Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 553/2888/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2025 р. Справа № 553/2888/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Чалого І.С. суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Полтави (головуючий суддя І інстанції Подмаркова Ю.М.) від 14.08.2025 (повний текст складений 14.08.2025) по справі № 553/2888/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції , Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: Адвокат Грибовод В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Подільського районного суду м. Полтави з позовом до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5080331 від 27.06.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у розмірі 340,00 грн за ч. 1 ст. 122 КУпАП, а провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності закрити. Рішенням Подільського районного суду міста Полтави від 14.08.2025 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Київській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовлено. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим, що доводиться приписами ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення правил дорожнього руху. Контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), оскільки вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці. Патрульний поліцейський, під час розгляду справи не надав доказів того, що лазерний вимірювач швидкості TruCam в момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений, а також того, що фіксація правопорушення здійснювалась в зоні дії дорожнього знаку 5.70. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити. Вказав, що відповідно до інструкції з використання приладу TruCAM ІІ, конструктивна особливість приладу та заявлені характеристики дозволяють його використання з рук, а визначення похибки при такому використанні не буде перевищувати 2 км/год. З огляду на те, що лазерний вимірювач TruCAM ІІ віднесено до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто вказаний прилад конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Сторони по справі отримали копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку та апеляційну скаргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника. Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 27.06.2025 поліцейським 2 взводу 1 роти УПП батальйону патрульної поліції в с. Чайки УПП в Київській області капралом поліції Столяренком В.О. винесено оскаржувану постанову серії ЕНА № 5080331 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Зі змісту постанови слідує, що 27.06.2025, о 10:41:46, траса АД МО6, 38 км, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом рухався зі швидкістю 147 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені розділювальною смугою на 37 км/год. Швидкість вимірювалася приладом TruCAM ТС 008373, чим порушив п. 12.6 ґ ПДР України порушення швидкісного режиму поза населеними пунктами водієм транспортного засобу, яке не зазначено у п. п. 12.6. а-ґ, на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП. Не погодившись із правомірністю постанови, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийнятого ним рішення, а тому оскаржувана постанова відповідача не підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту КупАП). Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Відповідно до ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту ПДР; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Відповідно до пункту 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно п. 12.6 ґ ПДР України на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год. У відповідності до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-4 цього Кодексу. Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу. У відповідності до ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Згідно з ч. 2 ст. 283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. За приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5080331 від 27.06.2025 року вбачається, що 27.06.2025, о 10:41:46, траса АД М06, 38 км, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом рухався зі швидкістю 147 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені розділювальною смугою на 37 км/год. Швидкість вимірювалася приладом TruCAM ТС 008373. Колегія суддів зазначає, що прилад TruCam ІІ LTI 20/20 з серійним номером ТС 008373, використаний відповідачем, дозволений для використання на території України, пройшов періодичну повірку, що підтверджується наявними в матеріалах справи сертифікатом перевірки типу та свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки. У графі 7 спірної постанови зазначено, що до постанови додається відеозапис Motorola VB 400 470571. На підтвердження вчинення позивачем порушення ПДР, відповідачем надано, зокрема, матеріали фотофіксації, зроблені за допомогою TruCam LTI 20/20 з серійним номером ТС 008373, а також відеозаписи вимірювання швидкості з приладу TruCam, та відеозаписи з Motorola VB 400 470571. Так, на фотознімку зафіксовано рух транспортного засобу автомобіль MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 , 27.06.2025, о 10:15:44, рухався зі швидкістю 147 км/год., по а/д М-06 38, чим перевищив встановлену швидкість у 110 км/год. на 37 км/год. (а. с. 31). Вказані вище дані фотофіксації, зроблені за допомогою приладу TruCam, є належними та допустимими доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Стосовно твердження позивача щодо неправомірності використання поліцейським лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20 ТС 008373 в ручному режимі, колегія суддів зазначає наступне. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху» від 16.02.2021 за № 1231-ІХ, який набув чинності 17.03.2021, внесено зміни до Закону України «Про Національну поліцію», з урахуванням яких, частина перша статті 40 вказаного закону викладена в такій редакції: «Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володіння з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Згідно з ч.1 ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель. Суд враховує, що стаття 40 Закону України «Про Національну поліцію» в редакції до 17.03.2021 стосувалась виключно автоматичної фото- і відеотехніки. Введені зміни до закону після 17.03.2021 надають поліції право розміщувати по зовнішньому периметру доріг фото- і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, при цьому зазначене поширюється на технічні засоби, які працюють як і в автоматичному режимі, так і не в автоматичному режимі. Згідно з інструкцією по експлуатації та свідоцтва про повірку вимірювач TruCam II можна використовувати у ручному режимі. Зазначене свідчить, що лазерний вимірювач TruCam II відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань та, відповідно, може розміщуватись безпосередньо в руках поліцейського при використанні по зовнішньому периметрі дороги для виявлення та фіксування правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху щодо перевищень встановлених обмежень швидкості руху транспортними засобами на вулично-шляховій мережі. Лазерний вимірювач швидкості LТІ 20/20 TruCam II отримав сертифікат відповідності від 23.12.2020 за № ЦА-ТЛ/ОО1 22 054-20, дія якого розповсюджується на прилади із заводськими/серійними номерами, зазначеними у п. 2 зворотної сторони сертифікату. Також прилад отримав сертифікат перевірки типу № UA.TR.001 241-18 REV.О від 26.12.2018, який підтверджує відповідність типу засобу вимірювальної техніки застосовним вимогам Технічного регламенту. Відповідність засобів вимірювальної техніки, що надають ринку України та/або вводять в експлуатацію, типу, описаному в сертифікаті перевірки типу, і застосованим вимогам Технічного регламенту має бути підтверджена через проведення однієї з процедур оцінки відповідності за модулем, наступним за модулем В, згідно з вимогами Технічного регламенту. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань затверджено тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості транспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam II», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером UA.TR.001. Нові LTI 20/20 TruCam II можуть бути надані ринку та/або введені в експлуатацію в Україні тільки у разі, коли вони відповідають вимогам Технічного регламенту. Згідно з Наказом Мінекономрозвитку від 13.07.2016 за № 1161 «Деякі питання ведення Реєстру затверджених типів засобів вимірювальної техніки», зареєстрованим в Мінюсті 03.08.2016 за № 1081/29211, ДП «Укрметртестстандарт» уповноважено на ведення Реєстру затверджених типів ЗВТ (далі - Реєстр), який розміщується на вебсайті підприємства www.ukrcsm.kiev.ua. До реєстру занесено тип ЗВТ - вимірювач швидкості транспортних засобів лазерний, LTI 20/20 TruCam II виробництва Laser Technology Inc., США та видано сертифікат перевірки типу № UA.TR.001 241-18, який діє до 26.12.2028. 08.08.2024 року проведено повірку лазерного вимірювача швидкості ТЗ LTI 20/20 TruCam II № ТС008373, про що видано свідоцтво про повірку законодавчо врегульованого засобу вимірювальної техніки, чинне до 08.08.2025 року. Алгоритми обробки вимірювальної інформації забезпечують отримання результатів вимірювань швидкості руху ТЗ в межах максимально допустимої похибки, як в ручному, так і в автоматичному режимах: ± 2 км/год в діапазоні від 2 до 200 км/год, ± 1 % в діапазоні від 201 до 320 км/год. З огляду на зазначене, твердження позивача щодо неправомірності використання поліцейським лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів LТІ 20/20 TruCam II № ТС008373 в ручному режимі є безпідставним. Щодо посилання позивача на недоведеність відповідачем встановлення на відповідному відрізку дороги дорожнього знаку 5.70 «Фото-, відеофіксування порушення Правил дорожнього руху», колегія суддів вказує на таке. Відповідно до Правил дорожнього руху (в редакції до 01.11.2021 року) знак 5.70 "Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху" інформував про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Суд звертає увагу, що Правила дорожнього руху в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.09.2021 року № 1091, що набрала чинності з 01.11.2021 року, встановлюють, що інформаційно-вказівний знак 5.70 «Зміна схеми руху» позначає, що за цим знаком тимчасово або постійно змінено схему руху та (або) встановлено нові дорожні знаки; застосовується протягом не менш як трьох місяців у разі зміни руху на постійній основі, а також протягом необхідного проміжку часу у разі зміни руху на тимчасовій основі та встановлюється не менш як за 100 м до першого тимчасового знака. Разом з тим, відповідно до Правил дорожнього руху (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» позначає ділянки доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів. У зв`язку з тим, що у спірному випадку проводилась не автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху, суд вважає, що в такому випадку розміщення інформаційно-вказівного знаку 5.76 не є обов`язковим. Інші аргументи, наведені сторонами, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними. Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що спірна постанова винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені КУпАП, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, тому підстав для її скасування немає. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Полтави від 14.08.2025 по справі № 553/2888/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко Повний текст постанови складений 04.12.2025 року