Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/22387/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/22387/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Приходько О.Г. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 03 грудня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористались та не подали відзиви на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 01 липня 1993 року Житомирською облдержадміністрацією. З метою реалізації права на пенсійне забезпечення, позивач, після досягнення 54-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 25 жовтня 2024 року про призначення йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII як особі, яка постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення. За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві. За результатом розгляду поданої ОСОБА_1 заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняло рішення від 01 листопада 2024 року № 063550006545, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що відповідно до довідок від 11 жовтня 2024 року № 766, виданої Гладковицькою сільською радою Коростенского району Житомирської області, та від 08 жовтня 2024 року № 2868, виданої Овруцькою міською радою, зазначено постійне проживання та реєстрацію у зоні гарантованого добровільного відселення з 26 квітня 1986 року по 23 березня 1987 року, з 06 квітня 1989 року по 19 травня 1989 року, з 22 травня 1991 року по 10 грудня 1992 року, з 08 січня 1993 року по 03 лютого 2000 року та з 04 лютого 2000 року по теперішній час. Водночас вбачається навчання з 01 вересня 1985 року по 24 лютого 1989 року згідно з дипломом НОМЕР_2 у м. Житомир, що знаходиться на незабрудненій території. Таким чином, підтверджено періоди проживання у зоні з 06 квітня 1989 року по 19 травня 1989 року, з 22 травня 1991 року по 10 грудня 1992 року, що станом на 01 січня 1993 року складає 01 рік 08 місяців 03 дні та не дає права на призначення пенсії. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом № 796-XII. Згідно зі статтею 9 зазначеного Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (стаття 11 Закону № 796-ХІІ). Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 цього Закону особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років відносяться до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. Згідно зі статтею 65 Закону № 796-ХІІ документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Крім того, згідно з частиною першою статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Згідно з положеннями статті 26 Закону № 1058-ІV право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, згідно з приміткою до вказаної статті, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону № 1058-ІV і цього Закону. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) (надалі Порядок № 22-1), абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 якого передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності). У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. У постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 Верховний Суд, за подібних зі спірними відносин в аспекті належного підтвердження проживання (роботи) у зоні радіаційного забруднення для цілей призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, зауважив на тому, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території. В контексті обставин тієї справи, які є подібними зі спірними, Суд врахував, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини). Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 01 листопада 2024 року № 063550006545 за результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів став висновок, про відсутність у ОСОБА_1 права на пенсію відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, оскільки станом на 01 січня 1993 року він проживав (відпрацював) в зоні гарантованого добровільного відселення менше 3 років (01 рік 08 місяців 03 дні). Тому, враховуючи висновки Верховного Суду у такій категорії спорів, визначальним у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою/навчанням на цій території станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років. За змістом оскаржуваного рішення пенсійним органом не зараховано до періоду проживання на радіоактивно забрудненій території навчання позивача у Житомирському автомобільно-дорожньому технікумі (натепер Житомирський автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного транспортного університету) упродовж періоду з 01 вересня 1985 року по 24 лютого 1989 року, оскільки місто Житомир знаходиться на незабрудненій території. Оскаржуючи рішення пенсійного органу позивач наполягає на тому, що упродовж канікул (2 місяця в рік) та зимових (2 тижні в рік) він проживав за місцем реєстрації (с. Личмани Коростенського (Овруцького) району Житомирської області), що доводить, на переконання позивача, достатність періоду фактичного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення для цілей призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII. На забезпечення права позивача довести перед судом обставини, на які він покликається в обґрунтування позовних вимог, належними та достатніми, як вважає позивач, доказами, ухвалою суду першої інстанції від 07 травня 2025 року суд витребував у Житомирського автомобільно-дорожнього фахового коледжу Національного транспортного університету довідку про канікули та вихідні дні за період навчання ОСОБА_1 починаючи з 24 березня 1987 року (період навчання з 01 вересня 1985 року (наказ від 24 серпня 1985 року № 71-а) по 01 березня 1989 року (наказ від 01 березня 1989 року № 32); диплом НОМЕР_2 ). 26 травня 2025 року до суду надійшло повідомлення Житомирського автомобільно-дорожнього фахового коледжу Національного транспортного університету про неможливість надання витребуваної інформації за сплином строків документів, що є першоджерелами (табелі відвідування студентами навчання, накази про канікули, вихідні та святкові дні тощо). Надаючи оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів зазначає, що довідкою відокремленого структурного підрозділу "Житомирського автомобільно-дорожнього фахового коледжу Національного транспортного університету" від 29 жовтня 2024 року № 2084/24 підтверджено, що позивач був зарахований на навчання на денне відділення з 01 вересня 1985 року та закінчив навчання 01 березня 1989 року. Разом з тим, належних та допустимих доказів, що підтверджують факт проживання позивача у період літніх канікул (2 місяця в рік) та зимових (2 тижні в рік) в с. Личмани Коростенського (Овруцького) району Житомирської області, як стверджує позивач, матеріали справи не містять, як і відсутні були такі докази у розпорядженні пенсійного органу серед доданих позивачем до заяви про призначення пенсії документів. За відсутності достатнього та належно документально підтвердженого (не менше 3 років станом на 01 січня 1993 року) періоду проживання/роботи/навчання на радіоактивно забрудненій території, підстави для застосування до позивача положень статті 55 Закону № 796-XII щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, - відсутні. Колегія суддів зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а у силу часини другої статті 77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19 зазначила, що визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача-суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Всупереч цьому, позивачем ані разом із заявою про призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, ані суду не надано жодного доказу на підтвердження фактичного перебування у період літніх канікул (2 місяця в рік) та зимових (2 тижні в рік) упродовж навчання на денній формі у Житомирському автомобільно-дорожньому технікумі з 01 вересня 1985 року по 01 березня 1989 року, - в с. Личмани Коростенського (Овруцького) району Житомирської області. Висновки про те, що зарахування до стажу періоду перебування на канікулах не ґрунтуються на правильному застосуванні норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, оскільки Закон № 796-ХІІ передбачає необхідність фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості, зроблено Верховним Судом у постанові від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 за схожих зі спірними правовідносин, які враховуються судом в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України. Таки чином, з урахуванням висновків Верховного Суду у такій категорії спорів, виходячи зі встановлених обставин цієї справи на підставі поданих сторонами доказів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 01 листопада 2024 року № 063550006545 про відмову у призначенні пенсії прийнято з урахуванням поданих позивачем документів, у якому обґрунтовано встановлено, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років, що, відповідно, не надає позивачу права на пенсію на умовах, визначених статтю 55 Закону № 796-XII, тобто зі зниженням пенсійного віку відповідно до поданої заяви від 25 жовтня 2024 року. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.