Постанова Одеський апеляційний суд № 495/5465/25

Номер провадження: 22-ц/813/7123/25 Справа № 495/5465/25 Головуючий у першій інстанції Гелла С.В. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 20.11.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Лозко Ю.П., Назарова М.В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Акцент-Банк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України) цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У липні 2025 року АТ «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області ухвалою від 25 липня 2025 року позовну заяву АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості повернув позивачу. В апеляційній скарзі АТ «Акцент-Банк» просить скасувати ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2025 року по справі № 495/5465/25 та направити справу до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області для подальшого розгляду, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням судом норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги АТ «Акцент-Банк» посилається на те, що позивач не стверджував, що підписант позову адвокат, також не вказував що позов підписано в порядку самопредставництва. Зазначає, що банк при подання даної позовної заяви керувався положеннями діючого ЦПК України, просив розглянути справу за позовом, яка є малозначною, то представляти інтереси за нею може не лише адвокат чи представник в порядку самопредставництва, а і звичайний представник за довіреністю в порядку ст. 60 ч. 2 ЦПК України, однак суд не врахував цього. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.08.2025 року роз`яснювалося відповідачу право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі, проте відзиву до суду не надходило. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.11.2025 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Повертаючи позовну заяву, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України, суд виходив з того, що позовна заява подана від імені АТ «Акцент-Банк» та підписана представником Шкапенко О.В., який на підтвердження своїх повноважень додав до матеріалів справи довіреність. Разом з цим, до матеріалів позовної заяви не до долучено документів, які б підтверджували, що Шкапенко О.В. перебуває у трудових відносинах з АТ «Акцент-Банк», керівником якого видано відповідну довіреність, що виключає можливість самопредставництва. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, позаяк доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суд з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року). Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Беллет проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України. Відповідно до частини 2 статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Відповідно до частини 7 статті 177 ЦПК України до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. Відповідно до частини третьої статті 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Згідно із частиною другою статті 15 ЦПК представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, установлених законом. 30 вересня 2016 року набрав чинності закон «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII. Відповідно до частини четвертої статті 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Згідно з пунктом 3 частини першої статті 80 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення коштів сумою, яка стягується. Ціна позову в цій справі становить 36677,76 грн, що станом на 01 січня 2025 року не перевищує 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 х 30 = 90840 грн). Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до закону. Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 58 ЦПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Тлумачення вказаних норм свідчить, що в процесуальному законодавстві розмежовано такі категорії як «самопредставництво» і «представництво». Тобто допускається можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками юридичної особи. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу (частина друга статті 60 ЦПК України). Таким чином, у цивільному процесуальному законі встановлено конкретні випадки, у яких представником у суді, окрім адвоката чи законного представника, може бути інша особа, яка має відповідну цивільну процесуальну дієздатність. Повноваження таких осіб відповідно до пункту 1 частини першої статті 62 ЦПК України мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 у справі № 759/3868/23 (провадження № 61-15040св23) зазначено, що: «[…] справа на момент подання апеляційної скарги була малозначною відповідно до закону, а тому представництво АТ КБ «ПриватБанк» у суді апеляційної інстанції особою, яка не є адвокатом на підставі довіреності не суперечило вимогам цивільного процесуального закону. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про відсутність доказів, що Бережна Н. М. є адвокатом або її повноваження щодо діяльності від імені позивача у порядку самопредставництва, є помилковим». Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 760/10973/21 (провадження № 61-16370св23), від 25 червня 2024 року у справі № 546/1283/23 (провадження № 61-3725св24), які не були належним чином враховані судом першої інстанції. Таким чином, у малозначних справах представництво юридичної особи може здійснювались керівником, членом виконавчого органу, іншою уповноваженою особою в порядку самопредставництва, або адвокатом, або будь-якою дієздатною фізичною особою на підставі довіреності. За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви є помилковим, оскільки справа є малозначною, а тому представником АТ «Акцент-Банк» може бути особа, яка досягла 18 років, має цивільну процесуальну дієздатність. Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана в липні 2025 року представником АТ «Акцент-Банк» Шкапенко О.В., який діє на підставі довіреності № 22908652-К-Н-О від 23.01.2024 року, яка є чинною строком до 22.01.2027 року. Дана довіреність, якою голова правління АТ «А-Банк» - Кандауров Ю.В., який діє на підставі статуту, уповноважив керівника напрямку технологій стягнення проблемної заборгованості АТ «Акцент-Банк» Шкапенко О.В., представляти інтереси АТ «Акцент-Банк» в місцевих та апеляційних судах всіх спеціалізацій, у тому числі з правом підписувати позовні заяви, підтверджувала повноваження підписанта позовної заяви. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції при постановленні ухвали про повернення позовної заяви АТ «Акцент-Банк» помилився та не розмежував категорії представництва та самопредставництва, а також неправильно визначився з документами, які підтверджують повноваження представника в даній справі. У даному випадку позов від імені АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості подано в порядку саме представництва, а не самопредставництва, в зв`язку з чим на підтвердження повноважень надано довіреність № 22908652-К-Н-О від 23.01.2024 року. Виходячи з наведеного, висновки суду першої інстанції про самопредставництво юридичної особи АТ «Акцент-Банк» та необхідність долучення до позовної заяви положення, трудового договору, контракту на підтвердження повноважень представника є помилковими та передчасними. Отже, суд першої інстанції безпідставно послався на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №303/4297/20 щодо доказів, які дозволяють встановити обсяг повноважень певної посадової особи брати участь у справі в порядку самопредставництва. Апеляційний суд зауважує, що застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд. Так, у рішенні від 08 грудня 2016 року у справі «ТОВ «ФРІДА» проти України» (заява №24003/07) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06). Відтак, згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише формальний, але й фактичний. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд вважає, що підстави для повернення позовної заяви були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст.185 ЦПК України. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 367, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, 384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити. Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 липня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 20 листопада 2025 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді Ю.П. Лозко М.В. Назарова