинській області Департаменту кіберполіції Національної поліції України старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаду старшого оперуповноваженого вказаного підрозділу. Не погоджуючись з наведеною інформацією позивач вказує, що ні лист, ні характеристика від ОСОБА_2 йому не вручалися, попри винесення ухвали суду першої інстанції про витребування доказів. З приводу наведеного колегія суддів враховує, що матеріали особової справи позивача із відповідними службовими характеристиками, зокрема листами ОСОБА_2 , долучено відповідачем разом із відзивом на позовну заяву від 19 вересня 2024 року; до відзиву долучено докази направлення позивачу вказаних документів поштовим відправленням №0209300020670 від 09 вересня 2024 року (том 2 а.с.151). Крім того, листом від 10 червня 2024 року № 34815/01-2024 Департамент повідомив про здійснення розгляду рапорту позивача від 05 червня 2024 року, за результатами якого відмовлено в його задоволенні у зв`язку з тим, що за даними особової справи позивача за період проходження служби в поліції (у тому числі в Департаменті кіберполіції), він тричі притягувався до дисциплінарної відповідальності; згідно характеризуючих матеріалів, наданих керівником відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області ДКП, позивач характеризується посередньо, з дуже низькими досягненнями в службовій діяльності; у надісланих позивачем документах відсутні подання про призначення та подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення, визначених Переліком, у зв`язку з чим не має достатніх підстав для підготовки та видання наказу про призначення. За наявності викладеного та ураховуючи негативну службову характеристику ОСОБА_1 від 06 червня 2024 року № 17197-2024, лист начальника відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області Департаменту ОСОБА_2 від 07 червня 2024 року № 17257-2024, в якому викладені підстави не погодження щодо призначення ОСОБА_1 на вакантну посаду старшого оперуповноваженого відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області Департаменту та вказується про неналежне ставлення останнім до виконання службових обов`язків, Департаментом видано наказ «По особовому складу» від 10 червня 2024 року № 242 о/c, яким відповідно до пункту 4 (у зв?язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, з 12 червня 2024 року. Судова колегія враховує, що відмова Департаменту кіберполіції Національної поліції України від 10 червня 2024 року № 34815/01-2024 у призначенні ОСОБА_1 на посаду старшого оперуповноваженого відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області Департаменту кіберполіції Національної поліції України не оскаржується позивачем за змістом позовних вимог. При цьому, відповідно до положень частини 4 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону. З наведеного вбачається імперативна вимога звільнення поліцейського у разі не призначення на іншу посаду в поліції, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції. Доводи апелянта про те, що його не опитували в рамках проведених службових розслідувань, не вручали накази про покарання (накази виготовлені задніми числами) та обмежили його право на захист, колегія суддів відхиляє, оскільки обставини притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності протягом 2019-2022 рр. та відповідні накази не є предметом спірних правовідносин. Твердження відповідача про те, що йому не пропонувались всі вакантні посади, які значились у списку некомплекту територіальних підрозділів Головного управління Національної поліції України у Волинській області; відповідач не довів наявність інших осіб з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності для призначення на вакантні посади, спростовуються наступним. Конструкція частини другої статті 68 Закону № 580-VIII надає підстави для висновку, що поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження, однак з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків. У частині посилань позивача на переважне право залишення на роботі у зв`язку із наявністю двох і більше утриманців судом першої інстанції вірно зауважено, що в першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, та лише при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, особам з двома і більше утриманцями. Поряд із цим, визначення того, чи відповідає поліцейський указаним критеріям є компетенцією керівництва органу поліції, що передбачено у Положенні про Національну поліцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 877, де вказано, що Національна поліція з метою організації своєї діяльності забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, здійснення заходів щодо запобігання корупції, порушень законності, службової дисципліни і контроль за їх реалізацією в центральному органі управління Національної поліції, територіальних органах, на підприємствах, в установах, закладах та організаціях, що належать до сфери її управління; здійснює добір кадрів для центрального органу управління Національної поліції та на керівні посади територіальних (у тому числі міжрегіональних) органів, підприємств, установ, закладів та організацій, що належать до сфери її управління, формує кадровий резерв на відповідні посади. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 420/13741/20. Судова колегія також враховує, що позивач двічі ознайомився зі списком вакантних посад станом на 08 квітня 2024 року та на 31 травня 2024 року, обрав відповідну посаду та 05 червня 2024 року подав на ім?я начальника Департаменту кіберполіції рапорт про призначення його на вакантну посаду старшого оперуповноваженого відділу протидії кіберзлочинам у Волинській області. Поряд з цим, матеріали справи не містять звернень позивача із відповідними запитами до відповідача щодо наявності інших вакантних посад територіальних підрозділів Головного управління Національної поліції України у Волинській області та заперечень щодо запропонованого списку вакантних посади при поданні рапорту від 05 червня 2024 року. У контексті посилань апелянта на пропонування йому лише трьох рівнозначних посад, колегія суддів зауважує, що відповідно до списку вакантних посади в структурних підрозділах апарату та територіальних (відокремлених) підрозділах Департаменту кіберполіції Національної поліції України станом на 08 квітня 2024 року позивачу було запропоновано 537 вакантних посад (том 1 а.с.135-140); станом на 31 травня 2024 року позивачу було запропоновано 83 вакантні посади (том 1 а.с.167-171). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи свідчать про наявність доказів обізнаності позивача із переліком усіх наявних вакантних посад, які пропонуються йому, та доказів щодо здійснення пропозиції відповідачем позивачу усіх наявних вакантних посад. Разом з тим, апелянт стверджує про недотримання відповідачем вимог щодо інформування центру зайнятості за місцем його реєстрації про вивільнення посад, а також неотримання дозволу від профспілки МВС на звільнення позивача як батька трьох дітей. В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 43 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства. Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-IX у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. Разом з цим, позивачем не підтверджено, у тому числі з матеріалів особової справи не встановлено, що позивач є членом відповідної профспілки, зокрема на підставі відповідної заяви та відповідного рішення зборів профспілки. З огляду на наведене, вимога про вилучення інформації про отримання відповідачем дозволу від профспілки МВС на звільнення позивача, є безпідставною. У контексті вимоги позивача щодо інформування центру зайнятості за місцем реєстрації про вивільнення посад, судова колегія означеного обов`язку відповідача відповідно до приписів Закону України «Про Національну поліцію» не встановила. На тлі вищевказаного колегія суддів приходить до висновку, що Департаментом кіберполіції Національної поліції України дотримано визначену Законом №580-VIII процедуру звільнення ОСОБА_1 . За таких обставин апеляційний суд, ураховуючи правове регулювання спірних правовідносин у зіставленні з установленими фактичними обставинами справи, погоджується з позицією суду першої інстанцій щодо правомірності наказу «По особовому складу» від 10.06.2024 № 242 о/c, яким відповідно до пункту 4 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, оскільки відповідач діяв правомірно та у спосіб, що передбачений чинним законодавством. З огляду на похідний характер позовних вимог щодо поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, підстави для їх задоволення відсутні. Судова колегія враховує відсутність заперечень та доводів апелянта щодо висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо здійснення виплат ОСОБА_1 , згідно рапорту від 12.06.2024, та зобов`язання Департаменту кіберполіції Національної поліції України виплатити: грошові кошти за службу в нічний час; неправомірно зняту частини грошового забезпечення (премій); в повному обсязі матеріальні допомоги на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань; щомісячні доплати за період виконання службових обов`язків у період карантинних обмежень, пов`язаних із пандемією «COVID-19» у розмірі 25% від грошового забезпечення; грошові кошти за усі дні невикористаних відпусток; індексацію грошового забезпечення; надбавку за специфічні умови проходження та стаж служби в поліції та додаткову винагороду за проходження служби у воєнний час, у максимально дозволеному законодавством розмірі Колегія суддів зазначає, що згідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки у апеляційній скарзі відсутні доводи щодо зазначеної позовної вимоги, колегія суддів не вважає за потрібне надавати оцінку висновкам суду першої інстанції в цій частині. Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно із пунктом 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 пункту 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович Судді: О.О. Беспалов І.О. Грибан