Постанова 4870 № 914/7/25

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" грудня 2025 р. Справа №914/7/25 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого судді Кравчук Н.М. суддів Панова І.Ю. Скрипчук О.С. секретар судового засідання Копець Х.А. розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради від 07.07.2025 (вх.№ЗАГС 01-05/2101/25,01-05/2102/25 від 07.07.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2025 (повний текст рішення складено 16.06.2025, суддя Петрашко М.М.) та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2025 (повний текст рішення складено 23.06.2025, суддя Петрашко М.М.) у справі № 914/7/25 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "РІККО" (надалі ТОВ "РІККО"), м. Львів до відповідача: Львівська міська рада, м. Львів про: визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, з участю представників: від позивача: Цястун Р.П.; від відповідача : Пилип`як Х.І. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "РІККО" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі до договору оренди землі від 28.12.2011, що зареєстрований у Львівській міській раді 28.12.2011 за №Ш-2419 у редакції, запропонованій позивачем. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.12.2011 між Львівською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю РІККО (Орендар) укладено договір оренди землі №Ш-2419. Даний договір укладено на 10 років терміном до 14.07.2021. Орендар, бажаючи поновити дію договору оренди землі згідно з умовами, передбаченими пунктом 8 договору, 13.04.2021, тобто не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору, подав Орендодавцю заяву про намір поновити укладений між сторонами 28.12.2011 договір оренди землі у порядку реалізації належного ТОВ РІККО (як орендарю) переважного права на поновлення договірних відносин на той самий строк і на тих самих умовах. До вказаного листа також додано проект додаткової угоди до договору оренди землі від 28.12.2011 у 3 примірниках. 22.11.2023 Орендарем повторно подано до Львівської міської ради заяву про поновлення строку оренди земельної ділянки на вул. Гетьмана І.Мазепи, 11а, яку зареєстровано за №2-20552/АП-2403. Львівська МР проігнорувала зазначені листи та не заперечила у встановлений строк (1 місяць) щодо продовження дії договору оренди. Позивач зазначає, що він дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення Орендаря, проте, ухилення Львівської МР провести переговори та повідомити орендаря про прийняте рішення щодо продовження чи непродовження дії договору оренди свідчить про її недобросовісну поведінку. Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.05.2025 у справі №914/7/25 (суддя М.М. Петрашко) позов задоволено частково. Визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 28.12.2011, що зареєстрований у Львівській міській раді 28.12.2011 за № Ш-2419 у наступній редакції: ДОДАТКОВА УГОДА ДО ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ зареєстрованого у Львівській міській раді 28.12.2011 року за № Ш-2419 Орендодавець Львівська міська рада, що знаходиться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, буд. 1, в особі в.о. директора департаменту містобудування, начальник управління земельних ресурсів Коровайник С.С., що діє на підставі довіреності, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, ухвали Львівської міської ради від 19.10.2006 № 219 Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради (зі змінами), з одного боку і Орендар Товариство з обмеженою відповідальністю Рікко, в особі директора Кіт С.В., яка діє на підставі Статуту з другого боку, погодились про наступне: 1) На підставі Земельного кодексу України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, Закону України Про адміністративні послуги, Закону України Про землеустрій, Закону України Про оренду землі, Закону України Про Державний земельний кадастр внести зміни в договір оренди землі, що зареєстрований у Львівській міській раді 28.12.2011 року за № Ш-2419, а саме: - Договір переукладено на новий строк на 10 (десять) років терміном до 14.07.2031 року (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з урахування ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. - Пункт 9 викласти в наступній редакції: Орендна плата за землю вноситься Орендарем у формі та розмірі 22068,20 гривня (двадцять дві тисячі шістдесят вісім гривень) 20 (копійок) в рік, що становить 10 (десять) відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та вноситься щомісячно рівними частинами на розрахунковий рахунок №__________________________, МФО____________________________, ЄДРПОУ 38007662, одержувач міський бюджет для Шевченківського району, код платежу 18010600 для юридичних осіб до 30-го числа місяці наступного за звітним. 2) Дані зміни є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у Львівській міській раді 28.12.2011 року за № Ш-2419. Орендодавець Львівська міська рада (ідентифікаційний номер 04055896) Орендар Товариство з обмеженою відповідальністю Рікко (ідентифікаційний номер 20788770). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Львівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІККО" витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн. При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "РІККО", будучи добросовісним орендарем земельної ділянки, вчасно звернулося до Львівської МР з заявою про намір укласти додаткову угоду на поновлення діючого на той час договору оренди землі на той самий строк, у порядку реалізації належного ТОВ РІККО (як орендарю) переважного права на поновлення договірних відносин на той самий строк і на тих самих умовах. Водночас, відповідач не дотримався вимог Закону України "Про оренду землі" та не розглянув у місячний термін лист-повідомлення Орендаря з проектом додаткової угоди, не перевірив його на відповідність вимогам закону, рішення з приводу продовження договору оренди землі на новий строк у встановлений законом місячний термін не прийняв, при цьому у той самий термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі. Щодо тексту додаткової угоди, яка долучена до позовної заяви та наведена у прохальній частині позовної заяви, а саме пункту 2 додаткової угоди, суд вважав, що така умова додаткової угоди, як дані зміни вступають в силу з моменту підписання та реєстрації у Львівській міській раді не забезпечить ефективного поновлення прав позивача на підставі судового рішення, оскільки може призвести до невизначеності у праві позивача на стадії виконання судового рішення, з огляду на що суд дійшов висновку визнати укладеною додаткову угоду в запропонованій позивачем редакції за виключенням цієї умови. Також суд дійшов висновку, що підстави для застосування строку позовної давності у даному конкретному випадку відсутні. Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2025 у даній справі (суддя М.М. Петрашко) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "РІККО" про стягнення судових витрат на правову допомогу у справі №914/7/25 задоволено. Стягнуто з Львівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РІККО" 27 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. При ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції, керуючись критеріями розумності розміру адвокатських витрат, враховуючи категорію та складність справи, обсяг наданих представником позивача послуг та виконаних робіт, оцінивши необхідність, а також обґрунтованість та неминучість таких витрат, дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 27 500,00 грн. є обґрунтовані та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Львівська міська рада звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2025 у справі 914/7/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Також просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2025 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Скаржник вважає оскаржувані рішення необґрунтованими, незаконними, ухваленим при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. На переконання скаржника, до правовідносин, що склались між сторонами застосуванню підлягає нова редакція Закону України «Про оренду землі», оскільки звернення про продовження орендних відносин надійшло 13.04.2021, а договір оренди землі закінчився 14.07.2021. Стверджує, що надання земельної ділянки комунальної власності в оренду повинно здійснюватись на підставі рішення Львівської міської ради, а зобов`язання судом до укладення договору оренди землі є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача. При прийнятті оскаржуваного рішення судом не враховано обставин не надання позивачем актуальної інформації про нормативно грошову оцінку спірної земельної ділянки. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд в оскаржуваному рішенні, досліджував обставини, які не входять у предмет доказування. Предметом даного позову є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі. При цьому, суд в мотивувальній частині оскаржуваного рішення надав оцінку законності дій Львівської міської ради з розгляду звернення ТОВ "РІККО", що є предметом розгляду судів адміністративної юрисдикції. Окрім того, судом першої інстанції не застосовано наслідків спливу позовної давності. Також скаржник вважає, що додатковим рішенням суду від 12.06.2025 неправомірно стягнуто витрати на правову допомогу, оскільки розмір заявлених витрат на правову допомогу в даній справі не відповідає критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і не співмірні з виконаною роботою. Договір про надання правничої допомоги від 04.11.2024 не містить узгодженої суми винагороди та не надано квитанції про отримання плати за вказані послуги, що суперечить нормам чинного законодавства. Окрім того, стягнення витрат на правову допомогу може спричинити надмірне навантаження на видаткову частину місцевого бюджету. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а оскаржувані рішення суду першої інстанції законними та обґрунтованими. Зокрема, позивач зазначає, що у строк більше ніж за 90 днів до закінчення строку дії, укладеного між сторонами договору оренди землі 13.04.2021 через Центр надання адміністративних послуг подав заяву про намір укласти додаткову угоду на поновлення діючого на той час договору оренди землі на той самий строк, що зареєстрована в СЕД Львівської міської ради IT Enterprise за №2-30920/АП-Л-24 від 13.04.2021, про що констатовано відповідачем. Верховний Суд у своїй прецедентній практиці зазначає, що стаття 33 Закону про оренду землі (як у попередній, так і у чинній редакції) встановлює алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та передбачає певні правові запобіжники для захисту орендаря від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. Позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідачем не спростовано аргументів і тих доказів представлених суду, котрі підтверджують факт того, що Орендар продовжує користуватися земельною ділянкою та належно виконувати взяті на себе зобов`язання за спірним договором, в тому числі зі сплати орендної плати, а також відповідних податкових платежів, що пов`язані з виконанням умов договору. У свою чергу, відповідач проект додаткової угоди не розглянув, жодних заперечень щодо умов додаткової угоди не висловив, та ніяких рішень про укладення чи відмову в укладенні додаткової угоди до договору оренди від 28.12.2011 на новий строк не прийняв. Оскільки Львівською міською радою, як органом місцевого самоврядування та Орендодавцем за договором, на пленарному засіданні у встановленому законом порядку з питань укладення додаткової угоди про поновлення дії (укладення на новий строк) договору оренди землі від 28.12.2011 чи про відмову в укладенні відповідної додаткової угоди з питань поновлення дії (укладення на новий строк) договору оренди землі від 28.12.2011 не прийнято - це порушення прав та законних інтересів позивача є триваючим, а отже позов міг бути пред`явлений позивачем протягом усього строку дії договору оренди, на який цей договір міг бути поновлений (тобто до 2031 року). Окрім того, позивач подав до суду додаткові письмові пояснення від 15.10.2025 (вх.№ЗАГС 01-04/7920/25 від 16.10.2025), в яких звернув увагу щодо двоякості трактування застосування законодавчо встановлених правил продовження оренди на новий строк усунутих викладенням правової позиції Об`єднаною Палатою Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду у постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21. Верховний Суд у даній справі виснував, що застосування судами нижчих інстанції некоректної редакції статті 33 Закону України «Про оренду землі», жодним чином не впливає на суть наявного волевиявлення орендаря на продовження орендних правовідносин, тому з цих підстав позов про визнання укладеними додаткових угод підлягав задоволенню. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, наведені у апеляційній скарзі. Позивач просив рішення Господарського суду Львівської області від 29.05,2025 у справі № 914/7/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції, що відповідає редакції постанови судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21. В решті рішення суду першої інстанції від 29.05.2025 залишити без змін. Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2025 у даній справі залишити без змін. Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, Західний апеляційний господарський суд встановив таке. 28.12.2011 між Львівською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю РІККО (Орендар) укладено договір оренди землі №Ш-2419. Згідно з п. 1 договору Орендодавець на підставі ухвал Львівської міської ради №899 від 07.06.2007 Про затвердження Положення про організацію проведення та оформлення договорів купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м. Львові, №2712 від 18.06.2009 Про затвердження нормативно-грошової оцінки земель м. Львова (зі змінами), №37 від 16.12.2010 Про порядок застосування відкоригованої нормативної грошової оцінки земель м. Львова, №369 від 31.03.2011 Про деякі питання практики нарахування та сплати за землекористування у зв`язку із введенням в дію у 2011 році грошової оцінки земель м. Львова та ухвали Львівської міської ради № 696 від 14.07.2011 Про користування ТОВ РІККО земельною ділянкою на вул.Гетьмана І. Мазепи, 11а, надав, а Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться в м. Львів, вул. Гетьмана І. Мазепи, 11а. Відповідно до пунктів 2 та 3 зазначеного договору, в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:05:007:0123, загальною площею 0,0077 га, у тому числі під забудовою 0,0053 га, під твердим покриттям 0,0024 га. На земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна 1-поверхова металева нежитлова будівля. Договір укладено на 10 років терміном до 14.07.2021. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити Орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору). 13.04.2021 ТОВ «РІККО» (Орендар) звернувся до Львівської міської ради (Орендодавця) з заявою, в якій просило укласти додаткову угоду про поновлення діючого договору оренди землі (кадастровий номер 4610137500:05:007:0123), право оренди якої зареєстровано у встановленому законом порядку, на той самий строк. Вказана заява зареєстрована за №2-30920/АП-Л-24 від 13.04.2021. До вказаної заяви Орендарем додано проект додаткової угоди до договору оренди землі від 28.12.2011 та ряд інших документів, згідно опису прийнятих документів (т. 1, а.с. 18-27). 29.04.2021 Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування ЛМР надіслало позивачу лист, в якому зазначило, що для продовження договору оренди землі на новий строк необхідно подати наступні документи: - поновлений план земельної ділянки масштабу 1:500 із зазначеними межами ділянки, вирахуваною загальною її площею, виготовлений юридичними особами, у складі яких працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, або фізичними особами-підприємцями, які є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, і володіють необхідним технічним та технологічним забезпеченням (два примірники); - поновлений кадастровий план земельної ділянки із зазначенням загальної площі земельної ділянки, нанесеними червоними лініями, експлікацією земель; - висновок Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування про наявність містобудівних обмежень щодо користування земельною ділянкою (виданий в поточному році); - копії правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно, копії реєстраційних посвідчень або витягів про реєстрацію права власності, коли право власності не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (засвідчені нотаріально у поточному році); - копію технічного паспорта на нерухоме майно, виданого суб`єктами господарювання, в складі яких працює один або більше відповідальних виконавців видів робіт (послуг), пов`язаних зі створенням об`єктів архітектури (завірена заявником); - довідку про справляння плати за землю за 2 роки, що передують даті подання заяви на оформлення землекористування, із вказаними сумами сплати та заборгованості, видана територіальним органом ДФС за місцем розташування земельної ділянки; - Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т. 1, а.с. 110). 22.11.2023 ТОВ «РІККО» повторно подано до Львівської міської ради заяву про поновлення строку оренди земельної ділянки на вул. Гетьмана І. Мазепи, 11а, яку зареєстровано за №2-20552/АП-2403 (т.1, а.с. 28). За результатами розгляду даного звернення Управлінням земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради надіслано ТОВ «РІККО» лист- відповідь № 2403-вих-7426 від 19.01.2024, яким повідомлено, що на розгляд міської ради подається проект ухвали Львівської міської ради Про надання ТОВ РІККО в оренду земельної ділянки на вул. Гетьмана І. Мазепи, 11а, яким пропонувалось надати ТОВ РІККО земельну ділянку площею 0,0077 га (кадастровий номер 4610137500:05:007:0123) на вул. Гетьмана І.Мазепи, 11а для обслуговування торгового павільйону (т. 1, а.с. 111). В подальшому, Управлінням земельних ресурсів Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради надіслано ТОВ «РІККО» лист №2403-вих-70779 від 20.05.2024, яким повідомлено позивача, що проект ухвали Про надання ТОВ РІККО в оренду земельної ділянки на вул. Гетьмана І. Мазепи, 11а розглядався на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради, що відбулося 16.05.2024, однак не набрав необхідної кількості голосів депутатського корпусу на підтримку (т. 1, а.с. 112). Вказані обставини стали підставою звернення ТОВ «РІККО» до суду з даним позовом. При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного. Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Майнові відносини, які виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору, тому регулюються як загальними нормами цивільного законодавства, так і спеціальними актами земельного законодавства: Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі". За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати, зокрема, з договорів та інших правочинів. Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 791 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. За приписами частини 1 статті 93 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки визнається строковим платним володінням і користуванням земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, заснованим на договорі. Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. 16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (а відповідні положення пункту 8 цього Закону з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким стаття 33 Закону України "Про оренду землі", що регламентувала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" законодавець фактично розмежував два механізми, які раніше були закладені в попередній редакції статті 33 Закону України "Про оренду землі", а саме: реалізації переважного права на укладення нового договору оренди землі (який відповідно до чинних приписів Закону України "Про оренду землі" врегульовано статтею 33) та реалізації права на поновлення договору оренди землі (який регулюється субсидіарно приписами статті 322 Закону України "Про оренду землі" та статті 1261 Земельного кодексу України). Положення частин першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі", як до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", так і після цього залишилися схожими. При цьому назву статті 33 Закону України "Про оренду землі" було змінено з "Поновлення договору оренди землі" на "Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк", а з тексту фактично вилучено частини шосту - восьму, які використовувались як механізм реалізації права орендаря на автоматичну пролонгацію за умови відсутності заперечень орендодавця, та опис процедури поновлення. За приписами статті 33 Закону України "Про оренду землі" після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору. При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді. Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду за результатами розгляду справи №906/1314/21 у постанові від 23.11.2023 було висловлену правову позицію щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі". Верховний Суд, зокрема, зазначив, що стаття 33 Закону України "Про оренду землі", у редакції, чинній до 16.07.2020, мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті). Відповідно до абзацу четвертого розділу "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" правила, визначені статтею 1261 Земельного кодексу України, щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення. При цьому укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору. Суд апеляційної інстанції зазначає, що питання застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідних редакціях) неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 903/1030/19 та постанові Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №910/7864/20 суди зазначили, що стаття 33 Закону України "Про оренду землі" прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою, а орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проекті додаткової угоди, яку надав орендар. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі") (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі N 903/1030/19). Отже, для реалізації переважного права на поновлення договору оренди принципово важливим є дотримання обома сторонами договору визначених Законом України "Про оренду землі" строків: орендарем - для повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди, орендодавцем - для відповіді на своєчасно надіслане звернення орендаря. Обов`язок орендодавця розглянути в місячний строк звернення орендаря виникає тільки у випадку виконання орендарем взятого на себе обов`язку повідомлення орендодавця про свій намір у строк, погоджений сторонами в договорі оренди. Виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Пунктом 8 договору оренди землі № Ш-2419 від 28.12.2011 передбачено, що цей договір укладено на 10 років терміном до 14.07.2021. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити Орендодавця про намір продовжити його дію. Матеріалами даної господарської справи підтверджено, що 13.04.2021 ТОВ «РІККО» (Орендар) звернувся до Львівської міської ради (Орендодавця) з заявою, в якій просив укласти додаткову угоду про поновлення діючого договору оренди землі (кадастровий номер 4610137500:05:007:0123), право оренди якої зареєстровано у встановленому законом порядку, на той самий строк. Вказана заява зареєстрована за №2-30920/АП-Л-24 від 13.04.2021. До заяви Орендарем додано проект додаткової угоди до договору оренди землі від 28.12.2011 (т.1, а.с. 18-27). З наведеного вбачається, що Орендар не пізніше ніж за 90 днів до спливу строку вказаного договору оренди звернувся до Орендодавця з повідомленням про намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, до якого додав проект договору оренди земельної землі (додаткової угоди), що передбачено пунктом 8 договору оренди землі, а також виконав свій обов`язок з надіслання проекту договору, що передбачено приписами частин 2 та 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Верховний Суд у постановах неодноразово зазначав, що стаття 33 Закону України «Про оренду землі» (як у попередній, так і у чинній редакції) встановлює алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та передбачає певні правові запобіжники для захисту орендаря від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря (правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 20.11.2024 справа № 922/452/24). У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 905/650/19, від 15.05.2019 у справі № 912/1984/17, від 15.05.2019 у справі № 912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин. Суд зауважував, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. У межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, зокрема про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитись землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору. Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то за змістом статті 3 ЦК України та статті 33 Закону про оренду землі орган державної влади чи місцевого самоврядування власник зобов`язаний провести з орендарем добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей з орендарем: запропонувати, наприклад, конкретний розмір орендної плати, інший строк оренди тощо. Адже орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренд землі, має законодавчо передбачене переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин, а також право укласти договір оренди на новий строк. Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов`язком добросовісно провести переговори (наприклад, явно безпідставно відмовив в укладенні договору), то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права орендаря. Судовий захист в таких випадках передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов`язки за договором та добросовісно використовувала належні їй права, тому орендодавець не може посилатися на свій захист на обставини, які свідчать про ухилення ним від проведення переговорів, та на власну недобросовісну поведінку, протиставляючи її легітимним прагненням та належній поведінці орендаря. Водночас і орендар, що належно діяв, не може бути позбавлений можливості реалізації свого права на продовження орендних відносин, передбаченого законом, в тому числі через судовий захист. Інакше передбачене частиною дев`ятою статті 33 Закону про оренду землі право орендаря оскаржити відмову, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі матиме лише декларативний характер та не призведе до відновлення порушеного права. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23.11.2023 при розгляді справи № 906/1314/21. Цей же висновок, відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду у справах №313/350/16-ц, №159/5756/18, №903/1030/19, №594/376/17-ц щодо розгляду справ за позовами орендарів про поновлення договорів оренди земельних ділянок; та правових позицій Великої Палати Верховного Суду у справі №910/5179/20 і Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі №3190/34/17 щодо застосування принципу добросовісності при розгляді судами справ. Враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду у постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, добросовісність виконання сторонами договірних обов`язків і реалізація ними своїх прав є визначальним при оцінці правомірності заявлених позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, при цьому, судовий захист, добросовісного орендаря, який належним чином виконував умови договору оренди. Колегія суддів зауважує, що Орендодавцем (скаржником) не спростовано аргументів щодо користування ТОВ «Рікко» (Орендарем) спірною земельною ділянкою, Орендар продовжує користуватися земельною ділянкою та належно виконує взяті на себе зобов`язання за договором, в тому числі зі сплати орендної плати, а також відповідних податкових платежів, що пов`язані з виконанням умов договору оренди землі від 28.12.2011. Наведені обставини відповідачем не заперечуються. Із долучених позивачем до позовної заяви матеріалів вбачається, що він належним чином виконував свої обов`язки щодо сплати орендної плати за час фактичного користування об`єктом оренди. Водночас, Львівська міська рада проект додаткової угоди не розглянула, жодних заперечень щодо умов додаткової угоди не висловила, та ніяких рішень про укладення чи відмови в укладенні додаткової угоди до договору оренди від 28.12.2011 на новий строк не приймала. Позивач, бажаючи поновити дію вказаного договору оренди землі, майже через півтора року - 22.11.2023 через Центр надання адміністративних послуг повторно подав до Орендодавця - Львівської міської ради заяву про поновлення строку оренди земельної ділянки на вул. Гетьмана І. Мазепи, 11а, яку зареєстровано за № 2-20552/АП-2403, що також не заперечується відповідачем (т.1, а.с.28). Як зазначалось вище, за результатами розгляду даного звернення Управлінням земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради надіслано ТОВ «РІККО» лист- відповідь № 2403-вих-7426 від 19.01.2024, яким повідомлено, що на розгляд міської ради подається проект ухвали Львівської міської ради Про надання ТОВ РІККО в оренду земельної ділянки на вул. Гетьмана І. Мазепи, 11а, яким пропонувалось надати ТОВ РІККО земельну ділянку площею 0,0077 га (кадастровий номер 4610137500:05:007:0123) на вул. Гетьмана І.Мазепи, 11а для обслуговування торгового павільйону (т. 1, а.с. 111). В подальшому, Управлінням земельних ресурсів Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради надіслано ТОВ «РІККО» лист №2403-вих-70779 від 20.05.2024, яким повідомлено позивача, що проект ухвали Про надання ТОВ РІККО в оренду земельної ділянки на вул. Гетьмана І. Мазепи, 11а розглядався на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради, що відбулося 16.05.2024, однак не набрав необхідної кількості голосів депутатського корпусу на підтримку (т. 1, а.с. 112) Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що надісланий позивачу лист-повідомлення за підписом керівника Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради з інформацією про те, що проект ухвали Про надання ТОВ РІККО в оренду земельної ділянки на вул. Гетьмана І.Мазепи, 11а розглядався на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради, однак не набрав необхідної кількості голосів депутатського корпусу, носить виключно інформативний характер, та не може вважатися чи підміняти собою рішення органу місцевого самоврядування. Оскільки позивачем, як Орендарем, належно виконувалися усі умови, встановлені п.8 цього договору та ч.ч. 1-3 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», зокрема щодо встановленої нормами цієї статті процедури і строків звернення до Орендодавця з пропозицією поновити укладений між сторонами 28.12.2011 договір оренди землі шляхом укладення додаткової угоди, позивач належним чином і добросовісно виконував умови договору оренди (що не спростовано та не наведено жодного доказу протилежного Львівською міською радою), то відповідач у свою чергу мав обов`язок у відповідності до ч. 5 ст.ЗЗ Закону України «Про оренду землі» розглянути у місячний термін надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, погодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, прийняти рішення про поновлення договору оренди землі та укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 28.12.2011. Щодо тексту додаткової угоди, яка долучена до позовної заяви та наведена у прохальній частині позовної заяви, колегія суддів зазначає наступне. Пункт 2 додаткової угоди викладений в наступній редакції: "Дані зміни є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого у Львівській міській раді 28.12.2011 року за №Ш-2419, і вступають в силу з моменту підписання та реєстрації у Львівській міській раді". Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що така умова додаткової угоди, як «дані зміни вступають в силу з моменту підписання та реєстрації у Львівській міській раді» не забезпечить ефективного поновлення прав позивача на підставі судового рішення, оскільки може призвести до невизначеності у праві позивача на стадії виконання судового рішення, з огляду на що суд першої інстанції дійшов підставного висновку визнати укладеною додаткову угоду в запропонованій позивачем редакції за виключенням цієї умови. Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до даних правовідносин, враховуючи наступне. Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з частиною 1 статті 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Отже, підстави для застосування позовної давності в даному випадку відсутні. Щодо тверджень скаржника, що підставою для набуття права користування земельними ділянками та визначення умов користування у відповідності до ст. 124 ЗК України є винятково рішення Львівської МР, зобов`язання судом до укладення договору оренди землі є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань господарського судочинства, колегія суддів враховує наступне. Згідно з правовою позицією, наведеної Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що викладена у постанові від 05.06.2024 справа № 910/5994/23, Верховний Суд зазначив, що положення частини першої статті 124 Земельного кодексу України стосуються укладення договору в добровільному порядку, а не за судовим рішенням. Верховний Суд вказав, що спонукання суб`єкта цивільного права до укладення договору опосередковується позовною вимогою про визнання договору укладеним. Така позовна вимога опосередковує спосіб захисту, передбачений статтею 16 ЦК України (зміна правовідношення). У разі задоволення такої позовної вимоги цивільні права та обов`язки за договором набуваються, змінюються або припиняються внаслідок заміни волі та волевиявлення відповідача судовим рішенням, яке тим самим виправляє дефект волі відповідача. Отже, в разі задоволення позовної вимоги про визнання договору оренди (додаткової угоди до договору оренди) укладеним, як відсутність рішення відповідної ради щодо укладення договору, так і непідписання його сільським, селищним, міським головою не має правового значення (уявлення про те, що суд не може задовольнити вимогу про визнання укладеним договору оренди комунального майна тільки тому, що сільська, селищна, міська рада не прийняла рішення про його укладення рівнозначне судженню про те, що суд не може задовольнити позов проти відповідача лише тому, що сам відповідач (в особі свого органу) не бажає цього). Відсутність рішення Львівської МР про укладення договору саме по собі не може бути підставою для відмови в позові про визнання договору укладеним. Жодний нормативно-правовий акт не передбачає право органу місцевого самоврядування ігнорувати отримане звернення про укладення договору оренди. Дискреційним повноваженням Львівської МР було право відмовити в укладенні договорів оренди землі в межах одномісячного строку, який установлений приписами статті 33 Закону України «Про оренду землі». Проте, вона цим правом не скористалася. Відтак, суд не втручається у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, а захищає порушене право орендаря. Щодо доводів скаржника про неврахування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення обставин не надання позивачем актуальної інформації про нормативно грошову оцінку спірної земельної ділянки, колегія суддів зазначає таке. Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 справа № 914/2848/22, зазначила, що "…з моменту початку застосування відповідно до п. 271.2 статті 271 Податкового кодексу України зміненої нормативно грошової оцінки земельної ділянки державної або комунальної власності автоматично змінюються і права та обов`язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, визначеної у відсотковому співвідношенні до нормативно грошової оцінки. У таких правовідносинах відсутній обов`язок сторін вносити зміни до договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, оскільки обов`язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає в орендаря з моменту початку застосування такої нормативно грошової оцінки…". Також колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника, що в мотивувальній частині оскаржуваного рішення судом надано оцінку законності дій Львівської міської ради з розгляду звернення ТОВ "РІККО", що є предметом розгляду судів адміністративної юрисдикції. Оскільки, в оскаржуваному рішенні надано оцінку не самій законності дій Львівської міської ради з розгляду звернення ТОВ «РІККО», а власне досліджено волевиявлення Львівської МР щодо поновлення договору оренди землі на новий строк на предмет дотримання строків та порядку, який передбачений ст.33 Закону України «Про оренду землі». Виходячи з вищенаведених норм права, з врахуванням практики Верховного Суду та беручи до уваги фактичні обставини справи, колегія суддів констатує, наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених ТОВ «РІККО» позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі № Ш-2419 від 28.12.2011, про що судом першої інстанції зроблено правильний висновок. Водночас колегія суддів враховує аргументи, наведені скаржником, про невірне застосування судом першої інстанції положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції чинній на момент укладення договору оренди, а не на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки звернення про продовження орендних відносин надійшло 13.04.2021, а договір оренди землі закінчився 14.07.2021. При цьому суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду наведені в постанові від 23.11.2023 у справі № 906/1314/21, що застосування судами нижчих інстанції некоректної редакції статті 33 Закону України «Про оренду землі», жодним чином не впливає на суть наявного волевиявлення орендаря на продовження орендних правовідносин, тому з цих підстав позов про визнання укладеними додаткових угод підлягав задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи усе вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для зміни мотивувальної частини рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2025 у справі № 914/7/25 в порядку статті 277 Господарського процесуального кодексу України та викладення її в редакції цієї постанови. Щодо додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2025 у даній справі, яким стягнуто з Львівської міської ради на користь ТОВ «РІККО» 27 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає таке. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно із частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частинами 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В силу частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. З матеріалів справи вбачається, що 03.06.2025 представником позивача через систему «Електронний суд» подано до Господарського суду Львівської області заяву (вх.№2436/25) про винесення додаткового рішення в частині компенсації судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, у якій заявник просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 27 500,00 грн. На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено копії наступних документів: ордеру про надання правничої допомоги Серія ВС № 1320956 від 04.11.2024, договору про надання правової допомоги від 04.11.2024, замовлення до договору про надання правової допомоги б/н від 04.11.2024: № 2 від 27.12.2024, № 3 від 03.02.2025, № 4 від 05.03.2025, актів про надання правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги б/н від 04.11.2024: № 2 від 03.02.2025, № 3 від 05.03.2025, № 4 від 03.06.2025. 04.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю РІККО (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням Справедливість (Адвокатське об`єднання) укладено договір про надання правової допомоги. Відповідно до пункту 1.1 договору Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором та замовленням до договору. Згідно з п.п. 4.1, 4.2 договору отримання винагороди Адвокатського об`єднання на надання правової допомоги визначається в замовленні до договору. При визначенні розміру вартості послуг враховується: - обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання доручення; - ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; - вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю Адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; - необхідність виїзду у відрядження; - важливість доручення з точки зору інтересів Клієнта; - особливі або додаткові вимоги Клієнта стосовно строків виконання доручення; - характер і тривалість професійних відносин Адвоката з Клієнтом; - професійний досвід, науково-теоретична підготовка та репутація Адвоката. Види правової допомоги та її остаточна вартість визначаються сторонами за результатами кожного замовлення та фіксується в актах про надані послуги. Акт про надання правової допомоги підписується сторонами після одержання усіх послуг визначених у замовленні (пункти 4.4, 4.5 договору). Клієнт та Адвокатське об`єднання зафіксували види та остаточну вартість правової допомоги за результатами кожного замовлення в наступних актах про надані послуги: акт №2 від 03.02.2025 про надання правової допомоги про те, що послуги передбачені в замовленні №2 від 27.12.2024 виконано якісно, у повному обсязі, згідно з умовами договору про надання правової допомоги. Відповідно до складеного акта загальна сума винагороди за надані послуги становить 10 500,00 грн., що складається із: 1) 500,00 грн. за усну консультацію; 2) 10 000,00 грн. за визначення способів захисту Клієнта, підготовка та подання до суду позовної заяви (5 годин); акт № 3 від 05.03.2025 про те, що послуги передбачені в замовленні №3 від 03.02.2025 виконано якісно, у повному обсязі, згідно з умовами договору про надання правової допомоги. Відповідно до складеного акта загальна сума винагороди за надані послуги становить 9 500,00 грн., що складається з 8 000,00 грн. - ознайомлення із відзивом на позовну заяву, підготовка та подання до суду відповіді на відзив (4 години); - 1 500,00 грн. за участь в судовому засіданні 04.02.2025; акт № 4 від 03.06.2025 про те, що послуги передбачені в замовленні №4 від 05.03.2025 виконано якісно, у повному обсязі, згідно з умовами договору про надання правової допомоги. Відповідно до складеного акта загальна сума винагороди за надані послуги становить 7 500,00 грн., що складається з: 1) 6 000,00 грн. за ознайомлення із запереченням на відповідь на відзив, аналіз актуальної судової практики Верховного Суду, підготовка та подання до суду письмових пояснень з урахуванням актуальної судової практики (3 години); 2) 1 500,00 грн. за участь в судовому засіданні 08.05.2025. Отже, загальна вартість наданих Адвокатом послуг складає 27 500,00грн. У названих актах Клієнт зазначив, що претензій до якості виконаних робіт у нього немає. Нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19). Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною. Проаналізувавши документи, які додані до заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважає, що відображена інформація в цих документах щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах судової справи, а такий розмір витрат є обґрунтованим і відповідає критеріям співмірності та розумної необхідності таких витрат. Колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що договір про надання правничої допомоги від 04.11.2024 не містить узгодженої суми винагороди та детального опису робіт (наданих послуг) та не надано квитанції про отримання плати за вказані послуги, що суперечить нормам чинного законодавства, оскільки в даному випадку вищевказана в замовленнях та актах інформація загалом надає можливість іншій стороні проаналізувати той чи інший вид наданої послуги і її вартість та, за необхідності, висловити свою позицію щодо ймовірної неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 15.06.2021 справа № 159/5837/19, згідно якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Таким чином, місцевий господарський суд дослідивши надані позивачем докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, керуючись критеріями розумності розміру адвокатських витрат, враховуючи категорію та складність справи, обсяг наданих представником позивача послуг та виконаних робіт, оцінивши необхідність, а також обґрунтованість та неминучість таких витрат, дійшов обґрунтованого та підставного висновку про задоволення заяви та стягнення з відповідача на користь позивача 27 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і ці витрати є співрозмірними з виконаною роботою. При цьому суд першої інстанції зауважив, що не зважаючи на те, що представник позивача був присутній в судових засіданнях не лише 04.02.2025 та 08.05.2025, але й в судових засіданнях 18.03.2025 та 29.05.2025, однак позивачем заявлено до стягнення витрати лише за участь у двох судових засіданнях, а не у чотирьох. Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, покладених в основу додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2025 у справі №914/7/25. За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Додаткове рішення господарського суду Львівської області від 12.06.2025 у даній справі ухвалене у відповідності до норм процесуального права, яке необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись, ст. ст. 244, 269, 270, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд у х в а л и в:

1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 29.05.2025 у справі №914/7/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2025 у справі № 914/7/25 залишити без змін.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.

6. Справу повернути до Господарського суду Львівської області. .Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua. Головуючий суддя Н.М. Кравчук Судді І.Ю. Панова О.С. Скрипчук Постанова ухвалена з окремою думкою судді Скрипчук О.С.