Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/10551/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2025 р. Справа № 520/10551/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Лук`яненко М.О.) від 30.07.2025 по справі № 520/10551/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі третя особа, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області № 205250013452 від 08.04.2025; зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати до загального страхового стажу період роботи позивача з 30.09.1994 по 31.12.1997 згідно довідки № 264-2/44 від 01.12.1999 та призначити і виплачувати з 01 квітня 2025 року пенсію за віком згідно ст. 37 Закону України "Про державну службу" в розмірі 60 відсотків суми її заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на підставі довідок виданих Службою у справах дітей Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області № 03-09/02 від 01.04.2025 та № 03-09/01 від 01.04.2025. Рішенням Харківського окружного адміністративного окружного суду від 30.07.2025 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Львівській області, третя особа - ГУ ПФУ в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області № 205250013452 від 08.04.2025. Зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.04.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", зарахувавши до загального страхового стажу період роботи позивача з 30.09.1994 по 31.12.1997 згідно довідки № 264-2/44 від 01.12.1999. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Львівській області на користь ОСОБА_1 частину судових витрат у розмірі 605,60 (шістсот п`ять гривень 60 коп.) грн. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зауважив, що за наслідком опрацювання поданих позивачкою документів було прийнято рішення про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", оскільки на момент звернення у неї відсутній необхідний страховий стаж. Позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому проти задоволення заперечувала та просила відмовити. Письмових пояснень третьою особою до суду не надано. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судовим розглядом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.03.2025 досягла пенсійного віку і 01.04.2025 звернулась до Чугуївського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу». До заяви додані наступні документи: паспорт громадянина України, ідентифікаційний номер, трудова книжка, дві довідки про підтвердження трудового (страхового) стажу, свідоцтво про одруження, два свідоцтва про народження дітей та лист Чугуївського відділу ГУ ДМС України в Харківській області про підтвердження прізвища. Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ у Львівській області та прийнято рішення від 08.04.2025 № 205250013452 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком. Зазначив, що страховий стаж становив 30 років 09 місяців. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 30.09.1994 по 31.12.1997 згідно довідки № 264-2/44 від 01.12.1999, оскільки вказане у документі прізвище особи " ОСОБА_2 " не відповідає прізвищу згідно паспортних даних " ОСОБА_3 ". Не погодившись із діями пенсійного органу позивачка звернулася до суду з даним позовом. Частково задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення ГУ ПФУ у Львівській області № 205250013452 від 08.04.2025. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.04.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", зарахувавши до загального страхового стажу період роботи позивача з 30.09.1994 по 31.12.1997 згідно довідки № 264-2/44 від 01.12.1999. Щодо зобов`язання відповідача призначити з 01 квітня 2025 року пенсію за віком згідно ст. 37 Закону України "Про державну службу", суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні таких позовних вимог, оскільки нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу, тому суд може лише зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії. Щодо зобов`язання відповідача виплачувати позивачці з 01 квітня 2025 року пенсію за віком згідно ст. 37 Закону України "Про державну службу" в розмірі 60 відсотків суми її заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на підставі довідок виданих Службою у справах дітей Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області №03-09/02 від 01.04.2025 та № 03-09/01 від 01.04.2025, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні таких позовних вимог, оскільки вважає такі вимоги передчасними та заявлені на майбутнє, адже пенсію позивачу ще не призначено. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позову, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з таких підстав. Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1058-IV). Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Статтею 5 вказано Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. У статті 1 вказаного Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення: Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбачуваного цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. За приписами пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно частини другою статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV). Умови призначення пенсії визначені статтею 26 Закону № 1058-ІV. Відповідно до частин першої та четвертої статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 32 років. До 01 травня 2016 року суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулювались Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ (Закон № 3723-ХІІ). З 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII), в Прикінцевих та перехідних положеннях якого закріплено, що Закон України № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону № 889-VIII, втратив чинність. Пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Пунктом 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 822/524/18 та у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 676/4235/17, від 19.03.2019 у справі № 466/5138/17. Судовим розглядом встановлено, що зі спірного рішення відповідача вбачається, що до спірного страхового стажу не зараховано період роботи ОСОБА_1 в Чугуївському виробничому спеціалізованому ремонтно-будівельному орендному підприємстві на посаді бухгалтера з 30.09.1994 по 31.12.1997 згідно довідки № 264-2/44 від 01.12.1999, оскільки вказане у документі прізвище особи " ОСОБА_2 " не відповідає прізвищу згідно паспортних даних " ОСОБА_3 ". Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637). П. 1, 2 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами та показань свідків. З 29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за № 58 (надалі по тексту також Інструкція № 58). Приписами пунктів 1.1, 2.1 Інструкції № 58 визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами. За змістом пункту 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Згідно з пунктом 2.6 Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58). З наведеного слідує, що Інструкціями № 162 і № 58 встановлено відповідний порядок оформлення трудової книжки, внесення до трудової книжки записів про роботу, а також спосіб занесення відомостей про виправлення невірних чи недійсних даних. Закреслення та/або виправлення (підтирання, повторне наведення цифр і букв для зміни їх первинного змісту) раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що обов`язок ведення трудових книжок покладено на роботодавців, тому неналежне ведення таких не може позбавити працівника права на соціальний захист, зокрема й на отримання пенсійних виплат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа № 275/615/17, провадження № К/9901/768/17. Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, відповідно до Порядку № 637, відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17. Колегія суддів зауважує на тому, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що право позивачки на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Як вбачається з матеріалів справи довідка № 264-2/44 від 01.12.1999 (а.с. 18) видана Чугуївським виробничим спеціалізованим ремонтно-будівельним орендним підприємством, в якій зазначено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працювала в Чугуївському виробничому спеціалізованому ремонтно-будівельно орендному підприємстві на посаді бухгалтера з 30.09.1994, згідно Наказу № 113-к від 29.09.1994, по 31.12.1997, згідно Наказу № 226-к від 30.12.1997. У 2004 році, для виправлення розбіжності між написанням прізвища у паспорті та свідоцтві про одруження, ОСОБА_1 подані відповідні документи для обміну паспорта. Крім того, на підтвердження того, що прізвище « ОСОБА_2 » було змінено « ОСОБА_3 » надано лист Чугуївського відділу Головного управління державної міграційної служби України в Харківській області № 6355-201/6355-25 від 20.02.2025 (а.с. 19), в якому зазначено послідовність та підстави обміну паспортів громадянина України. Із листа Чугуївського відділу ГУ ДМС України в Харківській області від 18.04.2025 № 6355-430/6355-25 (а.с. 31) підтверджується, що за період з 1996 по 2016 роки на ім`я позивачки оформлено та видано паспорти громадянина України, а саме: 27.08.1996 Чугуївським РВ УМВС України в Харківській області видано паспорт серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з обміном паспорта колишнього СРСР зразка 1974 року. 23.02.2004 Чугуївським РВ УМВС України в Харківській області видано паспорт серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з встановленням розбіжностей у записах в написанні прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ». 09.11.2016 Чугуївським РВ УМВС України в Харківській області видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з непридатністю до користування попереднього паспорту. На даний час позивачка має паспорт серії НОМЕР_3 від 09.11.2016, виданий Чугуївським відділом ГУ ДМС у України в Харківській області оформлений на підставі паспорта серії НОМЕР_2 від 23.02.2004, у зв`язку з непридатністю до користування. Проте, відповідачем до матеріалів справи не надано доказів того, що вказані записи в трудовій книжці позивачці є сфальсифікованими або мають підробний характер, а отже, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції вважає, що у відповідача відсутні підстави для неврахування періоду роботи, відображеного в трудовій книжці серії НОМЕР_4 від 03.10.1982. Згідно із п.п. 2.2 та 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р. № 162 (яка діяла на час заповнення трудової книжки позивача), заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Обов`язок щодо заповнення трудової книжки покладався на керівника підприємства, установи організації, а не на працівника. Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією. Таким чином, відмова ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати період роботи з 30.09.1994 по 31.12.1997 згідно довідки № 264-2/44 від 01.12.1999, є протиправною. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивачки буде визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області № 205250013452 від 08.04.2025 та зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.04.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", зарахувавши до загального страхового стажу період роботи позивача з 30.09.1994 по 31.12.1997 згідно довідки № 264-2/44 від 01.12.1999. На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 по справі № 520/10551/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов