Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1904/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1904/25 пров. № А/857/12575/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я. розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, суддя (судді) в суді першої інстанції Ланкевич А.З., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 30 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 04.05.2023; зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 року по день фактичної виплати 04.05.2023 року. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 04.05.2024 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2023 у справі №380/14366/22, відповідач виплатив заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року у розмірі 63209,36 грн. Зазначив, що при нарахуванні та виплаті індексації відповідачем не було застосовано положення Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 року №2050-ІІІ, у зв`язку з чим позивач отримав вказані вище грошові кошти без компенсації, встановленої Законом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 року по день фактичної виплати 04.05.2023 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 року по день фактичної виплати 04.05.2023 року. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення та окремих його складових). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати військовослужбовцю грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Судом першої інстанції встановлено, що передбачена законодавством сума грошового забезпечення позивача у встановлені строки виплачена не була, відтак, позивач має право на отримання передбаченої Законом № 2050 компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати. Не погодившись з прийнятим рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що основною вимогою для виплати особі компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення є її звернення до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації. Вказав, що у матеріалах справи відсутні відомості з приводу того, що позивач чи його представник зверталися до відповідача із заявою щодо виплати йому компенсації втрати частини доходів, що й не заперечується позивачем у позовній заяві. Як наслідок, відповідач не відмовляв позивачу у виплаті спірної компенсації. Крім того, зазначив, що компенсація втрати частини доходів проводиться виключно на грошові доходи, перелік яких визначено, які не мають разового характеру і які нараховані, але невиплачені. За таких обставин, вважає, що підстав для проведення позивачу нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплат, проведених 04.05.2023 року, які здійснено на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.05.2023 року по справі №380/14366/24, немає. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.09.2020 року №439-ос старшого лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 22.09.2020 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2023 року у справі №380/14366/22 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій задоволено частково. Зокрема, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року в повному обсязі відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням проведених виплат. 04.05.2024 року було здійснено зарахування на банківський рахунок позивача в сумі 63209,36 грн з призначенням платежу переказ індексації грошового забезпечення згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.01.2023 року у справі №380/14366/22, підтвердженням чого є наявний у матеріалах справи скріншот з карткового рахунку АТ КБ ПриватБанк. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей № 2011-XII від 20 грудня 1991 року, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Статтею 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі Порядок № 159). Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії; - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Відповідно до норм статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету. Відповідно до статті 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Системний аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати грошового забезпечення провадиться компенсація втрати доходів відповідно до діючого законодавства. Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20. Таким чином, провівши правовий аналіз зазначених законодавчих норм, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру. Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2022 року у справі № 460/4765/20. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачеві 04.05.2023 року на виконання рішення суду виплачено заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в розмірі 63209,36 грн. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті донарахування грошового забезпечення та відновлення права позивача, порушеного при неналежному проведенні нарахування і виплати грошового забезпечення, вказана сума є доходом в розумінні ст. 2 Закону № 2050-ІІІ. Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 674/22/17. Застосовуючи вказані висновки Верховного Суду, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у цій справі період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 620/7687/21. Щодо доводів скаржника про передчасність позовних вимог в контексті того, що позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати страхових виплат індексації відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до норм Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до підприємства, установи чи організації за виплатою такої компенсації. Аналіз положень ст.ст.1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку роботодавця) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі сум індексації грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні вимог ст.7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами ст.ст.2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі Західним регіональним управлінням, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ та не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову. Аналогічний підхід наведений Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.04.2024 року в справі №560/8194/20. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 року по день фактичної виплати 04.05.2023. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі № 380/1904/25 без змін. Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар