Постанова 4854 № 420/11889/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/11889/24 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О. Дата і місце ухвалення: 12.07.2024р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №155050004030 від 04.12.2023 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно п. 3 ч. 1 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно п. 3 ч.1 ст. 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з дня звернення із заявою про призначення пенсії з 01.12.2023. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є матір`ю п`ятьох дітей та її страховий стаж становить 18 років 3 місяці 12 днів, а тому вона має право на дострокову пенсію за віком відповідно п. 3 ч. 1 ст.115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024року позов ОСОБА_1 задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 12.07.2024 р. та прийняти нове відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивачем не підтверджено в установленому порядку виховання до 6-річного віку трьох дітей, підстав для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058 не має. Апелянт вважає, що зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно п. 3 ч.1 ст. 115 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, з дня звернення із заявою про призначення пенсії з 01.12.2023 буде втручанням в дискреційні повноваження відповідача. Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу в якому зазнається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, а тому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 , 14.04.1973 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою від 01.12.2023 про призначення пенсії за віком у відповідності до п.3 ст. 115 Закону № 1058, яка з принципом екстериторіальності розглянута Головним управління Пенсійного фонду України в м.Києві. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №155050004030 від 04.12.2023 відмовлено у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Так, згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №155050004030 від 04.12.2023 відповідно до пункту 2.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.11.2005р. №22-1 (із змінами), при визначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть. Відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер номер, трудова книжка, диплом, свідоцтва про народження дітей) загальний страховий стаж складає 18 років 3 місяці 12 днів. Не підтверджено виховання до 6-річного віку дітей ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 (у свідоцтвах про народження відсутня відмітка про отримання паспорту, паспорта не надані). Враховуючи вищевикладене гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в зв`язку із порушенням вимоги п. 2.17 Порядку (не підтверджено виховання до 6-річного віку трьох дітей). Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки ОСОБА_1 досягла 50-ти річного віку, є матір`ю п`яти дітей, яких виховувала до 6 років, доказів іншого до суду надано не було та має стаж роботи не менше 15 років. Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон №1058-IV), право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років. Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94). У разі відсутності матері, коли виховання дитини-інваліда здійснювалось його батьком, йому призначається пенсія за віком після досягнення 55 років при стажі роботи 20 років. Отже, виходячи з аналізу п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV та ч. 1 ст. 17 Закону № 1788-XII вбачається, що жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми. Відповідно до пп. 5 п. 2.1 Порядку № 22-1, документами, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком, жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, є документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону). Відповідно до п. 2.17 Порядку № 22-1, при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть. Отже, право на призначення дострокової пенсії у жінок, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку виникає у разі наявності таких умов: народження та виховання п`ятеро або більше дітей і виховання їх до шестирічного віку; досягнення 50-річного такою жінкою; наявність страхового стажу роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми. Як вбачається з матеріалів справи, у позивача наявні всі передбачені законодавством умови, зокрема: - народила п`ятеро дітей та виховала їх до шестирічного віку ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ), що відповідно підтверджено копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 20.10.2023 р.; серії НОМЕР_2 від 13.10.2023 р.; серії НОМЕР_3 від 09.12.2005 р.; серії НОМЕР_4 від 16.02.2015 р., серії НОМЕР_5 від 20.12.2016 р. - досягла 50-річного віку; - наявний страховий стаж роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми, зокрема страховий стаж складає 18 років 3 місяці 12 днів, що визнається відповідачем, зазначено в оскаржуваному рішенні та підтверджується відповідними записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_6 . Доводи апелянта про те, що факт виховання дитини до шестирічного віку встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини з відміткою про отримання паспорта дитини судом не приймаються, оскільки нормами чинного законодавства така вимога не передбачена. Зокрема, таких вимог не передбачено ані нормами Законів № 1788, № 1058-IV, ані положеннями Порядку № 22-1. Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення відповідача, основною і єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії вказано про не підтвердження виховання до 6 річного віку дітей ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 (у свідоцтвах про народження відсутня відмітка про отримання паспорту, паспорти не надані), проте такі твердження є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки належним доказом для встановлення факту народження та виховання дітей до зазначеного віку у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV, п. 2.17 Порядку № 22-1 свідоцтва про народження усіх дітей, які були надані до заяви про призначення пенсії. Пунктом 2.17 Порядку № 22-1 чітко визначено, що факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. Вживання у вказаній нормі сполучника «чи» говорить про те, що на підтвердження факту виховання дитини до встановленого віку може бути надано свідоцтва про народження або паспорти дитини, а не обов`язково обидва з документів. Таким чином, враховуючи, що позивачем надано свідоцтва про народження усіх з п`яти дітей, відповідно вимоги п. 2.17 Порядку № 22-1 виконано у повному обсязі. Отже, відповідач відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком як жінці, яка народила п`ятьох дітей та виховала їх до шестирічного віку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України № 1788, № 1058-IV, Порядком № 22-1, у зв`язку з чим наявні підстави для скасування рішення ГУ ПФУ в м.Києві №155050004030 від 04.12.2023 р., тому рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та скасуванню не підлягає. Стосовно дискреційних повноважень, слід зазначити наступне. У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуду рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів. На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення. Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності не безпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02). Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13. За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позову, а тому підстав для задоволення скарги відповідача колегія суддів не вбачає. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 30 вересня 2024 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук