Постанова 4854 № 420/19367/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/19367/25 Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М., повний текст судового рішення складено 22.09.2025, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., судді Джабурія О.В., судді Вербицької Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У червні 2025 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (далі відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, яка виразилася у не виплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 04.07.2020 по 15.05.2025; - зобов`язати 1 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку з 04.07.2020 по 15.05.2025, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що позивач проходив військову службу у 6 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та з 04.07.2020 був виключений з кадрів ДСНС України в зв`язку зі звільненням в запас. Так, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2024, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2025, по справі №420/22613/24, 16.05.2025 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з квітня 2017 року по 28.02.2018 року в розмірі 31644,80 грн., згідно виписки з банківського рахунку, однак відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі. Позивач вважає не нарахування та не виплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначив, що суд першої інстанції помилково не застосував принцип пропорційності до суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача. Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у 6 державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та з 04.07.2020 року був виключений з кадрів ДСНС України в зв`язку зі звільненням в запас. Так, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 року, залишеного без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2025 року, по справі №420/22613/24, 16.05.2025 року відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з квітня 2017 року по 28.02.2018 року в розмірі 31644,80 грн., згідно виписки з банківського рахунку, однак відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зменшив розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, з урахуванням розміру недоплаченої при звільненні суми у порівнянні із середнім заробітком, який підлягав стягненню. Крім того, суд зазначив, що незалежно від того, коли з позивачем відбувся остаточний розрахунок при звільненні після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути більшою, аніж за 6 місяців. Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» тощо. Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа №240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа №340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа №826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа №824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа №2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов`язок роботодавця. Відшкодування, яке передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу 03.07.2020 року, а 16.05.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що вірно визначено судом першої інстанції. Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Судова колегія враховує, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам затвердженої наказом МВС України 15.03.2018 №200, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. З урахуванням правових висновки, викладених в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 25.07.2024 у справі №420/36/23, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто було б поділити на дві частини: з 04.07.2020 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 15.05.2025, однак у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України, що і зроблено судом першої інстанції. Разом з тим, вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності. Так, ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Враховуючи тривалий період затримки розрахунку при звільненні (з незалежних від відповідача причин, а через звернення позивача з відповідними позовними заявами через чотири роки після звільнення), колегія суддів вважає за можливе, з урахуванням правової позиції ВП ВС по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, можливим застосувати принцип пропорційності до всього періоду затримки розрахунку при звільненні з позивачем. Так, особливості обчислення середнього заробітку, зокрема випадки та критерії його зменшення, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно ураховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 липня 2020 року (наступний після звільнення день) по 15 травня 2025 року, встановленню підлягає: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат. Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі №560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі №620/7207/24 від 24 квітня 2025 року. Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат. Так, з обставин справи вбачається, що при звільненні позивачу виплачено 148598,58 грн. Крім того, на виконання рішення суддів позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 31644,80 грн.. Отже, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить 180243,38 грн (148598,58 + 31644,80). З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 31644,80 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 17,56 % (31644,80 / 180243,38 *100). Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 468,77 грн (28595,20 / 61). З урахуванням вищевикладених висновків ВП ВС та обставин справи, загальний період затримки розрахунку при звільненні становить 929 днів (з 04.07.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 184 дні). Тобто, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 468,77 грн х 929 днів = 435487,33 грн.. Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 76471,58 грн, тобто 17,56 % від 435487,33 грн. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року. Суд першої інстанції, зробивши вірний висновок про необхідність визначення істотності частки, невірно обрахував таку частку, у зв`язку із чим невірно визначив суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача. Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми середнього заробітку (у бік зменшення), який стягується на користь позивача. Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року змінити, виклавши абзац другий та третій його резолютивної частини у наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2020 року до 15.05.2025 року. Стягнути з 1 Державного пожежно-рятувальний загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (код ЄДРПОУ 39010880) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2020 року до 15.05.2025 року у сумі 76471,58 грн. (сімдесят шість тисяч чотириста сімдесят одну гривню 58 коп)». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Суддя-доповідач К.В. Кравченко Судді Н.В. Вербицька О.В. Джабурія