Постанова 4851 № 520/20313/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2025 р. Справа № 520/20313/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/20313/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якій просив суд: - 1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не застосування з 29 січня 2020 року по 02 серпня 2023 року, при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, за період з 29.01.2020 по 02.08.2023 включно, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; - 2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальну допомогу на оздоровлення за 2020-2023 роки, за період з 29.01.2020 по 02.08.2023 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахування виплачених сум. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) з приводу використання протягом 29.01.2020р.-19.05.2023р. під час нарахування та виплати ОСОБА_1 усіх видів грошового забезпечення військовослужбовця та грошової допомоги на оздоровлення за 2020р.-2023р. показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "1.762,00грн.". Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 усі види фактично одержаного грошового забезпечення військовослужбовця протягом 29.01.2020р.-31.12.2020р. та грошової допомоги для оздоровлення за 2020р., обчислені із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 усі види фактично одержаного грошового забезпечення військовослужбовця протягом 01.01.2021р.-31.12.2021р. та грошової допомоги для оздоровлення за 2021р., обчислені із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 усі види фактично одержаного грошового забезпечення військовослужбовця протягом 01.01.2022р.-31.12.2022р. та грошової допомоги для оздоровлення за 2022р., обчислені із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 усі види фактично одержаного грошового забезпечення військовослужбовця протягом 01.01.2023р.-19.05.2023р. та грошової допомоги для оздоровлення за 2023р., обчислені із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів. Позов у решті вимог залишено без задоволення. Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 та ухвалити постанову, якою відмовити в позовних вимогах у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про правомірність дій відповідача в частині обрахунку грошового забезпечення позивача у спірний період, оскільки за змістом пункту 4 Постанови № 704 встановленою розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, який і застосовано відповідачем при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідачем оскаржується рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в оскаржуваній частині позовних вимог. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач з 24.04.2018р. по 01.08.2023р. проходив публічну військову службу у лавах Державної прикордонної служби України, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.08.2023 № 205-ОС заявник виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та з 01.08.2023р. наказом Голови Державної прикордонної служби України від 24.07.2023р. №1061-ОС зарахований у розпорядження начальника НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Згідно з архівними відомостями заявник був задоволений такими видами грошового забезпечення: - станом на січень 2020р.: оклад за посадою 4.650,00грн.; оклад за званням 1.200,00грн.; надбавка за вислугу років - 1.755,00грн.; надбавка за особливості проходження служби - 4.563,00рн.; премія - 4.185,00грн; індексація грошового забезпечення 216,51 грн; - станом на січень 2021р.: оклад за посадою 4.650,00грн.; оклад за званням 1.270,00грн.; надбавка за вислугу років - 2.072,00грн.; надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 697,50 грн; надбавка за особливості проходження служби - 5.594,40рн.; премія - 4.882,50грн; індексація грошового забезпечення 331,42 грн; - станом на січень 2022р.: оклад за посадою 4.650,00грн.; оклад за званням 1.270,00грн.; надбавка за вислугу років - 2.072,00грн.; надбавка за кваліфікацію - 139,50 грн; надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 697,50 грн; надбавка за особливості проходження служби - 7.992,00рн.; премія - 6.277,50грн; індексація грошового забезпечення 1.126,38 грн; - станом на січень 2023р.: оклад за посадою 4.650,00грн.; оклад за званням 1.340,00грн.; надбавка за вислугу років - 2.096,00грн.; надбавка за кваліфікацію - 139,50 грн; надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 697,50 грн; надбавка за особливості проходження служби - 8.086,50рн.; премія - 1.2322,50грн. Окрім того, заявник у квітні 2020р. отримав допомогу на оздоровлення за 2020р. - 17.196,10грн., у грудні 2021р. отримав допомогу на оздоровлення за 2021р. - 19.166,40 грн, у березні 2022р. отримав допомогу на оздоровлення за 2022р. - 26.353,50 грн; у березні 2023р. отримав допомогу на оздоровлення за 2023р. - 39.330,00 грн. На звернення позивача від 15.07.2025 листом № 09/М-19/17 від 22.07.2025 Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що грошове забезпечення під час проходження служби у Головному центрі нараховувалось та виплачувалось відповідно до вимог законодавства. Заборгованість відсутня. Стверджуючи про вчинення суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності з приводу перерахунку грошового забезпечення із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 та неврахування під час обчислення грошової допомоги на оздоровлення місячного грошового забезпечення, обчисленого із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 заявник ініціював даний спір. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення грошового забезпечення заявника із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у розмірі - "1.762,00грн." з 29.01.2020р. по 19.05.2023р. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Положеннями частин другої, четвертої зазначеної статті закріплено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. 30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704 (набрала чинності 1 березня 2018 року), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній на момент прийняття постанови) регламентовано, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13,

14. В подальшому пункт 4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова № 103), а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". Отже, згідно з Постановою № 704 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб від 21 лютого 2018 року №103 (далі Постанова №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2 , Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін. Таким чином з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції. Проте згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі Закон № 1774-VІІІ) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України дійшов висновку, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Водночас Законом України від 05.10.2000 № 2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі за текстом - Закон № 2017-III) регламентовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). На думку колегії суддів, зазначення у пункті 4 Постанови № 704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з цим колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили. При цьому пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік (далі - Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX Про Державний бюджет України на 2021 рік (далі - Закон № 1082-IX), Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX Про Державний бюджет України на 2022 рік (далі - Закон № 1928-IX) та Закон України від 03.11.2022 № 2710-ІХ Про Державний бюджет України на 2023 рік (далі Закон № 2710-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять. Так, Законами № 294-ІХ, № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ у 2020-2023 роках установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020, 2021, 2022, 2023 2102,00 грн, 2 270,00 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн, відповідно. Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, з огляду на правила частини 3 статті 7 КАС України, з 01.01.2020 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як такі, що не відповідають положенням Законів № 294-ІХ, 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ (правовим актам вищої юридичної сили), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі № 160/14974/21. Таким чином при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з 01.01.2020 необхідно використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Постановою № 103 серед іншого також затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, підпунктом 1 пункту 3 яких: 1) пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб викладено в такій редакції:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.; 2) у пункті 10 цифри і слова 01.01.2019 замінено цифрами і словами 01.03.2018. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови від 21 лютого 2018 року № 103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 неправомірними. Зобов`язано Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб. Постановою Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 826/9052/18 після касаційного перегляду вказані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишені без змін. За висновком Верховного Суду у цій справі, який викладено у пункті 34 постанови, колегія суддів вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, а відтак не підлягає застосуванню до спірних відносин пункт 4 в редакції Постанови №

103. Враховуючи вищенаведене, з 01.01.2020 відбулося підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку обраховувати ці показники із використанням згідно з Законами №294-ІХ, № 1082-IX, № 1928-ІХ, № 2710-ІХ прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому наявні підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Разом з цим відповідачем не заперечується, що грошове забезпечення позивача у спірний період визначалось із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, тобто всупереч вищенаведеним нормам права та висновкам суду апеляційної інстанції. А відтак позовні вимоги про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) з приводу використання протягом 29.01.2020р.-19.05.2023р. під час нарахування та виплати ОСОБА_1 усіх видів грошового забезпечення військовослужбовця та грошової допомоги на оздоровлення за 2020р.-2023р. показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "1.762,00грн." підлягають задоволенню. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду, яка в свою чергу відображена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 06.11.2023 у справі № 300/1947/22, від 22.11.2023 у справі № 160/8725/21, від 10.01.2024 у справі № 400/3128/23. Так, за останньою правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року. Щодо позовних вимог в частині здійснення перерахунку позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2023 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, а не на 01.01.2018, колегія суддів зауважує на таке. Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі за текстом Порядок № 260). Відповідно до пункту 30.1 Порядку № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Згідно з приписами пункту 30.2 Порядку № 260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Пунктом 30.3 Порядку № 260 передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Відповідно до пункту 33.1 розділу XXXIII Порядку № 260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Отже, виплата грошової допомоги для оздоровлення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за останньою займаною штатною посадою. Таким чином, враховуючи встановлені обставини у справі щодо протиправного неврахування при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у 2020-2023 роках розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на січень 2021 - січень 2023 років, як розрахункової величини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023. Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору. Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують. За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає. Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 по справі №520/20313/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич