Постанова 4856 № 240/8933/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/8933/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна Суддя-доповідач - Граб Л.С. 26 листопада 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду Украйни в Житомирській області, яка полягає протиправному знятті з призначеної пенсії по витраті годувальника 20 % розміру пенсії призначеної нарахованої та виплаченої за період з 01 вересня 2020 року по 30.06.2021 у сумі -32646,06 гри., не до плати вказаної суми утриманої пенсії ОСОБА_1 як дитині-сироті; -зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській власті з 01 вересня 2020 року по 30.06.2021 припинити стягнення з пенсії по втраті годувальника в розмірі 20 % протиправно зменшеної без рішення комісії з нарахування та виплати пенсії на суму -32646,06 грн, відновити нарахування та виплату пенсії, повернути стягнуту суму з 01.09.2020- ОСОБА_1 , пенсії по втраті годувальника- ОСОБА_2 , загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 , в місті Антрацит, Луганської області, актовий запис № 23 від 18.08.2014 виданий виконавчому комітеті Сингаївської сільської ради Коростенського району Житомирської області, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 виданого 18.08.2014. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 з 01.09.2014 року призначена пенсія в разі втрати годувальника на сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до Закону 2262. Згідно наказу Житомирського військового інституту імені С.П.Корольова №16 від 14.08.2020, ОСОБА_1 зарахований на навчання у вказаному закладі та призначений на посаду курсанта. Після надходження до ГУ ПФУ в Житомирській області інформації про зарахування ОСОБА_1 з 14.08.2020 до списків особового складу Житомирського інституту ім. С.П. Корольова на повне державне утримання, відповідачем проведено перерахунок та виведено переплату пенсії за період з 01.09.2020 по 30.06.2021 в розмірі 32646,06 грн. В подальшому, Управлінням прийнято рішення про утримання надміру виплачених коштів №2383/03-16 та розпочато утримання з пенсії по 20% з 01.07.2021. Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. За змістом статті 56 Закону № 2262-ХІІ під час перебування пенсіонера з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей на повному державному утриманні у відповідній установі (закладі) йому виплачується 25 відсотків призначеної пенсії. У випадках, якщо розмір його пенсії перевищує вартість утримання, виплачується різниця між пенсією і вартістю утримання, але не менш як 25 відсотків призначеної пенсії. Якщо у пенсіонера, який перебуває у відповідній установі (закладі) на повному державному утриманні, є непрацездатні члени сім`ї, зазначені у частині четвертій статті 30 цього Закону, які перебувають на його утриманні, пенсія виплачується в такому порядку: 25 відсотків пенсії - самому пенсіонерові, а інша частина пенсії, але не більш як 50 відсотків призначеного розміру пенсії - зазначеним членам сім`ї. Частина пенсії, що залишилася після виплати суми пенсії пенсіонеру та членам його сім`ї відповідно до частин першої і другої цієї статті, перераховується до установи (закладу), де пенсіонер перебуває на повному державному утриманні, за його особистою заявою. Зазначені кошти зараховуються на банківські рахунки цих установ (закладів) і спрямовуються виключно на поліпшення умов проживання в них пенсіонерів у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Дітям-сиротам за період перебування на повному державному утриманні пенсія у зв`язку з втратою годувальника виплачується в повному розмірі та перераховується на їх особисті рахунки у банку. Іншим дітям, які перебувають на повному державному утриманні, виплачується 50 відсотків призначеної пенсії у зв`язку з втратою годувальника та перераховується на їх особисті рахунки у банку. При цьому частина пенсії, що залишилася після виплати суми пенсії у зв`язку з втратою годувальника, перераховується на банківський рахунок установи, де ця дитина перебуває на повному державному утриманні, і спрямовується виключно на поліпшення умов проживання дітей у цих установах у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Статтею 6 Сімейного кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III дитина-особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніш; дитина-сирота - дитина, в якої померли чи загинули батьки. Аналогічне визначення поняття «дитина-сирота» зазначене також в статті 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 № 2342-IV. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 батьками останнього є ОСОБА_2 (батько) та ОСОБА_3 (мати). Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, в зв`язку зі смертю одного із батьків, був дитиною, яка, мала право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, однак не мала статусу дитини-сироти. Таким чином, на спірний період перебування на повному державному утриманні з 01.09.2020 по 30.06.2021, ОСОБА_1 мав право на 50 відсотків призначеної пенсії у зв`язку з втратою годувальника, яка йому і виплачувалася відповідачем. Ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що пенсіонери зобов`язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. Як зазначалося вище, позивач в період отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника, з 14.08.2020 зарахований до списків особового складу військового інституту та на всі види забезпечення і знаходиться на повному державному забезпеченні. Однак, про дані обставини територіальний орган Пенсійного фонду не повідомляв. За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що невиконання позивачем свого обов`язку з повідомлення про перебування на повному державному забезпеченні є зловживанням з його боку, яке призвело до безпідставного нарахування й виплати йому пенсії. Відповідно до статті 102 Закону України від 05.11.91 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон № 1788-XII) пенсіонери зобов`язані повідомляти органу, що призначає пенсії, про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обов`язку і одержання у зв`язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу, що призначає пенсії, заподіяну шкоду. Статтею 103 Закону № 1788-XII визначено, що суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії. Відрахування на підставі рішень органу, що призначає пенсії, провадяться в розмірі не більше 20 процентів пенсії понад відрахування з інших підстав. В усіх випадках звернення стягнень на пенсію за пенсіонером зберігається не менш як 50 процентів належної пенсії. У разі припинення виплати пенсії (внаслідок відновлення здоров`я тощо) до повного погашення заборгованості решта заборгованості стягується в судовому порядку. Отже, сума надміру виплаченої пенсії повертається у двох випадках: виплата пенсії внаслідок зловживань з боку пенсіонера та/або подання страхувальником недостовірних відомостей. Вказаний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсії є вичерпним. Таким чином, судом першої інстанції обгрунтовано зазначено, що оскільки позивач не повідомив пенсійний орган про своє навчання та перебування на повному державному утриманні, суд дійшов висновку, що невиконання позивачем вказаних вимог є зловживанням з його боку, яке призвело до нарахування та виплати позивачеві пенсії у більшому, ніж передбачений законом, розмірі, а відтак, оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень про утримання надміру виплачених сум пенсії є законним та обґрунтованим, а суми, що були утримані на підставі такого рішення не підлягають поверненню останньому. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.