Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/16435/25

Справа № 127/16435/25 Провадження № 23-з/801/95/25 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Доповідач: Оніщук В. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА 20 листопада 2025 рокум. Вінниця Суддя Вінницького апеляційного суду Оніщук В. В., вирішуючи заяву ОСОБА_1 про відвід судді Вінницького апеляційного суду Рибчинського В. П. у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, в с т а н о в и в : Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 22 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн з позбавленням права керування усіма видами транспортних засобів на строк 1 рік, а також стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн. Не погодившись із вказаною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та ухвалити нову, якою закрити провадження у справі. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2025 року вказану справу передано для розгляду судді Сало Т. Б. 20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подав заяву про відвід судді Сала Т. Б. Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року заяву про відвід судді Сала Т. Б. було задоволено, справу передано на повторний авторозподіл між суддями Вінницького апеляційного суду. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 жовтня 2025 року вказану справу передано для розгляду судді Рибчинському В. П. 19 листопада 2025 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про відвід судді Рибчинського В. П., мотивовану тим, що ОСОБА_1 відчуває до себе заздалегідь упереджене, негативне ставлення з боку судді, хоча жодного судового засідання ще не відбулося. Це виявляється у тому, що незважаючи на хворобливий стан скаржника, що підтверджувалось листками непрацездатності, справа призначалась через день (12 листопада, 14 листопада). ОСОБА_1 фізично не відчуває себе спроможним з`являтися до суду і відстоювати свою правоту. Крім того йому випадково стало відомо, що в апараті Вінницького апеляційного суду обговорювалось рішення у його справі, тобто воно фактично прийнято і вже не залежить від його участі. Ознайомившись із заявою суд доходить такого висновку. Відповідно до ст. 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться у межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Згідно зі ст. 246 КУпАП порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у містах, міських чи міськрайонних судах визначається цим Кодексом та іншими законами України. Статтею 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком установлену законом відповідальність. Чинний КУпАП не містить спеціальних норм, що передбачають для учасників судового розгляду можливість заявити відвід судді в адміністративній справі. Відповідно, чинне законодавство не визначає порядку розгляду заяви про відвід судді в адміністративній справі. Разом з тим право кожного на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала зазначену Конвенцію і Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов`язковість рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються тлумачення та застосування норм Конвенції. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Крім того Рада суддів України у пункті четвертому рішення від 08 червня 2017 року № 34 роз`яснила, що з огляду на відсутність норм, які визначають правила відводу (самовідводу), до внесення змін до чинного законодавства, ураховуючи засади судочинства, передбачені Конституцією України, міжнародні стандарти щодо незалежності суддів, неупередженості та безсторонності судочинства можливе застосування чинних процесуальних норм за аналогією. Норми Кримінального процесуального кодексу України передбачають підстави, за яких може бути заявлений відвід судді, який бере участь у кримінальному провадженні, тому в даному випадку слід застосувати аналогію права і норми КПК України при розгляді заяви судді про самовідвід (відвід) у справі про адміністративне правопорушення. Положеннями ст. 75, 76 КПК України передбачено вичерпний перелік обставин, що виключають участь судді в розгляді кримінального провадження. Пунктом 4 ст. 75 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості. Нормами Конституції України закріплені основні засади судочинства та відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v.Switzerland) та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» (CastilloAlgarv.Spain), від 28.10.1998, п.45). Згідно ст. 15 Кодексу суддівської етики неупереджений розгляд справ є основним обов`язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 застосовується судами при розгляді справ як джерело права, безсторонність (неупередженість) суду в сенсі п.1 ст.6 Конвенції має визначатися згідно з (i) суб`єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (i) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом установлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах Фей проти Австрії, Ветштайн проти Швейцарії, Мироненко і Мартенко проти України, Рудніченко проти України). Проте, між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а також може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій) (див. рішення у справі Кіпріану проти Кіпру ). Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), пункт 43). Стосовно об`єктивного критерію, при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі «Ферантелі та Сантанжело проти Італії» (FerrantelliandSantangelov.Italy), від 07.08.1996 року, п. 58). У деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності (рішення у справі Пуллар проти Сполученого Королівства). У цьому сенсі навіть вигляд має певну важливість іншими словами, має не лише здійснюватися правосуддя ще має бути видно, що воно здійснюється. Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі Де Куббер проти Бельгії ). Головна мета відводу гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими. Саме тому не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними та допустимими доказами. Апеляційний суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної. Одночасно апеляційний суд підкреслює, що не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу. Підставами заявленого відводу судді Рибчинському В. П. Донець В. Г. зазначає те, що він відчуває упереджене ставлення з боку судді у зв`язку із відкладенням судового засідання на незначний термін, а також те, що йому стало відомо про обговорення в апараті Вінницького апеляційного суду рішення у його справі, тобто що воно фактично прийнято. Проте з огляду на викладені норми права та практику Європейського суду з прав людини зазначене не дає підстав для виникнення сумніву в об`єктивності та неупередженості судді Рибчинського В. П. під час розгляду цієї справи. Так, на переконання суду, відкладення судових засідань на незначний термін спрямоване на дотримання судом строку розгляду справи, передбаченого ч. 4 ст. 294 КУпАП, при цьому відсутнє порушення прав скаржника. Окрім того, як видно із копії медичного висновку №1111-КХН3-Е98Х-9712 від 12 листопада 2025 року, долученої захисником ОСОБА_1 адвокатом Ліхановою О. В. період непрацездатності ОСОБА_1 був встановлений з 11 листопада 2025 року по 13 листопада 2025 року, тому відкладення судового засідання на 14 листопада 2025 року є послідовним. Водночас твердження ОСОБА_1 про обговорення в апараті апеляційного суду рішення у справі нічим не підкріплені та є суб`єктивними надуманими сумнівами заявника. За таких обставин, заявлений відвід судді Рибчинському В. П. апеляційний суд вважає необґрунтованим, оскільки заявник не навів та відповідно не довів існування обґрунтованих та об`єктивних обставин, які б давали підстави для висновку про можливість допущення суддею упередженості при розгляді цієї справи, тому підстави для задоволення заявленого відводу відсутні. Керуючись ст. 75, 80 КПК України, ст. 294 КУпАП постановив: Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Вінницького апеляційного суду Рибчинського В. П. у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Вінницького апеляційного суду В. В. Оніщук