Постанова 4812 № 473/3292/25

10.12.25 22-ц/812/2061/25 Провадження № 22-ц/ 812/2061/25 Суддя першої інстанції Вуїв О.В. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 09 грудня 2025 року м. Миколаїв Справа № 473/3292/25 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання Лівшенку О.С., без участі учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Вуїва О.В., в залі судового засідання в м. Вознесенськ, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: 25 червня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (далі ТОВ «Санфорд Капітал») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , яка змінила прізвище на ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що 18 квітня 2019 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі АТ «Ідея Банк»), Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка життя» (далі - ПрАТ «СК «Уніка життя») уклали з ОСОБА_2 договір кредиту та страхування № Р25.22268.005160272. Відповідно до вказаного договору АТ «Ідея Банк» зобов`язалося надати позичальниці кредит на власні потреби та на сплату страхового платежу у загальному розмірі 100 000 грн зі строком користування кредитом протягом 60 місяців, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит в термін до 18 квітня 2024 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1,99 % річних від суми залишку заборгованості за кредитом. 16 листопада 2023 року АТ «Ідея Банк» уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» (далі ТОВ «ФК «Сонаті») Договір факторингу №16/11-23, за яким первісний кредитор відступив ТОВ «ФК «Сонаті» за плату право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору від 18 квітня 2019 року № Р25.22268.005160272. 29 грудня 2023 року ТОВ «ФК «Сонаті» уклало з ТОВ «Санфорд Капітал» Договір факторингу № 29/12-23, за яким ТОВ «ФК «Сонаті» відступило позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_2 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору від 18 квітня 2019 року № Р25.22268.005160272. Позичальниця свої зобов`язання жодному з кредиторів належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 18 квітня 2024 року у неї виникла заборгованість у загальному розмірі 101 386,14 грн, у тому числі: -заборгованість за кредитом 97 612,28 грн; -заборгованість за процентами 3 773,86 грн. Посилаючись на викладене, ТОВ «Санфорд Капітал» просило суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 18 квітня 2019 року № Р25.22268.005160272 в загальному розмірі 101 386.14 грн. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 вересня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» заборгованість за Договором кредиту та страхування від 18 квітня 2019 року № Р25.22268.005160272, що утворилася станом на 18 квітня 2024 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 97 612 грн 28 коп.; заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 3 773 грн 86 коп., а всього в загальному розмірі 101 386 грн 14 коп., а також 6 477 грн 40 коп. судових витрат. Рішення суду мотивовано тим, що докази належного виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором в матеріалах справи відсутні. Відповідачка, фактично оспорюючи наявність та розмір заборгованості за кредитним договором, не надала свого (альтернативного) розрахунку заборгованості, доказів відсутності боргу або його наявності у меншому розмірі. Не погодившись з рішення суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що надана позивачем копія договору кредиту та страхування не є належним та допустимим доказом по справі, так як надана у нечитабельному вигляді, тому позивач не надав суду належних доказів факту укладення між відповідачкою та ПАТ «Ідея Банк» договору, на що суду першої інстанції уваги не звернув. Позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів ознайомлення ОСОБА_4 та її погодження з умовами публічної пропозиції АТ «Ідея Банк» про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, так як в матеріалах справи також відсутні докази того факту, що саме з цими правилами відповідачка погодилась, та про що поставила свій особистий підпис. На доданій позивачем до справи копії ордеру-розпорядження про видачу кредитних коштів, відсутній підпис ОСОБА_2 про отримання кредитних коштів в касі банку, що не можливо, якщо б вона дійсно отримувала кошти саме в касі банку. Отже, позивачем не доведено факту отримання відповідачкою кредитних коштів у касі банку, належними доказами. Також, судом першої інстанції не враховано, що позивачем не було надано доказів прохання ОСОБА_2 про відкриття на її ім`я рахунку в банку, для здійснення банківських операцій. Позивачем не надано відомостей щодо наявності у нього оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позовної заяви, а додані копії доказів незасвідчені належним чином. Саме за клопотанням позивача справа розглядається у рамках спрощеного позовного провадження, тому у відповідачки відсутні підстави для витребування доказів з власної ініціативи. Умови та правила надання банківських послуг, а також правила користування платіжною карткою не можуть підтверджувати факт існування боргу, оскільки в цих документах немає жодного посилання на відповідачку, а також вони нею не підписані. Розрахунок заборгованості наданий позивачем також не можна вважати належним доказом, оскільки він не є первинним документом. При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції керувався лише припущеннями. З виписки наданої позивачем взагалі незрозуміло які кошти та куди було зараховано позивачем, зазначені виписки не є виписками саме з банку, докази щодо відкриття рахунку на ім`я відповідачки відсутні, необхідні документи щодо отримання кредиту саме в банку у матеріалах справи відсутні. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. В своєму відзиві АТ «Санфорд Капітал» просило в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від відповідачки надійшла заява з проханням слухати справу без її участі. З огляду на зазначене, враховуючи положення частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд розглянув справи без участі учасників справи. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 18 квітня 2019 року АТ «Ідея Банк», ПрАТ «СК «Уніка життя» уклали з ОСОБА_1 . Договір кредиту та страхування № Р25.22268.005160272. Відповідно до договору АТ «Ідея Банк» зобов`язалося надати позичальниці кредит на власні потреби та на сплату страхового платежу у загальному розмірі 100 000 грн зі строком користування кредитом протягом 60 місяців, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит в термін до 18 квітня 2024 року, а також сплачувати проценти за користування ним у розмірі 1,99 % річних від суми залишку заборгованості за кредитом. 16 листопада 2023 року АТ «Ідея Банк» уклало з ТОВ «ФК «Сонаті» Договір факторингу № 16/11-23, за яким первісний кредитор відступив ТОВ «ФК «Сонаті» за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору від 18 квітня 2019 року № Р25.22268.005160272. 29 грудня 2023 року ТОВ «ФК «Сонаті» уклало з ТОВ «Санфорд Капітал» Договір факторингу № 29/12-23, за яким ТОВ «ФК «Сонаті» відступило позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов`язаннями, що виникли з кредитного договору від 18 квітня 2019 року № Р25.22268.005160272. У контексті доводів апеляційної скарги, підстав апеляційного оскарження та висновків суду першої інстанції апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до частин 1-2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до статті 6 ЦК Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (стаття 627 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами. (стаття 629 ЦК України) Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України). Відповідно до статті 525, частини 1 статті 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. (частина 1 статті 1048 ЦК України) За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема внаслідок відступлення права вимоги. Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату ( у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої (боржника). Судом встановлено, що 18 квітня 2019 року між АТ «Ідея Банк», ПрАТ «СК «Уніка життя» та ОСОБА_1 підписано договір кредиту та страхування № Р25.22268.005160272, за яким під час користування кредитом Банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим Договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі - ДКБОФО), за надання яких встановлена плата, відповідно до пункту 5 Додатку № 1 як «Інші послуги Банк» Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в Банку сплачується згідно діючих Тарифів Банку Тарифи є невід`ємною частиною Договору, та розміщені на веб-сайті Банку www.ideabank.ua. Дата повернення кредиту - 18 квітня 2024 року. Повернення заборгованості за договором здійснюється через рахунок № 29098020588935, відкритий у Банку (далі Рахунок) відповідно до графіку викладеного в Додатку № 1 до даного Договору. Банк Надає кредит позичальнику для власних потреб шляхом переказу коштів в розмірі 100 000 грн на рахунок № НОМЕР_1 позичальника, який відкритий в АТ «Ідея Банк», МФО 336310 та позичальник доручає Банку оплатити страховий внесок за рахунок кредиту в розмірі 17 012.45 грн згідно з умовами договору добровільного страхування життя , укладеного відповідно до п. 2 цього Договору. Спосіб оплати переказ коштів на рахунок ПрАТ «СК «Уніка життя» в АТ «Ідея Банк» № НОМЕР_2 через транзитний рахунок, відкритий в АТ «Ідея Банк». Нанесенням власноручного підпису під цим договором позичальник: погоджується з тим, що ДКБОФО, Тарифи та Паспорт споживчого кредиту є невід`ємними складовими цього договору та зобов`язується виконати їх умови; затверджує, що ознайомлення з ДКБОФО і Тарифами, в тому числі з паперовими версіями розміщеними у відділенні Банку або Кредитного посередника, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Окрім того, позичальник беззастережно погоджується з тим, що Банк Має право в односторонньому порядку вимагати дострокового повернення кредиту відповідно до ДКБОФО; акцептує публічну пропозицію про приєднання до ДКБОФО АТ «Ідея Банк», яка розміщена на офіційному веб-сайті Банку www.ideabank.ua; доручає Банку вважати наведений у цьому договорі свій власноручний підпис зразком обов`язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті нам в Банку. Банк виконав свої обов`язки за угодою № Р25.22268.005160272. переказавши кредитні кошти у розмірі 100 000 грн на рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий в АТ «Ідея Банк», що підтверджується виписками з рахунку позичальника та розрахунками заборгованості. Натомість, відповідачкою умови угоди виконувались неналежним чином, внаслідок 18 квітня 2024 року запозичені кредитні кошти відповідачкою кредитору не повернуті. Заборгованість відповідачки за кредитним договором, станом на 18 квітня 2024 року, складає 101 386.14 грн, з яких: основний борг 97 612.28 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом 3 773.86 грн. У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України). За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 12 ЦПК України судочинство у судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19). Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ЦПК України, втрачає сенс. У справі, яка переглядається, позивач скористався правом надати докази на підтвердження заборгованості відповідачки перед банком, з урахуванням положень умов договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, Договору кредиту та страхування № Р25.22268.005160272 від 18 квітня 2019 року та виписки з банківського рахунку з урахуванням сплачених коштів на погашення нарахованої заборгованості за кредитом. Доводи апеляційної скарги про те, що надана позивачем копія укладеного сторонами Договору кредиту та страхування № Р25.22268.005160272 не є належним та допустимим доказом у зв`язку з тим, що така копія неякісного виготовлення, відхиляються апеляційним судом, виходячи з наступного. Відповідно до частин 1, 2 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина 5 статті 95 ЦПК України). Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 6 статті 95 УПК України). За матеріалами справи позивач звернувся до суду з позовною заявою через електронний кабінет в системі «Електронний суд», а відтак долучені до позовної заяви докази також були направлені суду через електронний кабінет. В позові позивач зазначив, де зберігаються оригінали поданих до позову доказів, а тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що позивач надав суду докази з дотриманням норм цивільного процесуального закону. Відповідачка при цьому не скористалась своїм процесуальним правом та не надала суду свій примірник укладеного сторонами договору кредиту та страхування № Р25.22268.005160272, а у разі його відсутності не заявляла клопотань про витребування у позивача оригіналу цього договору. При цьому доводи скаржниці про те, що вона не мала можливості заяви клопотання про витребування доказів, оскільки справа була розглянута у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки, по-перше, відповідно до ухвали суду першої інстанції про прийняття позовної заяви до розгляду, справа була призначена у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін; по-друге, відповідачка з поданням відзиву на позовну заяву не долучала до нього письмових клопотань про витребування доказів у порядку статті 84 ЦПК України. Аргументи скарги про відсутність підпису відповідачки на ордері- розпорядженні № 1 про видачу кредитних коштів від 18 квітня 2019 року, що, на її думку свідчить про неотримання нею кредитних коштів, не заслуговують на увагу, оскільки за умовами укладеного Договору запозичені кошти не видавались позичальниці готівкою, а були перераховані на банківський рахунок № НОМЕР_1 , зазначений в кредитному договорі та згоду на відкриття якого надано ОСОБА_1 . За такого, сам по собі факт відсутності підпису позичальниці на ордері-розпорядженні № 1 не спростовує факту отримання кредитних коштів. Вказане перерахування також підтверджується випискою з банківського рахунку відповідачки. Посилання в апеляційній скарзі на відсутність доказів про звернення відповідачки до банківської установи про відкриття рахунку в банку, є безпідставними, оскільки така умова містить в укладеному Договорі кредиту та страхування № Р25.22268.005160272. Щодо доводів скарги про ненадання доказів про ознайомлення відповідачки з умовами Публічної пропозиції АТ «Ідея Банк» треба зазначити таке. Згідно з умовами кредитного договору № Р25.22268.005160272 від 06 грудня 2017 року, підписаного ОСОБА_2 , остання прийняла умови комплексного банківського обслуговування АТ «Ідея Банк», а саме: умови та правила надання банківських послуг; публічну пропозицію банку; тарифи; правила користування платіжною карткою. Вказані документи зазначені у самому кредитному договорі, а саме у пункті 3.2, 3.3, 3.4 вищевказаного договору, позичальник акцептував публічну пропозицію Банку про приєднання до ДКБОФО що з моменту його акцептування є невід`ємною складовою договору кредиту та страхування. Таким чином, уклавши Договір відповідачка підтвердила, що вона в повній мірі ознайомилася з умовами отримання кредиту, розміром процентів за користування кредитними коштами. Щодо заперечень в апеляційній скарзі про неналежний розрахунок заборгованості за кредитним договором, то слід зазначити таке. Так, відповідно до виписки з рахунку позичальниці за кредитним договором № Р25.22268.005160272 від 18 квітня 2019 року, яка містить інформацію щодо всіх здійснених відповідачкою платіжних операцій та з якої вбачається, що відповідачка отримала кредитні кошти та частково сплачувала заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору. За період з 18 квітня 2019 року (дата укладення договору) і до 21 серпня 2019 року (дата остатньої операції рахунком) відповідачкою було: отримано кредитних коштів 100 000 грн; сплачено банку 14 144.64 грн, з яких: погашення тіла кредиту 2 387.72 грн; сплата процентів 536.92 грн; сплата плати за обслуговування кредиту 11 220 грн. З урахуванням суми погашення основного боргу в розмірі 2 387.72 грн, заборгованість за тілом кредиту становить 100 000грн 2 387.72 грн = 97 612.28 грн. Вказаний розмір боргу зазначений у довідці-розрахунку заборгованості, що доданий до позовної заяви, тобто є правильним і підтверджений розрахунком. Виписки з рахунків клієнтів банку (в тому числі позичальників), відображають інформацію про списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта. Дані виписки можуть слугувати безпосередньо первинними документами, а також можуть бути регістрами аналітичного обліку, записи у яких здійснюються лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Таким чином, за будь-яких умов виписка з особового рахунку позичальниці, що містяться в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідачки та підтверджувати операції по рахунку, зокрема надання Банком позичальниці коштів кредиту. У постановах від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19 Верховним Судом зроблено висновки, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», яким є виписка з банківського рахунку особи клієнта банку. Отже, надані банком розрахунки відповідачкою належними і допустимими доказами не спростовані. Таким чином, уклавши Договір відповідачка користувалась кредитними коштами наданими АТ «Ідея Банк» для задоволення особистих потреб на умовах зворотності, строковості та платності. Проте, умов укладеного Договору відповідачка належним чином не дотрималася, у зв`язку з чим за нею утворилась заборгованість у розмірі 101 386.14 грн. Відповідачка вказану заборгованість за кредитом не сплатила, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення заявницею норм матеріального права та доказів, що містяться в матеріалах справи, яким судом першої інстанції надана належна правова оцінка. Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 вересня 2025 року залишити без змін. Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки в задоволенні вимог апеляційної скарги відмовлено, то підстави для розподілу судового збору відсутні. Між тим, у відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив суд стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Сандорф Капітал» судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3 000 грн. На підтвердження таких витрат представник позивача надав до суд: ордер на представництво інтересів ТОВ «Санфорд Капітал», виданий керівником адвокатського об`єднання «Альянс ДЛС» від 19 серпня 2024 року; акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги № 7 від 20 листопада 2025 року, за яким адвокатським об`єднанням «Альянс ДЛС» надано послуги з складання, підписання та подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, й витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частина 3 статті 133 ЦПК України). Із положень частин 1-5 статті 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. В силу частин 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу. До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту. Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Відповідачка не направила до апеляційного суду заперечень щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу. Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат. Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідачки суд враховує характер правовідносин та обсяг підготовленого адвокатом відзиву на апеляційну скаргу. Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру суд дійшов висновку про стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 вересня 2025 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» 3 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повне судове рішення складено 10 грудня 2025 року.