Постанова 4807 № 331/536/22

Дата документу 04.11.2025 Справа № 331/536/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 331/536/22 Головуючий у І інстанції: Антоненко М.В. Провадження № 22-ц/807/1590/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2025 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Подліянової Г.С., секретар: Камалова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 липня 2025 року про заміну боржника у справі за позовом ОСОБА_1 до начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області Галіціної Вікторії Леонідівни, Комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И Л А: У червні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Сідельникової О.Л. звернувся до суду з заявою про заміну боржника у справі за позовом ОСОБА_1 до начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області Галіціної В.Л., КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування заяви зазначено, що на підставі рішення суду у справі № 331/536/22 від 27.01.2023, з урахуванням ухвал про виправлення описки від 20.02.2023, 04.09.2023, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 отримав виконавчий лист від 14.03.2023 щодо стягнення з КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.01.2022 до 27.01.2023 в розмірі 507546. На виконання вказаного рішення суду було направлено адвокатський запит до ГУ ДКС України в Запорізькій області про наявність у КП БМР «Бердянський центральний ринок» рахунків в ГУ ДКСУ Запорізької області. Листом від 18.02.2025 №07.2-08.1-10/1042 Бердянська міська рада (код ЄДРОПОУ 20525153), виконавчим органом якої є Виконавчий комітет Бердянської міської ради, а також КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» (код ЄДРПОУ 05297447) не мають відкритих рахунків в Головному та територіальних управліннях Державної казначейської служби України Запорізької області. Із виконавчим листом ОСОБА_1 звернувся до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та листом від 30.04.2025 № 33758-1-261 його повідомлено, що на банківських рахунках, які зареєстровані за боржником відсутні кошти для виконання виконавчого провадження № 77409407. Також повідомлено, що перевірити майновий стан божника неможливо. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Сідельникової О.Л. просив суд замінити боржника КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» на Бердянську міську військову адміністрацію Бердянського району Запорізької області. Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 липня 2025 року заяву задоволено. Замінено боржника КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» на Бердянську міську військову адміністрацію Бердянського району Запорізької області. Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, Бердянська міська військова адміністрація Бердянського району Запорізької області подала апеляційну скаргу,в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 липня 2025 рокута ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні заяви. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Бердянська міська військова адміністрація Бердянського району Запорізької області є тимчасовим створеним органом, який тимчасово виконує повноваження Бердянської міської ради. Безпосередньо Бердянська міська військова адміністрація Бердянського району Запорізької області, як окрема юридична особа, яка утворена на період воєнного стану, не є власником КП «Бердянський центральний ринок». Посилаючись на ч. 1 ст. 176 ЦК України, скаржник вказує на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що Бердянська міська військова адміністрація Бердянського району Запорізької області має нести солідарну відповідальність за борги із заробітної плати комунального підприємства, власником якого вона не є. У своєму відзиві ОСОБА_1 в особі представника адвоката Сідельникової О.Л. заперечує проти доводів апеляційної скарги, вказуючи на їх необґрунтованість та безпідставність; просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. У судовому засіданні представник Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області Греков Д.В. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваної ухвали та відмові в задоволенні заяви. ОСОБА_1 та його представник адвокат Сідельникова О.Л. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу просили залишити без змін. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду відповідає. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Задовольняючи заяву про заміну сторони, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання судового рішення загрожує сутності права заявника на справедливий суд, підприємство боржника перебуває на тимчасово окупованій території, не здійснює свою господарську діяльність, з причин, що не залежать від його волі, та не має можливості виконувати фінансові зобов`язання, КП «Бердянський центральний ринок», хоч і є окремою юридичною особою, однак положення його статуту зв`язок Підприємства з Власником, яким є Бердянська міська рада, а також участь Власника у формуванні майна і загального управління. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що у провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя перебувала справа № 331/536/22 за позовом ОСОБА_1 до начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області Галіціної В.Л., КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок», Департаменту реєстраційних послуг Мелітопольської міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.01.2023, з урахуванням ухвал про виправлення описок від 20.02.2023, 04.09.2023 позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано Розпорядження в.о. Бердянського міського голови, секретаря Бердянської міської ради № 20-р «Про звільнення директора комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» ОСОБА_1 та розірвання укладеного з ним контракту до закінчення строку його дії» від 21.01.2022. Визнано незаконним та скасовано Розпорядження в.о. Бердянського міського голови, секретаря Бердянської міської ради № 28-р «Про внесення змін до розпорядження міського голови від 21.01.2022 № 20-р» від 27.01.2022. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок». Стягнуто з КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.01.2022 до 27.01.2023 в розмірі 507 546 гривень 00 копійок. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» (ідентифікаційний код 05297447, 71118, Запорізька обл., м. Бердянськ, вул. Свободи, буд. 38) та середнього заробітку за один місяць. На виконання Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» № 4273-ІХ від 26.02.2025 назва Жовтневого районного суду міста Запоріжжя змінена на Олександрівський районний суд міста Запоріжжя. Постановою Верховного Суду у справі 331/147/22 встановлено, що згідно з пунктами 1.1, 1.2, 1.3 Статуту КП БМР «Бердянський центральний ринок», КП створене згідно з чинним законодавством України, засноване на комунальній власності територіальної громади м. Бердянська, від імені якої виступає Бердянська міська рада (власник). Підприємство підпорядковане власнику, підзвітне та підконтрольне уповноваженим органам власника. У справі № 331/536/22 Верховний Суд сформулював такі правові висновки (Постанова від 31.07.2024): «Судами встановлено, що 27 листопада 2020 року між Бердянською міською радою (роботодавець) в особі міського голови та ОСОБА_1 (директор) укладено контракт, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено на посаду директора КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» на термін із 30 листопада 2020 року до 29 грудня 2025 року (т. 1, а. с. 21-25). Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 1.3 статуту КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» комунальне підприємство створене згідно з чинним законодавством України, засноване на комунальній власності територіальної громади м. Бердянська, від імені якої виступає Бердянська міська рада (власник). Підприємство підпорядковане власнику, підзвітне та підконтрольне уповноваженим органам власника. Пунктом 7.3 статуту визначено, що директор підприємства призначається на посаду міським головою шляхом укладення з ним контракту. Отже, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Бердянською міською радою. Позивач, звертаючись до суду із цим позовом, зазначив, зокрема, відповідачем виконуючого обов`язки Бердянського міського голови, секретаря міської ради. У подальшому за клопотанням позивача ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 листопада 2022 року замінено відповідача (виконуючого обов`язки Бердянського міського голови, секретаря міської ради) його правонаступником - начальником Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області. Абзацом 1 пункту 1 частини другої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що начальник військової адміністрації крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови. Згідно з постановою Верховної Ради України «Про здійснення начальником Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 22 жовтня 2022 року у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування начальник Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області, серед іншого, крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом України «Про правовий режим воєнного стану», здійснює повноваження Бердянської міської ради, її виконавчого комітету, Бердянського міського голови. Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не врахував, що після заміни відповідача - виконуючого обов`язки Бердянського міського голови, секретаря міської ради на начальника Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області останній згідно Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Верховної Ради України «Про здійснення начальником Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» здійснює повноваження Бердянської міської ради, тобто є належним відповідачем у вказаній справі». Станом на день звернення до суду зі вказаною заявою рішення суду в частині стягнення з КП Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» середнього заробітку за час вимушеного прогулу не виконано. Листом ГУ ДКСУ Запорізької області від 18.02.2025 №07.2-08.1-10/1042 заявника повідомлено про те, що Бердянська міська рада (код ЄДРОПОУ 20525153), виконавчим органом якої є Виконавчий комітет Бердянської міської ради, а також Комунальне підприємство Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» (код ЄДРПОУ 05297447) не мають відкритих рахунків в Головному та територіальних управліннях Державної казначейської служби України Запорізької області. Відповідно до частин 1, 2 статті 11, статті 28 та частини 8 статті 51 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. До відання виконавчих органів міських рад належить власні повноваження, зокрема, щодо забезпечення виконання місцевого бюджету, а також здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету. Бердянська міська військова адміністрація та Виконавчий комітет Бердянської міської ради є розпорядниками бюджетних коштів бюджету Бердянської міської територіальної громади та мають відкриті рахунки в Бердянському управлінні Державної казначейської служби України Запорізької області, яке є окремою юридичною особою публічного права, та в розпорядженні якого знаходяться інформація і документи щодо казначейського обслуговування цих установ. Інформацією, наданою відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 30.04.2025 №33758-1-261, повідомлено, що на банківських рахунках, які зареєстровані за боржником відсутні кошти для виконання виконавчого провадження №77409407. Також повідомлено, що перевірити майновий стан божника неможливо. Так, з огляду на зміст листа ГУ ДКСУ саме Бердянська міська військова адміністрація та Виконавчий комітет Бердянської міської ради є головними розпорядниками коштів Бердянської міської територіальної громади. Колегія суддів зауважує, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість рішень суду. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а тому повинно відповідати вимогам, вміщеним у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року). Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Зазначені положення національного законодавства кореспондується з висновками висловленими у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» суд зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Крім того, невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст.1 Першого протоколу до Конвенції. А у справі «Півень проти України» суд констатував порушення ст.6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. У Рішенні Конституційного суду від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п.2 ч.2 ст.17, п.8 ч.1 ст.26, ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження») зазначено, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Крім того, в зазначеному рішенні взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у рішенні по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Також у рішенні Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч.2 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України; право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя. Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст.55 Конституції України права кожного на судовий захист. Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст.129-1, ч.2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Також Конституційний Суд України, взявши до уваги ст.ст.3, 8, ч.ч.1, 2 ст.55, ч.ч.1, 2 ст.129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом. Конституційним Судом України наголошено, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. У Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене ст.6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява №60750/00; пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України», заява №6318/03; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia», заява №30779/04; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява №40450/04). На підставі аналізу ст.ст.3, 8, ч.ч.1, 2 ст.55, ст.129, ч.ч.1, 2 ст.129-1 Конституції України у їх системному зв`язку, Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.ст.129, 129-1 Конституції України, ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Згідно ч.1 ст.431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Відповідно ч.2 ст.6 ЗУ «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Указом Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 №64 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан, введений 24.02.2022 неодноразово продовжувався та діє і на даний час. Указом Президента України №587/2022 від 18.08.2022 утворено Бердянську міську військову адміністрацію Бердянського району Запорізької області. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Стаття 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (стаття 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Згідно із частинами 1, 4 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад. Відповідно до статті 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень. Водночас, стаття 21 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону (стаття 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Водночас, як було вказано вище, Указом Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 №64 в Україні введений воєнний стан. Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану». Визначення поняття воєнного стану наведено в статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Так, воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. На територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи військові адміністрації (частина 1 статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»). Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» рішення про утворення військових адміністрацій приймається Президентом України за поданням обласних державних адміністрацій або військового командування. Військові адміністрації населених пунктів утворюються в межах територій територіальних громад, у яких сільські, селищні, міські ради та/або їхні виконавчі органи, та/або сільські, селищні, міські голови не здійснюють покладені на них Конституцією та законами України повноваження, а також в інших випадках, передбачених цим Законом. Військову адміністрацію населеного пункту (населених пунктів) очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за пропозицією Генерального штабу Збройних Сил України або відповідної обласної державної адміністрації. Абзацами 3 та 4 частини 7 статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що загальне керівництво діяльністю військових адміністрацій населених пунктів здійснюють керівники відповідних районних державних адміністрацій або начальники районних військових адміністрацій (у разі їх утворення). Безпосереднє керівництво військовими адміністраціями здійснюють їхні начальники. Відповідно до положень Постанови Верховної Ради України «Про здійснення начальником Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області повноважень, передбачених частиною другою статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 18.10.2022 у період дії воєнного стану в Україні та 30 днів після його припинення чи скасування начальник Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області крім повноважень, віднесених до його компетенції Законом України "Про правовий режим воєнного стану", здійснює повноваження Бердянської міської ради, її виконавчого комітету, Бердянського міського голови. Водночас, частина 6 статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлює, що начальник військової адміністрації: 1) забезпечує на відповідній території додержання Конституції і законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; 2) організовує роботу відповідної військової адміністрації та здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання військовою адміністрацією покладених на неї повноважень; 3) призначає на посади та звільняє з посад посадових і службових осіб, інших працівників відповідної військової адміністрації; 4) є розпорядником бюджетних коштів; 5) представляє відповідну військову адміністрацію та територіальну громаду у відносинах із державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими об`єднаннями, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, громадянами; 6) звертається до суду щодо визнання незаконними актів органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади; 7) укладає від імені територіальної громади, відповідної військової адміністрації договори згідно із законодавством; 8) видає накази та розпорядження у межах своїх повноважень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради (рад). Накази, видані в межах повноважень місцевих рад, мають бути оприлюднені, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; 9) веде особистий прийом громадян та забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та громадських об`єднань. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі Кудла проти Польщі(Kudla v. Poland, заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine, заява № 20390/07, § 29). Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі Афанасьєв проти України (заява № 38722/02, § 75)). Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії зазначено, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. У рішенні від 29.06.2006 у справі Пантелеєнко проти України ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18.10.2022 № 2669-ІХ « Про здійснення начальником Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області повноважень, передбачених ч. 2 ст.10 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» комунальні підприємства Бердянської міської ради підпорядковуються начальнику Бердянської міської військової адміністрації. Відповідно до п.14 ч.1 ст. 91 Бюджетного кодексу до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на управління комунальним майном. Відповідно до підпункту 5 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, в умовах воєнного стану функції органів місцевого самоврядування, їх виконавчих органів, місцевих державних адміністрацій, військово-цивільних адміністрацій у частині бюджетних повноважень здійснюють військові адміністрації відповідно до Закону України«Про правовий режим воєнного стану». Окрім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2022 №252 «Деякі питання формування та виконання місцевих бюджетів у період воєнного стану» установлено, що, з метою оперативного та ефективного прийняття управлінських рішень для забезпечення безперебійного функціонування установ і закладів бюджетної сфери, комунальних підприємств та задоволення життєво необхідних потреб жителів територіальних громад у період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р.№ 64Про введення воєнного стану в Україні, виконання та формування місцевих бюджетів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства з урахуванням особливостей, що встановлені даною Постановою. Так, підпунктом 2 пункту 1 зазначеної Постанови визначено, що управління коштами місцевих бюджетів здійснюється обласними військовими адміністраціями без оприлюднення нормативно-правових актів та інших документів, які застосовуються під час бюджетного процесу. Відповідно до контракту від 27.11.2020, «Бердянська міська рада (надалі Роботодавець), в особі міського голови Чепурного Володимира Павловича з одного боку, та ОСОБА_1 (надалі Директор) з іншого боку, уклали цей контракт про наступне: 1.1. ОСОБА_1 призначається на посаду директора комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» на термін з 30.11.2020 до 29.12.2025. 1.2. Роботодавець доручає Директору здійснювати загальне керівництво комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» з дотриманням умов, передбачених цих контрактом. 1.3. Контракт регулює трудові відносини між Директором і Роботодавцем. 1.4. Директор і Роботодавець домовились, що будуть своєчасно, у повному обсязі та добросовісно виконувати умови цього контракту.» Відповідно пунктами 3.1-3.8 Контракту визначені обов`язки Директора, які виконувались ним на належному рівні. КП БМР «Бердянський центральний ринок» є окремою юридичною особою, що підтверджується положеннями Статуту. Однак, як правильно зауважив суд, положення Статуту підтверджують зв`язок Підприємства з Власником, яким є Бердянська міська рада, а також участь Власника у формуванні майна і загального управління. Пунктом 2.1 Статуту КП БМР БЦР закріплено, Підприємство створено з метою ефективного використання комунального майна, отримання прибутку від здійснення господарської діяльності, надання послуг на комерційній основі, визначених видами діяльності Підприємства. Пунктом 2.2 Статуту закріплено перелік видів діяльності підприємства. Аналіз цього переліку дає підстави стверджувати, що отримання прибутку можливе лише за умови функціонування підприємства у звичайному (нормальному) режимі. Пунктом 3.6 Статуту встановлено, що Підприємство самостійно планує і здійснює свою виробничо-господарську (комерційну) діяльність та іншу діяльність, а також соціальний розвиток колективу. Майно Підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання ( п. 4.2 Статуту). Джерелами формування майна Підприємства є, зокрема, але не виключно: майно, кошти передані йому Власником; капітальні вкладення, дотації та субвенції з бюджету (п.4.4. Статуту). Підприємство перебуває на тимчасово окупованій території, не здійснює свою господарську діяльність, з причин, що не залежать від його волі, та не має можливості виконувати фінансові зобов`язання. Відповідно до п. 7.5 Статуту, Власник не має права втручатися в оперативну і господарську діяльність Підприємства. Водночас відповідно до ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Право оперативного управління, згідно з ч. 1 ст. 137 Господарського кодексу України, є речовим правом суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (або уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, визначених цим Кодексом, іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Таким чином, положення Статуту про невтручання Власника в оперативну та господарську діяльність Підприємства стосується саме майнових і господарських відносин, а не трудових правовідносин. Відповідно до ст.5-1 КЗпП України, Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації (п.1 ст.21 КЗпП України). Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (п.1 ст.21 КЗпП України). Таким чином Бердянська міська військова адміністрація несе відповідальність за невиконання судового рішення про стягнення з Комунального підприємства Бердянської міської ради «Бердянський центральний ринок» ради. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18) зазначила, що у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Михайленки та інші проти України», пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі «Лисянський проти України», пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі «Кооперативу АгріколаСлобозія-Ханесей проти Молдови», пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі «Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації», пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії». Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції. Крім того, ЄСПЛ також висловив позицію і щодо солідарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства. Так, у пункті 62 рішення у справі «Єршова проти Російської Федерації» ЄСПЛ зазначив, що, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства. Колегія суддів зауважує, що Бердянська міська військова адміністрація, яка тимчасово виконує повноваження Бердянської міської ради, не заперечувала того факту, що є належним відповідачем у первісній справі про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах саме з Бердянською міською радою. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.01.2023 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконане саме Бердянською військовою адміністрацією. Доводи апеляційної скарги про те, що КП БМР «Бердянський центральний ринок» є окремою юридичною особою, не спростовують його зв`язку з Власником. Як встановлено судом, Підприємство перебуває на тимчасово окупованій території м. Бердянська, не було релоковане його власником з метою продовження господарської діяльності на підконтрольній території, тому Підприємство не здійснює свою господарську діяльність, з причин, що не залежать від його волі, та не має можливості виконувати фінансові зобов`язання. Таким чином, аргумент про самостійність юридичної особи не може слугувати підставою для звільнення Власника від відповідальності. Верховний Суд неодноразово зазначав, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Категорія «подібні правовідносини» може означати як такі правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і такі, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове правове регулювання спірних правовідносин. Колегія суддів зауважує, що висновки ВС, викладені у постановах, на які посилається скаржник, не можуть бути застосовними до цієї справи, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини. Аналіз наведених постанов свідчить про те, що спори у трудових правовідносинах, які були предметом розгляду в цих правах, виникли до початку повномасштабного вторгнення рф на територію України. Натомість, у цій справі наявні обставини, зумовлені воєнним станом, окупацією значної частини Запорізької області та створенням військових адміністрацій. Разом з тим, більшість доводів апеляційної скарги є ідентичними доводам заперечень на заяву, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, вони є достатньо аргументованими, а тому колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Інші доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду з їх оцінки. Натомість обставини справи свідчать про те, що станом на час розгляду заяви, рішення, ухвалене на користь заявника невиконане, ОСОБА_1 не може реалізувати своє право на виконання рішення суду в частині отримання середнього заробітку. Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Колегія суддів враховує надзвичайну важливість принципу обов`язковості виконання судового рішення, що є важливою складовою права особи на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст.ст.129, 129-1 Конституції України, ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», та знаходить своє відображення в низці рішень ЄСПЛ, якими констатовано його порушення. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області слід залишити без задоволення, а ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 липня 2025 року - залишитибез змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області залишити без задоволення. Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 липня 2025 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 14 листопада 2025 року. Головуючий: Судді: