Рішення КАС ВС № 990/70/25

РІШЕННЯ Іменем України 21 листопада 2025 року м. Київ справа №990/70/25 адміністративне провадження № П/990/70/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Рибачука А.І., суддів: Бучик А.Ю., Берназюка Я.О., Кравчука В.М., Стародуба О.П., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу №990/70/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним та нечинним рішення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ 1. 06.08.2024 до Верховного Суду надіслано позовну заяву ОСОБА_1 , у якій позивач просить суд: визнати його право на належне виконання відповідачем зобов`язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України - законослухняність суб`єкта владних повноважень); визнати протиправним та нечинним (таким що містить дискримінаційні чинники та чинники, які порушують його право на незалежність суду) пункти 12, 13 та 14 Положення про Службу судової охорони, затвердженого рішенням ВРП від 04.04.2019 № 1051/0/15-19 «Про затвердження Положення про Службу судової охорони» із змінами згідно з рішенням ВРП від 03.12.2019 №3300/0/15-19 та рішенням ВРП від 18.01.2022 №51/0/15-22 (далі також - Положення); визнати протиправним та нечинним в повному обсязі рішення ВРП від 04.04.2019 №1051/0/15-19 «Про затвердження Положення про Службу судової охорони» із змінами згідно з рішенням ВРП від 03.12.2019 № 3300/0/15-19 та рішенням ВРП від 18.01.2022 №51/0/15-22 як таке, яким введено в дію дискримінаційний акт; визнати порушення діями ВРП його права на законослухняність ВРП та його права на рівні конституційні права і свободи та рівність перед законом (стаття 24 Конституції України) та незалежність суду (стаття 6 Конвенції); визнати факт нанесення йому порушенням його прав з боку відповідача моральної шкоди; стягнути з державного бюджету України на його користь грошову суму у розмірі 10 000 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням його прав.

2. Ухвалою Верховного Суду від 05.06.2025 відкрито провадження у цій справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами колегією суддів у складі п`яти суддів. 3. 13.06.2025 до Верховного Суду надійшов відзив ВРП, в якому відповідач наголошує на безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 та просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. 4. 16.06.2025 до Верховного Суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він вказує на необґрунтованість доводів відповідача, наведених ним у відзиві.

5. Ухвалою Верховного Суду від 04.08.2025 вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 15.09.2025 року о 09 год 30 хв, зобов`язано відповідача опублікувати оголошення про оскарження рішення Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 №1051/0/15-19 «Про затвердження Положення про Службу судової охорони» у виданні, в якому цей нормативно-правовий акт був або мав бути офіційно оприлюднений. 6. 15.08.2025 ВРП надіслала до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких повідомила про те, що оголошення про оскарження її рішення від 04.04.2019 №1051/0/15-19 «Про затвердження Положення про Службу судової охорони» було опубліковано на офіційному вебсайті ВРП.

7. Ухвалою Верховного Суду від 15.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 8. 04.04.2019 ВРП прийняла рішення № 1051/0/15-19 «Про затвердження Положення про Службу судової охорони». Рішеннями ВРП від 03.12.2019 №3300/0/15-19 та від 18.01.2022 №51/0/15-22 було внесено зміни до Положення про Службу судової охорони. Вважаючи, що Положення про Службу судової охорони містить норми дискримінаційного характеру, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

9. Позов ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що ВРП було затверджено Положення про Службу судової охорони, яке, на його думку, є дискримінаційним, оскільки з огляду на повноваження надані Службі судової охорони, остання може бути використана як засіб впливу на суддів шляхом залякування їх неіснуючою загрозою або загрозою життю їх родичів чи загрозою збереження їх майна, взяттям їх в заручники під виглядом нібито під захист або залякуванням їх в дійсно небезпечній ситуації залишити їх без захисту на підставі, що підзахисні нібито не виконують їх безпекових розпоряджень. Тобто, позивач вважає, що відповідними пунктами Положення про Службу судової охорони Службі судової охорони надані інструменти впливу на суддів, що є загрозою їх незалежності і порушує право позивача на незалежний суд, у зв`язку з чим ОСОБА_1 просить скасувати рішення ВРП від 04.04.2019 № 1051/0/15-19 «Про затвердження Положення про Службу судової охорони» із змінами згідно з рішенням ВРП від 03.12.2019 № 3300/0/15-19 та рішенням ВРП від 18.01.2022 №51/0/15-22 та стягнути на його користь грошову суму у розмірі 10 000 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди.

10. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що ВРП приймаючи рішення від 04.04.2019 № 1051/0/15-19 «Про затвердження Положення про Службу судової охорони», діяла на підставі та в межах повноважень, визначених Конституцією України та Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), а доводи позивача про дискримінаційний характер окремих пунктів Положення є безпідставними, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову в цій справі.

11. У відповіді на відзив ОСОБА_1 наголошує, що ВРП не навело жодних належних і переконливих аргументів у своєму відзиві на позовну заяву, а тому, на його думку, позиція відповідача щодо правомірності рішення від 04.04.2019 №1051/0/15-19 в цілому та приписів пунктів 12, 13 та 14 Положення зокрема, є необґрунтованою і такою, що не відповідає дійсним обставинам справи. ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

12. Оцінивши обставини справи, підтверджені доказами, наведені сторонами аргументи на обґрунтування позову та заперечень, Суд дійшов наступних висновків.

13. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

15. За змістом частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

16. Частиною другою зазначеної статті визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

17. В цій справі предметом оскарження є пункти 12, 13 та 14 Положення про Службу судової охорони, затвердженого рішенням ВРП від 04.04.2019 № 1051/0/15-19 «Про затвердження Положення про Службу судової охорони» із змінами згідно з рішенням ВРП від 03.12.2019 №3300/0/15-19 та рішенням ВРП від 18.01.2022 №51/0/15-22 та рішення ВРП яким його затверджено.

18. Так, на думку позивача, оскаржувані пункти Положення про Службу судової охорони містять дискримінаційні положення, що є неприпустимим в демократичному суспільстві, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання їх протиправними та скасування Положення в повному обсязі.

19. З огляду на такі доводи колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

20. Законом України від 12.07.2018 № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» внесені зміни до Закону № 1402-VIII, якими унормована діяльність Служби судової охорони, її статус, повноваження, порядок проходження служби, питання соціального захисту співробітників.

21. Статтею 160 Закону № 1402-VIII передбачено, що підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

22. Відповідно до частин першої та другої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.

23. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, Законом № 1798-VIII та Законом № 1402-VІІІ (частина перша статті 2 Закону № 1798-VIII).

24. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 21.12.2016 № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон №1798-VIII) ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

25. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 3 Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон №1798-VIII) Положення про Службу судової охорони затверджує Вища рада правосуддя.

26. Рішенням ВРП від 04.04.2019 №1051/0/15-19 затверджено Положення про Службу судової охорони (далі - Положення).

27. Відповідно до пункту 12 Положення основними завданнями Служби судової охорони є: 1) підтримання громадського порядку в суді; 2) припинення проявів неповаги до суду; 3) охорона приміщень суду, органів та установ системи правосуддя; 4) виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду; 5) забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу.

28. За змістом пункту 13 Положення Служба судової охорони відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: забезпечує пропуск осіб до будинків (приміщень) судів, органів та установ системи правосуддя (далі - об`єкти охорони) та на їх територію транспортних засобів; забезпечує підтримання та реагує на порушення громадського порядку при розгляді справ судом, вживає заходів до припинення проявів неповаги до суду; здійснює заходи із запобігання загрозам особистій безпеці суддів, членів їх сімей, працівників суду, а також у суді - учасників судового процесу, виявлення та нейтралізації таких загроз; вживає у разі надходження від судді відповідної заяви необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім`ї; реагує в межах наданих законом повноважень на протиправні дії, пов`язані із посяганням на суддів, членів їх сімей, працівників суду, учасників судового процесу; здійснює спеціальні заходи щодо забезпечення безпеки суддів, працівників апарату суду, співробітників Служби судової охорони та їх близьких родичів; вживає заходи негайного реагування на кожний випадок протиправних дій, що став їй відомий, щодо суддів, працівників апарату суду, співробітників Служби судової охорони та їх близьких родичів; забезпечує захист життя, здоров`я, гідності, житла та майна осіб, взятих під захист, відповідно до характеру загрози; здійснює забезпечення особистої безпеки суддів Вищого антикорупційного суду та особистої безпеки членів їхніх сімей та збереження їхнього майна; у разі потреби за заявою судді Вищого антикорупційного суду забезпечує цілодобову охорону особистої безпеки судді та членів його сім`ї, а також тимчасове розміщення таких осіб у місцях, що гарантують їхню безпеку; за заявою судді Вищого антикорупційного суду забезпечує цілодобову охорону особистого або службового житла судді.

29. Пунктом 14 Положення визначено, що Службі судової охорони та її співробітникам для здійснення покладених на них повноважень надається право, зокрема: вимагати від осіб, які входять до приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, пред`явлення документа, що посвідчує особу; перевіряти в осіб, які входять до приміщень суду, органів і установ системи правосуддя, документи, що посвідчують особу, та за наявності обґрунтованих підстав вважати, що перебування особи на об`єктах охорони створює загрозу безпеці суддів, працівників суду, об`єктів охорони, порушення громадського порядку, обмежувати допуск таких осіб до об`єктів охорони; затримувати осіб, які незаконно проникли або намагаються незаконно проникнути на об`єкти охорони, перевіряти у них документи, що посвідчують особу, здійснювати у встановленому законом порядку особистий огляд затриманих та огляд їх речей, які є при них, і передавати їх правоохоронним органам; не допускати громадян до окремих приміщень об`єктів охорони, вимагати від них залишатися на конкретних місцях або залишити їх, тимчасово обмежувати фактичне володіння річчю, якщо це необхідно для забезпечення громадського порядку в суді, забезпечення особистої безпеки суддів та членів їх сімей, працівників суду, безпеки учасників судового процесу; вживати заходів з метою запобігання протиправним посяганням на суддів, членів їхніх сімей, працівників суду, умисному пошкодженню або знищенню майна об`єктів охорони; витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій за заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, взятих під захист; вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, застосування додаткових заходів; визначати перелік заходів безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі необхідності - змінювати і доповнювати ці заходи; вимагати від підзахисних осіб додержання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов`язаних із застосуванням цих заходів; звертатися до органу, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, з клопотанням про вирішення питання щодо їх застосування стосовно осіб, взятих під захист, в процесі виконання ними своїх службових обов`язків, або про скасування здійснюваних заходів; порядок зберігання, носіння і застосування вогнепальної зброї та спеціальних засобів, що є на озброєнні Служби судової охорони, перелік вогнепальної зброї, боєприпасів та спеціальних засобів, що використовуються в діяльності Служби судової охорони, та норми їх належності встановлюються Головою Служби судової охорони.

30. Отже, ВРП, реалізуючи надані їй Законом №1798-VIII повноваження, затвердила Положення про Службу судової охорони, яким визначено правовий статус цього органу, його основні завдання, функції та повноваження. Одним із ключових завдань Служби судової охорони є забезпечення охорони судів та підтримання громадського порядку в них. З метою ефективного виконання цих завдань Положенням закріплено перелік прав і повноважень, які дозволяють Службі судової охорони та її співробітникам оперативно реагувати на загрози та забезпечувати безпеку в органах системи правосуддя.

31. Надані Службі судової охорони повноваження спрямовані на запобігання можливих порушень правопорядку в судових установах, захист суддів, працівників суду та учасників судового процесу від можливих посягань, а також на вжиття заходів оперативного реагування у разі виникнення непередбачуваних ситуацій.

32. Колегія суддів наголошує, що належне функціонування судів та реалізація судочинства неможливі без забезпечення належного рівня безпеки та порядку в судах, що вимагає чіткого та збалансованого правового регулювання діяльності Служби судової охорони і саме з цією метою ВРП своїм рішенням затвердила Положення.

33. Оцінюючи доводи позивача щодо дискримінаційності норм Положення та щодо порушення прав позивача рішенням ВРП, яким це Положення було затверджено, колегія суддів зазначає таке.

34. Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

35. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» зазначено, що дискримінація означає поводження з особами в різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.

36. За визначенням пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 06.09.2012 № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207-VI) дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

37. Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними (пункт 3 частини першої статті 1 Закону №5207-VI).

38. Відповідно до статті 24 Конституції України, статей 2, 7 Загальної декларації прав людини, статей 2, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14, стаття 1 Протоколу № 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками.

39. Подібний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004).

40. Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

41. Суд зауважує, що у спірних правовідносинах відсутні обставини, які б свідчили про відмінне ставлення до позивача за певною ознакою, яке б порушувало його права, оскільки реалізація співробітниками Служби судової охорони своїх повноважень, наданих з метою забезпечення порядку та безпеки в органах судової влади, не може вважатися проявом дискримінації.

42. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

43. Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

44. Також у вищезгаданому рішенні Конституційного Суду України зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

45. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

46. Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

47. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

48. Частиною другою статті 264 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

49. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 КАС України, нормативно-правовий акт - це рішення суб`єкта владних повноважень, яке встановлює, змінює або припиняє загальні правила поведінки, розраховане на невизначене коло осіб і неодноразове застосування.

50. Як зазначив Верховний Суд в ухвалі від 04.08.2025 Положення про Службу судової охорони, затверджене спірним у цій справі рішенням ВРП, є нормативно-правовим актом у розумінні пункту 18 частини першої статті 4 КАС України, оскільки установлює загальні правила регулювання однотипних відносин, пов`язаних з діяльністю Служби судової охорони, і розраховане на довгострокове та неодноразове використання.

51. Отже, враховуючи положення статті 264 КАС України, право на звернення до суду з позовом про визнання протиправними окремих приписів Положення про Службу судової охорони та рішення, яким воно було затверджене, належить особам, які беруть участь у відносинах, врегульованих цим актом, і вважають, що його застосування призводить або може призвести до порушення їхніх прав чи законних інтересів.

52. Разом з тим, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.

53. При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факти чи обставини, які підтверджують наявність порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, або свідчать про створення перешкод для їх реалізації чи інше обмеження таких прав і свобод. При цьому відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.

54. Верховний Суд погоджується, що позивач формально належить до кола осіб, на яких поширюється дія оскаржуваного акта, однак, оцінюючи доводи позовної заяви та наявні у справі докази, з урахуванням установлених фактичних обставин, колегія суддів зазначає, що визначені в Положенні повноваження Служби судової охорони мають загальний, організаційно-функціональний характер, спрямований на забезпечення безпеки та належного порядку в судах, і не містять ані дискримінаційних, ані будь-яких інших протиправних приписів, які б мали негативний вплив на права, свободи та/або обов`язки позивача.

55. Таким чином, колегія суддів констатує, що ВРП, затверджуючи Положення про Службу судової охорони, діяла в межах наданих їй Конституцією України та Законом № 1798-VIII повноважень, оскаржувані пункти Положення є правомірними та не містять приписів, які безпосередньо порушують, обмежують чи звужують права, свободи або законні інтереси позивача, у зв`язку з чим підстави для задоволення цього позову відсутні.

56. Враховуючи те, що вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від основних вимог (визнання протиправними та нечинними окремих приписів Положення про Службу судової охорони та рішення, яким воно було затверджене), в задоволенні яких належить відмовити, правові підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди також відсутні.

57. Інші доводи, наведені у позовній заяві, не мають суттєвого значення для правильного вирішення цього спору, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для надання їм окремої правової оцінки.

58. Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправним та нечинним рішення, відшкодування моральної шкоди слід відмовити. Керуючись статтями 241-246, 264, 295 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та нечинним рішення, відшкодування моральної шкоди відмовити. Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Суддя-доповідач А.І. Рибачук судді А.Ю. Бучик Я.О. Берназюк В.М. Кравчук О.П. Стародуб