Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/11755/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 18 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 280/11755/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року (суддя Бойченко Ю.П.) у справі № 280/11755/24 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив: - визнати протиправним рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.11.2021 № 178 щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 1-ї групи з 11.07.2017 внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби в Республіці В`єтнам; - зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду 1-ї групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби в Республіці В`єтнам, у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності 1- ї групи, а саме на 11.07.2017; - зобов`язати Міністерство оборони України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», як військовослужбовець, якому встановлено інвалідність. Рішення відповідача про відмову у призначенні такої допомоги вважає протиправним. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Судом першої інстанції зазначено, що після встановлення 11.07.2017 позивачу І групи інвалідності він міг реалізувати надане право на отримання одноразової грошової допомоги у строк до 11.07.2020, проте за отриманням допомоги звернувся лише у 2021 році, тобто з пропуском встановленого строку. Суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави для призначення одноразової грошової допомоги позивачу. Відтак, суд вказав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що виписки з акту медико-соціальної експертної комісії до довідки серії АВ №06774307 від 11.07.2017р. причиною інвалідності позивача є поранення, яке отримане під час виконання інтернаціонального обов`язку у В`єтнамі. Зауважує, що із заявою про виплату спірної допомоги позивач звернувся до Міністерства оборони України вперше 25.07.2017 року. Разом з тим, позивач звернувся 11.03.2021 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо виплати спірної допомоги враховуючи висновки суду у справі №334/5869/17. Скаржник звертає увагу, що строк визначений п.8 ст.16-3 Закону №2011 в спірному випадку переривався, а отже звернення позивача від 11.03.2021 року подано вчасно. Наполягає, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16-2 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Встановлені обставини справи свідчать про те, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.11.2022 у справі № 280/8617/21, що набрало законної сили 23.05.2024, і яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, встановлено наступні обставини: «… 16.12.1998 позивачу первинно встановлено II групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 2-18 АЗ №118834; 25.04.2001 під час повторного огляду позивачу підтверджено II групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою серії МА №036352; 26.04.2005 під час чергового огляду позивачу підтверджено II групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії МА №037890; 11.07.2017 під час повторного огляду позивачу встановлено I групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії АВ №0674307. З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.03.2018 у справі №334/5869/17 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 1-ї групи з 11.07.2017 року внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби в Республіці В`єтнам; зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити, ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду 1-ї групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби в Республіці В`єтнам. Проте постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.07.2018 у справі №334/5869/17, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.03.2018 скасовано, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , відмовлено. 11.03.2021 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду 1-ї групи, внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби в Республіці В`єтнам. Листом №745/с від 17.03.2021 повідомлено позивача про відмову в задоволенні заяви, посилаючись на те, що позивачу первинна інвалідність була встановлена в 1998 році, проте на той час не існувало норми права, яка б регулювала правові відносини щодо виплати одноразової грошової допомоги. …». Як зазначав позивач, отримавши листа відповідача від 16.09.2024 № 220/13/ВихЗВГ/7820, він ознайомився зі змістом протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.11.2021 № 178, яким йому відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги. Відмову обґрунтовано тим, що на час встановлення позивачу інвалідності у 2001 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги. Також, довідка від 14.07.1992 № 97, подана з іншими документами, не є документом, що свідчить про обставини поранення (травми, каліцтва). Крім того, заявнику групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності. Вважаючи протиправним рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.11.2021 № 178 щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 1-ї групи з 11.07.2017 внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби в Республіці В`єтнам, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого. Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011 в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Згідно ст.16 цього закону одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті. В силу положень п. б ч.1 ст.16-2 Закону №2011 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону). Відповідно до положень ч.2 ст.16-2 Закону №2011 одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2021 року у справі №480/4365/20 дійшов висновку, що оскільки до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року № 5040-VI законодавством не було установлено строків звернення заінтересованої особи до уповноваженої особи щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, то до випадків, які сталися до 01 січня 2014 року і щодо яких уповноваженим органом не було прийнято рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, трирічний строк, установлений статтею 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», необхідно застосовувати з 01 січня 2014 року. Строкові обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги установлені частиною восьмою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, та відповідно до пункту 2 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року № 5040-VI застосовується і до випадків, які сталися до 01 січня 2014 року, однак щодо яких рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, не приймалося. Згідно ч.4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який набрав чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (набрав чинності з 01 січня 2017 року) ч. 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється». Апеляційний суд зауважує, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19 зазначив наступне: «Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців». Ухвалюючи цю постанову, Судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 295/3091/17, від 21 червня 2018 року у справі № 760/11440/17, від 30 вересня 2019 року у справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після). Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.11.2022 у справі № 280/8617/21, що набрало законної сили 23.05.2024, встановлено обставини, що 16.12.1998 позивачу первинно встановлено II групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 2-18 АЗ №118834. 11.07.2017 під час повторного огляду позивачу встановлено I групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії АВ №0674307. Отже, колегія суддів зауважує, що з дня встановлення позивачеві ІІ групи інвалідності до дня встановлення йому І групи інвалідності минуло понад два роки, а тому позивач не має права на отримання спірної одноразової грошової допомоги згідно Закону №2011. Таким чином, доводи скаржника про наявність у нього права на отримання спірної одноразової грошової допомоги згідно Закону №2011, свого підтвердження не знайшли. Відтак, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.11.2021 № 178 щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю 1-ї групи з 11.07.2017 внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби в Республіці В`єтнам. Апеляційний суд зауважує, що згідно положень ч.2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, а положеннями ч.3 ст. 317 КАС України визначено перелік порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Дослідивши аргументи позивача стосовно допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, колегія суддів зазначає, що вони не належать до переліку обов`язкових підстав для скасування судового рішення, не впливають на правильність вирішення справи стосовно правомірності спірного рішення відповідача і відсутності доведення позивачем його протиправності. Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у справі № 280/11755/24 - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України. Повний текст постанови складено 18.11.2025 Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя І.Ю. Добродняк суддя А.В. Суховаров