Постанова Миколаївський апеляційний суд № 127/19661/25

10.03.26 22-ц/812/422/26 Провадження №22-ц/812/422/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 10 березня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Крамаренко Т.В. та Яворської Ж.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників цивільну справу №127/19661/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником адвокатом Головченком Олександром Андрійовичем, на рішення, яке постановив Баштанський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Муругова Віталія Васильовича у приміщенні цього суду 27 листопада 2025 року, повне судове рішення складено того ж дня, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту, у с т а н о в и в : У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту. Позов мотивовано тим, що 28 травня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №42477-05/2024, який підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, який зазначений п. 8 кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін. Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику у тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Аванс Кредит», які розміщені на його сайті. Приймаючи умови кредитного договору, відповідач підтверджує, що він повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися цих правил. 19 листопада 2024 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №191124/2, відповідно до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні права вимоги ТОВ «Аванс Кредит», зокрема за кредитним договором №42477-05/2024 від 28 травня 2024 року, боржником якого є ОСОБА_1 . Відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконувала, в зв`язку із чим виникла заборгованість у розмірі 14625 грн, з яких: 5000 грн сума заборгованості за основною сумою боргу; 7125 грн. сума заборгованості за процентами; 2500 грн сума заборгованості за штрафними санкціями. Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вищевказаним кредитним договором у загальному розмірі 14625 грн та понесені судові витрати. Відповідачка правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалася, подала суду письмову заяву, в якій зазначила, що у провадженні Баштанського районного суду Миколаївської області перебуває інша справа №127/14078/25 того самого позивача про стягнення заборгованості за іншим кредитним договором, а також, що у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем не визнає позов, має борги перед іншими фінансовими установами та не має змоги погасити кредитну заборгованість, про стягнення якої заявлено у цій справі, просила вирішити питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення у даній справі. Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 27 листопада 2025 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №42477-05/2024 від 28 травня 2024 року в сумі 12125 грн. та 2513 грн 24 коп. сплаченого судового збору, у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки за кредитним договором відмовлено. Рішення суд умотивував тим, що наявними у справі доказами доведені факти укладання ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 кредитного договору №42477-05/2024, невиконання відповідачкою обов`язків щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними, що призвело до заборгованості, та перехід прав кредитора за цим договором до позивача. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що заборгованість за тілом кредиту та процентами за вказаним вище договором розрахована позивачем відповідно до умов та в межах визначених строків кредитування, тому підлягає стягненню в сумі 12125 грн., з яких: 5000 грн тіло кредиту, 7125 грн. проценти. Відмовляючи у стягненні 2500 грн. неустойки, суд виходив з того, що кредитний договір в даній справі був укладений 28 травня 2024 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану, тому вся нарахована за таким договором неустойка (штраф, пеня) та передбачені статтею 625 ЦК України кошти не підлягають стягненню на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. В апеляційній скарзі, яка підписана представником ОСОБА_1 адвокатом Головченком О.А., останній просить рішення суду в частині стягнення заборгованості та судового збору скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність одночасно таких ознак, а саме: умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві. За укладеним відповідачкою договором тіло кредиту складає 5000 грн, строк кредитування 4 місяці, однак процентна ставка нарахована в сумі 7125 грн., що в півтора рази перевищує саму суму кредиту за короткий перебіг часу. Отже, на думку представника відповідачки, умова, зазначена у п.1.4.1 договору про надання фінансового кредиту №42477-05/2024 від 28 травня 2024 року є несправедливою. Також, представник відповідачки вказує, що згідно розрахунку заборгованості, який наданий позивачем, здійснюється щоденне нарахування процентів за використання кредиту, що узгоджується з графіком платежів: строк кредитування - 120 днів, проценти в день складають 75 грн., а за строк кредитування загалом 9000 (120*75). Отже, відповідачка 24 вересня 2024 року мала б повернути позикодавцю 5000 грн. тіла кредиту та 9000 грн. процентів за користування кредитом. Поряд з цим в розрахунку вбачається нарахування 20 червня 2024 року процентів в сумі 660 грн, але з 22 червня 2024 року вбачається надходження по 687 грн 50 коп. щодня по 19 листопада 2024 року, при цьому така сума не враховується на погашення ні процентів, ні в сплату тіла кредиту. Таким чином, за розрахунком заборгованості відповідачка сплатила за 152 дні 104500 грн, що перевищує заявлену суму позову. Отже, позивач не підтвердив належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем. Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються ч.2ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, як вбачається з розрахунку заборгованості, він здійснювався не з обумовленої процентної ставки(1,5% в день), оскільки така сума щоденного платежу становила б 75грн. (5000*1,5%), а згідно до розрахунку денна ставка дорівнює 27 грн 50 коп. Таким чином за 120 днів кредитування мало б бути нараховано процентів в сумі 3264 грн. (120*27,50), а не 9000 грн. Разом з тим, позивач належними та допустимими доказами не довів наявність істотних умов кредитного договору, які сторони між собою узгоджували, а відтак встановити дійсні обставини справи не є можливим. До того ж, адвокат відповідача, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 та від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18, стверджує, що з огляду на зміст та характер наданого договору факторингу від 19 листопада 2024 р. між ТОВ «Аванс кредит» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений саме договір відступлення права вимоги, а не договір факторингу. Зокрема, розділ 3 договору факторингу передбачає оплатний характер відступлення права вимоги, однак позивач подав до суду лише акт прийому-передачі реєстру боржників, з якого не вбачається перехід права вимоги до відповідачки. Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами отримання права вимоги до ОСОБА_1 . Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався. Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи. Щодо меж апеляційного перегляду. Відповідачка в апеляційній скарзі оскаржує рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з неї на користь позивача 12125 грн. заборгованості, в іншій частині рішення суду не оскаржується та не переглядається апеляційним судом. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає вказаним положенням закону. Судом першої інстанції встановлено і таке вбачається з матеріалів справи, що 28 травня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальність «Аванс Кредит» (далі - ТОВ «Аванс Кредит») та відповідачка ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансового кредиту №42477-05/2024 (далі Договір), який позичальник підписала електронним підписом, відтвореним шляхом використання останньою одноразового ідентифікатора (W0913), що був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки, який зазначений в пункті

8. За цим договором ТОВ «Аванс Кредит» надало ОСОБА_1 на умовах строковості, зворотності та платності кредит в сумі 5000 грн. (а.с. 5-8). За умовами Договору кредит надавався на 120 днів, ОСОБА_1 мала його погасити 24 вересня 2024 року (пункт 1.1), а також сплатити 1,5% в день за користування кредитними коштами. в загальній сумі 9000 грн. Розділ 5 договору передбачив нарахування неустойки у вигляді штрафу за неналежне виконання споживачем зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів, в розмірі 50% від суми кредиту. Згідно повідомлення директора ТОВ «Універсальні платіжні рішення» Є.М. Веліканова за вихідним № 3466_250130191509 від 30 січня 2025 року ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків та 28 травня 2024 року о 15:05:04 було прийнято платіж на користь АВАНСКРЕДИТ на суму 5000,00 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі іРау. ua - 409186750, призначення платежу: Зарахування 5000 грн. на карту НОМЕР_1 (а.с. 10). ТОВ «Аванс Кредит» на підставі договору факторингу № 191124/2 від 19 листопада 2024 року відступило ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги до боржників, в тому числі й до ОСОБА_1 за кредитними договорами. Перехід прав вимоги щодо заборгованості боржників відбувається згідно договору в момент підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників (а.с. 11-13). 19 листопада 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений договір факторингу, за яким позивач отримав право вимоги до відповідача за кредитним договором №42477-05/2024 від 28 травня 2024 року в сумі 14625 грн, з яких: 5000 грн тіло кредиту, 7125 грн проценти, 2500 грн неустойка. Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників від 19 листопада 2024 року та витягу з реєстру боржників від 19 листопада 2024 року до договору факторингу № 191124/2 від 19 листопада 2024 року 191124/2 набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 14625 грн., з яких: 5000 грн. сума заборгованості за кредитом; 7125 грн. сума заборгованості за процентами та 2500 заборгованість за штрафними санкціями (а.с. 14, 15). Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. В силу частину 1 статті 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. З матеріалів справи вбачається, що 28 травня 2024 року договір про надання фінансового кредиту №42477-05/2024 був вчинений в електронній формі. Тому на цей договір поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Статтею 11 цього ж закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Як встановив суд першої інстанції, договір про надання фінансового кредиту №42477-05/2024 від 28 травня 2024 року був укладений дистанційно, в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем та підписано відповідачкою шляхом накладення електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на її номер мобільний телефону. Відповідачка не заперечує факт укладання вказаного договору та отримання на його виконання коштів, натомість в апеляційній скарзі її представник заперечує наявність заборгованості за договором. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З урахуванням викладених вище встановлених судами обставин справи, положень закону, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту укладання 28 травня 2024 року договору про надання фінансового кредиту №42477-05/2024 та отримання ОСОБА_1 у розпорядження зазначених у договорі кредитних коштів. Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Щодо переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за зазначеними договорами. Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Згідно статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. Апеляційний суд приходить до висновку, що надавши укладені із первісним кредитором ОСОБА_1 договір факторингу № 191124/2 від 19 листопада 2024 року (а.с. 11-13), акт прийому-передачі реєстру боржників від 19 листопада 2024 року (а.с. 14) та витяг з реєстру боржників із зазначенням прізвища боржника ОСОБА_1 , укладеного нею Договору та розміру заборгованості, позивач довів що набув право вимоги до відповідачки, яке було відчужено первісним кредитором, за договорами №191124/2 від 19 листопада 2024 року, оскільки таке підтверджено належними доказами, які є достатніми для такого висновку. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що долучений позивачем у справі договір факторингу № 191124/2 від 19 листопада 2024 року є договором відступлення права вимоги, оскільки таке суперечить змісту цього договору, а саме пункту 1.1, відповідно до якого фактор (ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (фактор) зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Аванс Кредит» (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника), а також розділом 3 договору, в якому зазначена ціна продажу та порядок розрахунку між сторонами, що є притаманним саме договору факторингу. Щодо моменту переходу до позивача права вимоги до боржників, то відповідно до пункту 1.2 договору факторингу це право переходить від клієнта до фактора в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників, що за наявними доказами відбулося 19 листопада 2024 року (а.с. 14, 15). Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Позивач у справі, яка переглядається, просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором в сумі 14625 грн., з яких: 5000 грн. сума заборгованості за кредитом; 7125 грн. сума заборгованості за процентами та 2500 заборгованість за штрафними санкціями Суд, вирішуючи спір, вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, стягнувши з відповідачки 12125 грн. заборгованості, яка складається з 5000 грн. заборгованості за кредитом; 7125 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом. Натомість суд першої інстанції не звернув увагу на те, що згідно долученого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №42477-05/2024 від 28 травня 2024 року, що складений первісним кредитором ТОВ «Аванс Кредит», що з 21 червня 2024 року по 19 листопада 2024 року щодня боржниця ОСОБА_1 проводила оплату з погашення заборгованості по 687 грн. 50 коп., сплативши загалом 104500 грн., які зазначені кредитором як оплата процентів, що значно перевищує проведені останнім нарахування 5000 грн. кредитних коштів та 7125 грн. нарахованих процентів (а.с. 16-17). За такого позивач не довів наявність заборгованості за Договором, а тому відсутні підстави для її стягнення з ОСОБА_1 . Враховуючи викладене, колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги про відсутність заборгованості відповідачки за Договором. За такого суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, не дотримався вимог процесуального закону щодо оцінки наявних у справі доказів, внаслідок чого ухвалив помилкове рішення про часткове задоволення позову, а тому в силу положень пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в оскаржуваній частині з ухваленням нового рішення про відмову у позові. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову апеляційним судом скасовано, у позові відмовлено наявні підстави для розподілу судових витрат, які з урахуванням апеляційного перегляду покладаються у цій справі на позивача. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 19 січня 2026 року ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, отже судовий збір в розмірі 3769 грн. 86 коп. (150% 2513 грн. 24 коп.), який розрахований у зв`язку із оскарженням рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог, слід стягнути з позивача в дохід держави. Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , яка підписана її представником адвокатом Головченком Олександром Андрійовичем, задовольнити. Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 27 листопада 2025 року в частині стягнення 12125 грн. заборгованості за договором про надання фінансового кредиту скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення. за договором про надання фінансового кредиту. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення 12125 грн. заборгованості за договором про надання фінансового кредиту 28 травня 2024 року №42477-05/2024 відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, місце знаходження: 01032, місто Київ, вул. Симона Петлюри, 30, 3769 грн. 86 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Т.В. Крамаренко Ж.М. Яворська ______________________________________________ Повна постанова складена 10 березня 2026 року