Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/9845/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 грудня 2025 року м. Чернівці Справа № 727/9845/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Лисака І.Н., суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б., секретар: Сарган Ю.В., стягувач: ОСОБА_1 , боржник: ОСОБА_2 , заінтересована особа: Сокирянський відділ ДВС у Дністровському районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління МЮ, при розгляді справи за апеляційною скаргою Саламандика Андрія Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Танасійчук Н.М., ВСТАНОВИВ: У серпні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій просив визнати неправомірною відмову в.о. начальника Сокирянського ВДВС С. Максимчука щодо відмови провести перерахунок заборгованості ОСОБА_2 за 4-й квартал 2024 року, виходячи із задекларованого сумарного доходу 1 694 759,22 грн, враховуючи припис виконавчого документу усіх видів доходу, та зобов`язати Сокирянський ВДВС провести перерахунок заборгованості. Вимоги обґрунтовував тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . В подальшому, Шевченківським районним судом м. Чернівці від 22.05.2024 року видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 в розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 17.05.2024 року і до досягнення дитиною повноліття. Стверджує, що згідно податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи сума її нарахованого доходу становить 1 694 759,22 грн, а тому просив здійснити перерахунок заборгованості за 4-й квартал 2024 року. Провадження №22-ц/822/939/25 Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 вересня 2025 року відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Сокирянського відділу ДВС. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду сторона відповідача оскаржила таке в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що таке рішення є незаконним та необґрунтованим, судом неправильно досліджено й оцінено докази, просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення скарги. Доводи апеляційної скарги ідентичні доводам скарги, поданої до суду першої інстанції. У відзиві ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла таких висновків. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України). Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відмовляючи в задоволенні скарги суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_2 є фізичною особою підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, а державний виконавець, відмовляючи у здійсненні перерахунку, діяв у межах чинного законодавства, і розмір щомісячного платежу за аліментами нарахований виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, відповідно до вимог ч.2 ст.195 СК України. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена при правильних висновках за встановлених обставин справи, отже вимогам закону відповідає. Обставини справи щодо перебування сторін у шлюбі, народження в ньому ІНФОРМАЦІЯ_1 сина ОСОБА_3 , видачі Шевченківським районним судом м. Чернівці від 22.05.2024 року судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 в розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 17.05.2024 року і до досягнення дитиною повноліття, сторонами визнається та не заперечується (а.с.1-7). 19.05.2025 року головним державним виконавцем Сокирянського ВДВС у Дністровському районі Чернівецької області Хібовською К.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №78106627 з виконання судового наказу №727/4911/24 (а.с.13, 32). З відповіді на запит від 02.07.2025 року №278047781 до ДПС України вбачається, що сума нарахованого доходу становить 1 694 759,22 грн (а.с.9). Згідно витягу №3559 з реєстру платників єдиного податку вбачається, що ОСОБА_2 з 24.07.2023 року є платником єдиного податку 2 група, а з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - Подольська В.В. є ФОП (а.с.52-53). Згідно з частинами першою та другою статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд. Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби органи державної виконавчої служби дозволяли, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням пункту 1 статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України,цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. За приписами положень пункту 3 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має обов`язок за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої, шостої, восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до ФОП, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження. У разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, ФОП відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця. Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, ФОП, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. За приписами ч.1 статті 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Частина друга статті 195 СК України встановлює порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), зокрема заборгованість за аліментами платника аліментів, який є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, при проведенні грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов`язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих з інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості. Тобто довідка про інформацію про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості є самостійним документом, який береться до уваги при розрахунку заборгованості. Отже, враховуючи, що боржник ОСОБА_2 є ФОП на спрощеній системі оподаткування, то розмір заборгованості за аліментами необхідно розраховувати згідно з вимогами частини другої статті 195 СК України. У подібній категорії справ Верховний Суд сформував сталу судову практику щодо застосування частини другої статті 195 СК України (див. постанови від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18, від 05 серпня 2021 року у справі №757/35562/18-ц, від 03 листопада 2021 року у справі №521/260/20, від 09 лютого 2022 року у справі №522/8173/19. У постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі №522/8173/19 зазначено, що «колегія суддів вважає, що частина друга статті 195 СК України чітко встановлює порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), зокрема заборгованість за аліментами платника аліментів, який є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2021 року у справі №757/35562/18-ц, від 03 листопада 2021 року №521/260/20. У вказаних справах суди дійшли висновків, що заборгованість зі сплати аліментів для фізичної особи-підприємця, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, проводиться, виходячи із середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості, і винятки з цього правила закон не містить. Спрощена система оподаткування - це особливий механізм справляння податків і зборів, що замінює сплату окремих податків і зборів на сплату єдиного податку з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності (пункт 291.2 статі 291 ПКУ). Приписами частин 2-3 статті 195 СК України обумовлено, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Колегія суддів звертає увагу, що цій категорії справ існує стала судова практика щодо застосування частини другої статті 195 СК України, на що суд першої інстанції звернув увагу, дослідив матеріали справи та дійшов до вірного висновку з приводу відмови в задоволенні поданої скарги. Наведені в апеляційній скарзі мотиви були предметом дослідження в суді першої інстанції в якості вимог заявника із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням та посилання, які містяться в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 09 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Суддя-доповідач І.Н. Лисак Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк