Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/756/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 листопада 2025 року справа №360/756/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Гаврищук Т.Г. суддів Гайдара А.В., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 р. у справі № 360/756/25 (головуючий І інстанції С.В. Кисіль) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Луганській області №056230001734 від 07 березня 2025 року про відмову в призначенні пенсії в частині не зарахування до спеціального стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»: з 19 вересня 1989 року по 09 січня 2025 року на посаді медичної сестри, в тому числі зарахувавши до спеціального стажу період з 19 вересня 1989 року по 31 грудня 1998 року підтверджений показаннями свідків; - зобов`язати ГУ ПФУ в Луганській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років від 27 лютого 2025 року, зарахувавши до спеціального стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»: з 19 вересня 1989 року по 09 січня 2025 року на посаді медичної сестри, в тому числі зарахувавши до спеціального стажу період з 19 вересня 1989 року по 31 грудня 1998 року підтверджений показаннями свідків. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 07 березня 2025 року №056230001734 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 лютого 2025 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволення інших позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування доводів зазначає, що відповідно до постанови №637 у разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. Діючим законодавством не передбачене зарахування пільгового та спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, показаннями свідків. Крім того, свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час опитування підтверджують, що працювали разом в центральній міській лікарні міста Вугледар Донецької області проте не зазначають на якій посаді працювала ОСОБА_1 . До спеціального стажу не зараховано період роботи з 11.10.2017 по 31.10.2023, оскільки це не передбачено законодавством. Відомості про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків підприємством з 01.11.2023 в Реєстрі застрахованих осіб, відсутні. Також позивач не надала заяву про одержання/неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , 27 лютого 2025 року звернулась через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику установи охорони здоров`я. До заяви про призначення пенсії позивач надала: паспорт серії НОМЕР_1 ; дублікат трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19 грудня 2024 року; диплом серії НОМЕР_3 від 05 липня 1988 року; свідоцтва про народження (дітей) серії НОМЕР_4 від 20 квітня 1988 року та серії НОМЕР_5 від 08 вересня 1997 року; акт опитування свідка (додаток 3) до Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії від 28 червня 2024 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складений ГУ Пенсійного фонду України у Київській області; акт опитування свідка від 02 липня 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складений ГУ Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області; копію наказу про звільнення працівника від 09 січня 2025 року № 5-к, виданий КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Вугледарської міської ради»; довідку від 17 червня 2024 року № 02-04/53, видану КНП «Центр первинної медикосанітарної допомоги Вугледарської міської ради»; копію військового квитка від 24 червня 1988 року. Рішенням ГУ ПФУ в Луганській області від 07 березня 2025 року №056230001734 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років як працівнику освіти згідно з пунктом 2-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Прикінцеві положення Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) у зв`язку з відсутністю спеціального стажу роботи 25 років станом на 01 квітня 2015 року або 26 років 6 місяців станом на 10 жовтня 2017 року та у зв`язку неповідомленням органів Пенсійного фонду України про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації відповідно до пункту 14-4 розділу XV Закону № 1058-IV. В обґрунтування оскарженого рішення зазначено наступне. Вік заявниці 56 років 2 місяці 15 днів. Заяву про призначення пенсії засобом вебпорталу подано 27 лютого 2025 року. Згідно з заявою від 27 лютого 2025 року та за даними паспорту від 11 січня 2000 року серії НОМЕР_1 місцем реєстрації заявника з 09 лютого 1996 року є м. Вугледар Донецької області, яке відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, віднесено до територій, які тимчасово окуповані Російською Федерацією. В заяві про призначення пенсії відсутнє особисте повідомлення ОСОБА_1 відповідно до пункту 14-4 розділу XV Закону № 1058-IV щодо неодержання пенсії в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації. Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Трудову книжку до заяви не долучено. Згідно наданих документів страховий стаж складає 37 років 2 місяці, спеціальний стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років становить 17 років 6 місяців 10 днів. Спеціальний стаж обчислено згідно даних, наявних в Реєстрі. Згідно з інформацією, що міститься в ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії, стаж ОСОБА_1 (для розрахунку права на пенсію за вислугу років) станом на 27 лютого 2025 року складає 37 років 2 місяці, а саме: - до страхового стажу зараховано періоди з 01 вересня 1986 року по 04 липня 1988 року навчання; з 05 липня 1988 року по 18 вересня 1989 року догляд за дитиною до 3-х років; з 19 вересня 1989 року по 31 грудня 1998 року; з 01 січня 1999 року по 31 жовтня 2023 року; - до страхового спеціального стажу роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років зараховано періоди роботи: з 01 січня 1999 року по 02 лютого 2007 року, з 01 січня 2008 року по 19 січня 2010 року, з 01 лютого 2010 року по 20 лютого 2010 року, з 01 березня 2010 року по 22 березня 2010 року, з 01 квітня 2010 року по 21 квітня 2010 року, з 01 травня 2010 року по 17 травня 2010 року, з 01 червня 2010 року по 21 червня 2010 року, з 01 липня 2010 року по 22 липня 2010 року, з 01 серпня 2010 року по 21 серпня 2010 року, з 01 вересня 2010 року по 22 вересня 2010 року, з 01 жовтня 2010 року по 30 жовтня 2010 року, з 01 листопада 2010 року по 23 грудня 2010 року, з 01 січня 2011 року по 31 серпня 2013 року та з 01 жовтня 2013 року по 10 жовтня 2017 року згідно з індивідуальних відомостей по спеціальному стажу Реєстру. Відповідно до диплому серії НОМЕР_3 від 05 липня 1988 року у період з 01 вересня 1986 року по 04 липня 1988 року позивач навчалась в Макіївському медичному училищі та закінчила курс по спеціальності медична сестра дитячих закладів, присвоєно кваліфікацію медсестра дитячих закладів. У військовому квитку серії НОМЕР_6 від 24 червня 1988 року ОСОБА_1 зазначена спеціальність «Медична сестра середніх медичних спеціалістів». У дублікаті трудової книжки серії НОМЕР_2 від 19 грудня 2024 року позивача є такі записи: - 03 січня 2012 року прийнята на роботу на посаду сестри медичної педіатричної дільниці Комунального закладу «Вугледарський центр первинної медико-санітарної допомоги» (запис 1); - 21 червня 2018 року на підставі Рішення Вугледарської міської ради від 26 січня 2018 року № 7/26-18 Комунальний заклад «Вугледарський центр первинної медико-санітарної допомоги» реорганізовано шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги Вугледарської міської ради» (запис 2). Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Вугледарської міської ради» від 17 червня 2024 року № 02-04/53 ОСОБА_1 дійсно була прийнята на роботу КЗ «ВЦПМСД» на посаду сестри медичної педіатричної дільниці з 03 січня 2012 року. 21 червня 2018 року на підставі Рішення Вугледарської міської ради від 26 січня 2018 року № 7/26-18 КЗ «ВЦПМСД» реорганізовано шляхом перетворення в КНП «ЦПМСД Вугледарської міської ради». За весь час роботи посаду не змінювала, не переводилась, відпустку без збереження плати не брала. Наразі з нею призупинені трудові відносини з 04 жовтня 2023 року до відновлення можливості виконувати роботу або з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні. Згідно з наказу Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Вугледарської міської ради» від 09 січня 2025 року № 5-к «Про звільнення» ОСОБА_1 , сестру медичну педіатричної дільниці, звільнено з роботи 10 січня 2025 року за власним бажанням стаття 38 КЗпП України. При вирішенні справи суд виходить з наступного. Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Згідно з пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Відповідно до пункту 2-1 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Так, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року №2148-VIII набрав чинності 11.10.2017. Тобто, пенсії за вислугу років згідно приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України «Про пенсійне забезпечення» страхового і спеціального стажу. Згідно зі статтею 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті

55. Приписи п. «е» ст.55 Закону №1788-XII (у редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII) передбачали, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. У подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Так, згідно п. «е» ст. 55 Закону №1788-XII (у редакції Закону від 24.12.2015 року №911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року. 04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення №2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII. Конституційний Суд України, приймаючи зазначене рішення, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист. Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що для запровадження юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, законодавець не мав об`єктивних підстав. Згідно зі ст.51 Закону №1788-XII, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих. З аналізу наведених вище правових норм Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України. Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону, стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII - неконституційними. Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019. Отже, з 05 червня 2019 року положення п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону №1788 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Щодо доводів апелянта, що діючим законодавством не передбачене зарахування пільгового та спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, показаннями свідків, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку). Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Таким чином, страховий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними Порядком №637, а страховий стаж, набутий після 01 січня 2004 року, підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Разом з цим, з аналізу положень Порядку № 637 та Порядку № 22-1 вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є саме оригінал трудової книжки, а за відсутності оригіналу трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Як встановлено матеріалами справи, роботодавець за останнім місцем роботи позивача Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги Вугледарської міської ради» втратило доступ до трудової книжки ОСОБА_1 у зв`язку з окупацією м. Вугледар Донецької області. Архів КНП «ЛПУ ЦМЛ ВМР» знаходиться за адресою: Донецька область, м.Вугледар, вул. Молодіжна,

19. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022 року № 309 (зі змінами) з 24 лютого 2022 року по 30 вересня 2024 року м. Вугледар Вугледарської міської територіальної громади включено до вказаного Переліку та віднесено до територій проведення активних бойових дій, про що зазначено у листі Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області від 29 листопада 2024 року № 0.26/15-5902/0/8/-24 та у листі Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа центральна міська лікарня Вугледарської міської ради» від 18 грудня 2024 року № 01-25/528. Абзацом першим пункту 17 Порядку № 637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. Відповідно абзацу першого пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. У такому ж порядку підтверджується стаж роботи за відсутності документів у разі, коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються (розміщувалися) на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, в районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також на територіях територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають/перебували в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також у разі, коли майно (документи) підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (незалежно від місця їх реєстрації на території України) розташоване на території України та/або пошкоджене чи знищене внаслідок воєнних (бойових) дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, за умови документального підтвердження пошкодження чи знищення майна (документів) (абзац другий пункту 18 Порядку № 637). Відтак, стаж роботи позивача за відсутності оригіналу трудової книжки має установлюватися органом Пенсійного фонду України відповідно до вимог Порядку № 637 на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Іншого механізму для встановлення стажу роботи за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чинним законодавством не встановлено. Відповідно до Акта опитування свідків від 02 липня 2024 року для підтвердження трудового стажу, складеного робітниками Відділу обслуговування громадян № 1 Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, свідок, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчила, що з 19 вересня 1989 року по 02 січня 2012 року працювала разом із ОСОБА_1 в Центральній міській лікарні м. Вугледар та Акта опитування свідків від 28 червня 2024 року, складеного робітниками Відділу обслуговування громадян № 11 (сервісний центр) ГУ ПФУ у Київській області, свідок, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчила, що працювала з ОСОБА_1 в Центральній міській лікарні м. Вугледар Донецької області в період з 19 вересня 1989 року по 31 грудня 2011 року. На підставі показів свідків до страхового стажу позивача був зарахований період роботи з 19 вересня 1989 року по 31 грудня 1998 року, але до спеціального стажу спірний період не було зараховано. В оскаржуваному рішенні відповідачем не зазначені підстави щодо незарахування періоду роботи позивача з 19 вересня 1989 року по 31 грудня 1998 року до спеціального стажу. При цьому у відповідача були наявні всі підстави для зарахування до спеціального стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи з 19 вересня 1989 року по 31 грудня 1998 року, який підтверджений, зокрема, показаннями свідків. Щодо доводів апелянта, що до спеціального стажу не зараховано період роботи з 11.10.2017 по 31.10.2023, оскільки це не передбачено законодавством, відомості про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків підприємством з 01.11.2023 в Реєстрі застрахованих осіб, відсутні, суд зазначає наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10 частини першої статті 1 Закону № 2464). Відповідно до абзацу другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4 частини другої статті 6 Закону № 2464). Відповідно до частини одинадцятої статті 9 Закону № 2464 у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) від 23 квітня 2025 року страхувальник Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги Вугледарської міської ради» (код 37934309) серед іншого у 2017-2023 роках звітувало щодо позивача по спеціальному стажу за кодом підстави ЗПЗ055Е2, а саме за період з 01 жовтня 2017 року по 31 жовтня 2023 року. Таким чином, відповідачем протиправно не зараховано до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, періоду роботи з 01 жовтня 2017 року по 31 жовтня 2023 року на посаді сестри медичної педіатричної дільниці Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Вугледарської міської ради». Разом з тим, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) за період з 01 листопада 2023 року по 10 січня 2025 року по страхувальнику Комунальному некомерційному підприємству «Центр первинної медико-санітарної допомоги Вугледарської міської ради» (ідентифікаційний код 37934309) відсутні відомості про нарахування та виплату заробітної плати і страхових внесків, до страхового стажу зазначений період роботи правомірно не зарахований відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії. Щодо доводів апелянта, що позивач не надала заяву про одержання/неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, суд зазначає наступне. Рішенням від 07 березня 2025 року № 056230001734 відповідачем було відмовлено в призначенні позивачу пенсії, також у зв`язку з неповідомленням органів Пенсійного фонду України про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації відповідно до пункту 14-4 розділу XV Закону №1058. 23 червня 2024 року набрав чинності Закон України від 25 квітня 2024 року № 3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення», яким внесено зміни до пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким встановлено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Судом установлено, що позивач зареєстрована у м. Вугледар Волновахського району Донецької області, яке відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22 грудня 2022 року № 309 (зі змінами) з 24 лютого 2022 року по 30 вересня 2024 року включено до вказаного Переліку та віднесено до територій проведення активних бойових дій, з 01 жовтня 2024 року окуповано. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 7118-7002187686 позивачу видана 16 січня 2025 року. Отже, позивач є особою, яка під час тимчасової окупації території виїхала на підконтрольну Україні територію, а тому у відповідності до вимог пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вона має підтвердити в заяві про призначення пенсії неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Водночас, позивачем відповідного підтвердження в заяві про призначення пенсії не зазначено та до заяви такого підтвердження також не додано, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем. Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до абзацу 4 пункту 1.8 розділу І «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку № 22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Пунктом 4.2 розділу ІV розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів. Водночас, доказів повідомлення пенсійним органом, в тому числі відповідачем позивача у визначений Порядком № 22-1 спосіб про необхідність подання додаткових документів, в тому числі особистого повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, матеріали справи не містять. Таким чином висновки відповідача у спірному рішенні щодо відмови в призначенні позивачу пенсії є передчасними. З огляду на вказане відповідач допустив порушення пункту 1.8 розділу І «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» та пункту 4.2 розділу ІV розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку 22-1, не повідомивши позивача про необхідність надання повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У зв`язку з цим рішення ГУ ПФУ в Луганській області від 07 березня 2025 року №056230001734 про відмову в призначенні пенсії позивачу є протиправним та підлягає скасуванню. Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає наступне. У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуду рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів. На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення. Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02). Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13. За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України. За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 лютого 2025 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду. Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 р. у справі №360/756/25 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 р. у справі №360/756/25 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 27 листопада 2025 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук Судді А.В. Гайдар І.В. Сіваченко