Постанова Київський апеляційний суд № 754/10934/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 грудня 2025 року м. Київ Справа 754/10934/25 Провадження№22-ц/824/14994/2025 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А. М., суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О.І. секретаря Желепи В.В. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач: суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В : До Деснянського районного суду м. Києва від ОСОБА_1 надійшов вищевказаний позов з вимогою до судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди. Не погоджуючись з постановленою ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суд першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду в суд першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України, не зазначив за правилами якого судочинства повинна розглядатися справа, чим порушив вимоги ст. 5, ст. 11 Закону України «Про інформацію». Суд безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі за його позовною заявою, оскільки відповідно до приписів ст. 49 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддю може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення за умови вчинення ним злочину або дисциплінарного проступку. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 28 ЦПК України позови, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Ці вимоги статті суперечать оскаржуваній ухвалі. У судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Від судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності. З урахуванням викладеного та приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності позивача. Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення(ч.5 ст.268 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неправомірність дій судді Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_2 при розгляді справи №754/8539/25, з огляду на що, позивач просить стягнути з відповідача 90 000,00 грн моральної шкоди. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги заявлені до судді, як відповідача у справі, про відшкодування моральної шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства., а тому дійшов висновку, що у відкритті провадження у даній справі слід відмовити. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у справі № 296/12456/23, зроблено висновок, що «приписи закону «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати». Тобто поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується як тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 03.04.2018 в справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. Відповідно до висновків, сформованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 в справі №826/56/18, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. За висновками, неодноразово викладеними Великою Палатою Верховного Суду, відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви (скарги) та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі відповідного порядку оскарження рішень, дій та бездіяльності суду. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10.04.2025 у справі №560/19107/24. Оскільки підставою для відшкодування моральної шкоди позивач вказує саме постановлення суддею ухвали про відмову у відкриття провадження у справі №754/8539/25, відсутні підстави вважати, що до вказаних правовідносин не можуть бути застосовані наведені вище правові висновки Верховного Суду. Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суд (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (див постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 711/2652/17; від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц; від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц). Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. Безпідставними є посилання скаржника на те, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції прошив приписи ст. 5, 11 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», не зазначив за правилами якого судочинства повинна розглядатися справа, оскільки заявлені позивачем вимоги не підлягають судовому розгляду в порядку будь-якого провадження, а тому суд правильно не роз`яснював йому, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи із заявленими вимогами. Водночас суд зазначає, що у випадку, якщо позивач вважає, що діями судді йому заподіяно шкоди, він має право подати позов про стягнення такої шкоди з держави. Також не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 на приписи ст. 49 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до яких, зокрема, суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Указана норма свідчить про те, що законом передбачена можливість притягнення судді до відповідальності за ухвалене ним рішення при вчиненні злочину або дисциплінарного проступку. Водночас встановлення в діях судді ознак злочину чи дисциплінарного проступку при ухваленні рішення не належить до повноважень суду в межах розгляду цивільної справи. Ознаки злочину встановлює суд в межах кримінальної справи під час розгляду обвинувального акту, а ознаки дисциплінарного проступку - Вища рада правосуддя під час розгляду дисциплінарної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 року без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає. Керуючись ст. ст. 268, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна