Постанова Миколаївський апеляційний суд № 484/3641/25

24.11.25 22-ц/812/1931/25 Єдиний унікальний номер судової справи: 484/3641/25 Провадження № 22ц/812/1931/25 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В. Постанова іменем України 24 листопада 2025 року м. Миколаїв Справа № 484/3641/25 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., переглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 вересня 2025 року, ухвалене у складі головуючого судді Медведєвої Н.А., повний текст складено у той же день в приміщенні цього суду в м. Первомайськ, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (далі ТОВ «ФІН ФІНАНС» або Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 вересня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем в електронній формі укладений договір про надання фінансового кредиту №325388. ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 4000 грн. 12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладений договір факторингу №1, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги, зокрема, за договором про надання фінансового кредиту №325388. 18 лютого 2019 року між вказаними сторонами укладена додаткова угода №12 та підписаний реєстр прав вимоги №13, згідно яких право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». 25 липня 2024 року згідно із протоколом загальних зборів №1706 ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Відповідач зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 16880 грн, з яких: 4000 грн сума основного боргу; 2160 грн сума боргу за процентами; 10320 грн сума боргу за штрафами. Крім того, у відповідності до положень ст. 625 ЦК України відповідач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних та індексу інфляції. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути на його користь з відповідача заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №325388 від 22 вересня 2018 року у загальному розмірі 22091 грн 65 коп., яка складається із заборгованості основного боргу в сумі 4000 грн, боргу за процентами 2160 грн, боргу за штрафами 10320 грн, інфляційних втрат 3691 грн 06 коп., 3% річних 1520 грн 59 коп. Також позивач просив стягнути з відповідача судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до п. 8.2 Договору факторингу №1 строк його дії закінчився 31 грудня 2018 року. Додаткова угода №12 до вказаного договору факторингу укладена 18 лютого 2019 року та реєстр прав вимоги №13, в якому міститься інформація щодо кредиту відповідача, підписаний 18 лютого 2019 року, тобто вже після закінчення строку дії Договору факторингу №1. Жодних доказів на підтвердження продовження дії Договору факторингу №1 матеріали справи не містять. В апеляційній скарзі ТОВ «ВІН ФІНАНС», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач зазначав, що кредитний договір укладено в електронній формі, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Звертав увагу, що первісний кредитор, ТОВ «Авентус Україна» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти, в свою чергу позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим, виникла заборгованість. Також вказував, що 12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до п.2.2 договору факторингу № 1 від 12 квітня 2018 року окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. Відповідно до п.8.6 договору додатки та додаткові угоди до договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину. Додатковою угодою від 31 грудня 2018 року визначено, що строк дії договору закінчується 31 грудня 2019 року. 18 лютого 2019 року укладено додаткову угоду №12 та на виконання договору факторингу 12 квітня 2018 року підписано реєстр прав вимоги №13 від 18 лютого 2019 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 325388 від 22 вересня 2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»). Отже, станом на дату укладання додаткової угоди №13 та реєстру №12 договір факторингу не припинив дію. Станом на дату подачі позову договір факторингу не оскаржений та є чинний. Правом подачі відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, не доведено факт переходу права вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту №325388 від 22 вересня 2018 року. Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду виходячи з наступного. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 вересня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладений договір №325388 про надання фінансового кредиту, у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов вказаного договору, відповідачу наданий кредит у розмірі 4000 грн строком на 30 днів на умовах строковості, зворотності, платності (п.1.1.). Процентна ставка фіксована та становить 0,01% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (3,65% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, починаючи з наступного дня після надання кредиту (п.1.2.1.). Кредит надається шляхом перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий Клієнтом (п.1.5 договору). У випадку прострочення повернення кредиту клієнт зобов`язаний сплатити товариству пеню у розмірі 3% від суми кредиту за кожен день прострочення, строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів (п.4.4.1.). На 4 день прострочення клієнт зобов`язаний сплатити додатково штраф у розмірі 100 грн, на 30 день прострочення штраф - 300 грн та на 90 день прострочення штраф - 500 грн (п. 4.4.). У Додатку №1 до Договору про надання фінансового кредиту сторонами визначений розмір внесення позичальником платежів та встановлено, що загальна вартість кредиту за весь строк кредитування становить 4012 грн 00 коп. Долучені до матеріалів справи копія договору про надання фінансового кредиту №325388 від 22 вересня 2019 року та додаток № 1 до договору підписано електронним підписом 22 вересня 2019 року 17:09:28. Згідно із наданою ТОВ «Авентус Україна» довідки, договір підписаний електронним підписом, що створений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який направлено позичальнику на номер телефону, повідомлений останнім. Отже, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладення договору позики шляхом введення коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору. Як вказує позивач, відповідач належним чином свої зобов`язання за договором не виконував, у зв`язку із чим відповідно до наданого розрахунку виникла заборгованість в розмірі 16880 грн, з яких: 4000 грн сума основного боргу; 2160 грн сума боргу за процентами; 10320 грн сума боргу з штрафами. Також позивачем нараховані за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року інфляційні втрати в розмірі 3691 грн 06 коп. та 3% річних в розмірі 1520 грн 59 коп. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Згідно з вимогами статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому згідно з статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України). В силу частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з вимогами частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). У справі судом першої інстанції встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір у формі електронного документу. Доказів, які б спростовували ці обставини матеріали справи не містять, відповідачем таких доказів не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою. У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III. Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника). Отже, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту). При цьому, така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу. Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника. Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. Як вбачається з матеріалів справи, 12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено договір факторингу № 1, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» за плату на умовах, визначених цим договором. (а.с. 18-20). Отже, за цим договором факторингу право вимоги означає права грошових вимог до боржників по сплаті боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. За умовами вказаного договору (п.8.2 ) строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.8.1. цього Договору та закінчується 31 грудня 2018 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. 18 лютого 2019 року сторонами цього договору укладена Додаткова угода №12 до зазначеного Договору факторингу №1 від 12 квітня 2018 року та підписаний реєстр прав вимоги №13, в якому значиться вимога до відповідача. Згідно із наказом №55-к від 25 липня 2024 року ТОВ «Довіра та Гарантія» перейменована на ТОВ «ВІН ФІНАНС». Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на дату укладення Додаткової угоди №12 від 18 лютого 2019 року та реєстру прав вимоги № 13, не перевірив цих обставин, згідно приписів частини 7 статті 81 ЦПК України, та дійшов передчасного висновку про їх вчинення після закінчення строку дії Договору факторингу №1. З наданої позивачем до апеляційної скарги додаткової угоди б/н до договору факторингу №1 від 12 квітня 2018 року сторони погодили викласти п. 8.2 договору факторингу в наступній редакції, а саме: «Строк дії договору починає свій перебіг у момент,визначений у п.8.1 цього Договору та закінчується 31 грудня 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором.» Колегія суддів вважає, що долучена до матеріалів справи додаткова угода не є новою обставиною, що була встановлена апеляційним судом. Зазначений доказ лише підтвердив обставини, на які посилався позивач та є таким, що надав можливість більш повно та всебічно встановити обставини справи та дати їм належну оцінку. Вказаний доказ колегія суддів вважає належним та допустимим, оскільки не встановлено, що він виданий неуповноваженими особами. 18 лютого 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (змінено назву на ТОВ «ВІН ФІНАНС») була укладена додаткова угода № 12 до вищевказаного договору факторингу, якою сторони погодили викласти п. 3.1.1 і п. 3.1.2 в новій редакції, залишивши інші положення договору без змін (а.с. 28). У відповідності до п. 4.1. вищевказаного договору факторингу право вимоги переходить від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (змінено назву на ТОВ «ВІН ФІНАНС») в день підписання ними відвідного Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. На виконання вищевказаних умов договору факторингу 18 лютого 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» (змінено назву на ТОВ «ВІН ФІНАНС») було підписано відповідний Реєстр прав вимог№13, у відповідності до якого вбачається відступлення ТОВ «Авентус Україна» ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 325388 від 22 вересня 2018 року. Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця, на підставі укладеного договору факторингу, а тому до ТОВ «ВІН ФІНАНС», перейшло право вимоги кредитного договору від № 325388 від 22 вересня 2018 року, укладеним між ТОВ «Авентус Україна » та ОСОБА_1 . Наданий позивачем витяг з Реєстру прав вимоги № 13 підписаний та має печатки уповноважених осіб,також зазначена вся важлива інформація, а саме: номер реєстру, номер договору, дата договору, суми заборгованостей, реквізити сторін, отже наявні належні та достатні докази на підтвердження отримання позивачем ТОВ «ВІН ФІНАНС» на підставі договору факторингу прав вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №325388 від 22 вересня 2018 року про стягнення відповідної заборгованості. Отже, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про відсутність доказів на підтвердження отримання позивачем ТОВ «ВІН ФІНАНС» на підставі договору факторингу прав вимоги до відповідача ОСОБА_1 . Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Після закінчення строку дії кредитного договору проценти та пеня не нараховуються. Такий висновок зробив Верховний Суду в постанові №175/4753/15-ц. Укладаючи 22 вересня 2018 року електронний договір № 325388 про надання фінансового кредиту між сторонами було узгоджено наступні умови: Згідно з пунктом 1.1. договору товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 4000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Сукупна вартість кредиту складає 100,30% від суми кредиту (у процентному виразі) або 4012 грн (у грошовому виразі) та включає в себе проценти за користування кредитом 0,30% від суми кредиту (у процентному виразі) або 12 грн(у грошовому виразі) (пункт 1.3) Процентна ставка фіксована та становить 0,01% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (3,65% річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, починаючи з наступного дня після надання кредиту (п.1.2.1.). Строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором. Кредит надається строком на 30 днів (пункт 1.4) Пунктом 1.6 договору визначено, що клієнт має право ініціювати продовження строку користування кредитом. Для цього він зобов`язаний у повному обсязі сплатити нараховані на дату продовження (пролонгації) проценти за користування кредитом, а також пеню та штраф (у разі наявності). У такому разі та за умови, що залишок тіла кредиту складає не менше 400 грн, строк користування кредитом автоматично продовжується (пролонгується) з дати внесення необхідної суми грошових коштів на такий самий строк і на таких самих умовах (при цьому укладання додаткового договору не потребується). Пунктом 3.5 кредитного договору визначено, що у разі продовження строку користування кредитом (пролонгації) та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 цього договору процентна ставка за користування кредитом менша ніж 1.8% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, клієнт зобов`язаний сплатити товариству проценти за користування кредитом у розмірі 1.8% від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах продовженого строку надання кредиту. При цьому клієнт розуміє та надає згоду товариству, що така зміна процентної ставки не є односторонньою зміною умов договору. Згідно наданого позивачем розрахунку вбачається, що 22 жовтня 2018 року відповідачем сплачені нараховані проценти в розмірі 12 грн, а отже відбулася пролонгація кредитного договору на такий самий строк (30 днів) до 21 листопада 2018 року. Враховуючи, що кредит надавався строком на 30 днів та був продовжений до 21 листопада 2021 року, то ТОВ «ВІН ФІНАНС» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених процентів за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти. Враховуючи викладене, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 6160 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4000 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 2160 грн. Вимоги ТОВ «ВІН ФІНАНС» про стягнення пені та штрафу, які нараховані первісним кредитором після 21 листопада 2021 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому не підлягають задоволенню. До того ж, з реєстру прав вимог №13 до договору факторингу вбачається про відступлення ТОВ «Авентус Україна» ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» права вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 325388 від 22 вересня 2018 року в сумі 6160 грн, що складається із заборгованості по основному боргу (тіло кредиту) у розмірі 4000 грн та заборгованості за відсотками у розмір 2160 грн. У статті 1050 ЦК передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього кодексу. За змістом ч.2 ст.625 ЦК, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК. Позивачем визначений період нарахування інфляційних витрат та 3% річних з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року. Враховуючи, що розмір заборгованості за кредитним договором становить 6160 грн, розмір інфляційних витрат за вказаний період складає 1346,97 грн та 3% річних 554,91 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь ТОВ «ФІН ФІНАНС». Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, у зв`язку з чим припустився помилки при ухваленні судового рішення. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України). Відповідно до вимог статті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин та відповідно до наведеного правового обґрунтування, з передбачених п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК Українипідстав, слід рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким позов ТОВ «ВІН ФІНАНС» задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №325388 від 22 вересня 2018 року в розмірі 6160 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4000 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 2160 грн, а також за порушення грошового зобов`язання суму трьох процентів річних у розмірі 554,91 грн та інфляційних втрат в розмірі 1346,97 грн. Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК Українипостанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги та апеляційна скарга ТОВ «ВІН ФІНАНС» підлягають задоволенню частково, на 36,5%, тому сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 884,20 грн (2422,40*36,5%), витрати на правову допомогу у суді першої інстанції в розмірі 1825 грн (5000*36,5%), а також судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1326,30 грн (3633,6*36,5%) підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС». Керуючись ст. 374, 376, 381-384ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» задовольнити частково. Заочне рішення Перовмайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 вересня 2025 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38750239) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №325388 від 22 вересня 2018 року в розмірі 6160 грн, а також за порушення грошового зобов`язання суму трьох процентів річних у розмірі 554 грн 91 коп. та 1346 грн 97 коп. інфляційних втрат. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38750239) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 884 грн 20 коп., витрати на правничу допомогу 1825 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги 1326 грн 30 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосереднього до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: В.В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повна постанова складена 24 листопада 2025 року.