Постанова Київський апеляційний суд № 372/4545/24

справа № 372/4545/24 головуючий у суді І інстанції Потабенко Л.В. провадження № 22-ц/824/15345/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Березовенко Р.В., суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року у справі за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним розпорядження та скасування державної реєстрації земельної ділянки, В С Т А Н О В И В: у серпні 2024 року керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним розпорядження та скасування державної реєстрації земельної ділянки, в якому просив: усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення площею 0,4 га, шляхом визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року №1543; усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядження землями лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160 площею 0,4 га; вирішити питання про розподіл судових витрат. Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року №1543 затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності ОСОБА_1 площею 0,40 га в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району та передано у власність вищевказану земельну ділянку. На підставі вказаного розпорядження 30 січня 2008 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №968936 на площу 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100066. Згідно відомостей Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки, а також Реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку не відчужував та залишається її власником і на даний час. При цьому, відомості про реєстрацію речового права на належну ОСОБА_1 земельну ділянку до Реєстру речових прав на нерухоме майно, не вносились. Перевіркою законності набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області установлено, що її відведення передбачалось за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення. Разом з тим установлено, то передана останньому земельна ділянка, відноситься до категорії земель лісового фонду. У зв`язку з цим, перший заступник прокурора Київської області у 2017 році звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 та інших про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року у справі №372/1686/17-ц у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову; визнано недійсним розпорядження Обухівської РДА від 31 жовтня 2007 року №1543; визнано недійсними державний акт на право власності від 30 січня 2008 року серії ЯЕ №968935 на земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160; витребувано на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, розташовану в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області. Постановою Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі №372/1686/17 частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року щодо вирішення позову прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження від 31 жовтня 2007 року №1543 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку і витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160 площею 0,4 га, яка знаходиться на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. Постанова Верховного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розпорядження Обухівської РДА від 31 жовтня 2007 року №1543 прийнято поза межами компетенції, у зв`язку із чим набуття права власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства відбулося з порушенням вимог земельного і лісового законодавства. В той же час, ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, а тому враховуючи викладені обставини, позивач просив визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року №1543 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарствам адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області», та усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160 площею 0,4 га. 05 грудня 2024 року ОСОБА_1 подав на адресу суду відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, в зв`язку недоведеністю, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, а також подав клопотання про застосування строків позовної давності, та просив відмовити в задоволенні позову і з цих підстав. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Усунуто перешкоди власнику - державі в особі Київської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні землями лісогосподарського призначення шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160 площею 0,4 га. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в сумі 3 028,00 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено. Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 06 серпня 2025 року засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що позов прокурора про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним розпорядження та скасування державної реєстрації земельної ділянки є неналежним способом захисту права, ефективним способом захисту права державної власності є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на земельну ділянку. Прокурор вже звертався до суду з вимогою про витребування спірної земельної ділянки, за наслідками розгляду яких судом касаційної інстанції було належно надано оцінку обставинам та залишено без розгляду вимоги прокурора про витребування земельної ділянки на користь ДП «Київське лісове господарство» оскільки позов поданий особою, що не має повноважень на його подання в інтересах державного підприємства. З матеріалів справи не встановлюється, а прокурором не доведено дотримання передбаченої частиною б статті 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 31 жовтня 2007 року) процедури вчинення послідовних дій з розробки проекту землеустрою відведення земельних ділянок, отримання Підприємством відповідних погоджень органу по земельних ресурсах, природоохоронного і санітарно-епідеміологічного органів, органів архітектури та охорони культурної спадщини, прийняття РДА остаточного рішення про затвердження проекту землеустрою та надання в постійне користування ДП земельних ділянок, до складу яких входила спірна земельна ділянка, що в свою чергу виключає набуття права постійного користування вказаною земельною ділянкою. Таким чином, у розумінні положень частини 1 статті 116 та пункту «б» частини 3 статті 122 ЗК України (в редакції, чинній станом на 31 жовтня 2007 року) відповідним рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, яке є підставою набуття права постійного користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення компетентного органу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та про надання її в постійне користування, що узгоджується з висновком, викладеним у пункті 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16. Таким чином, прокурором не доведено та матеріали справи не містять доказів на підтвердження переведення спірної земельної ділянки до категорії земель лісового фонду (лісогосподарського призначення) в порядку, визначеному частиною 2 статті 20 ЗК України. Таким чином, дані Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 27 жовтня 2016 року, Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 27 жовтня 2016 року та ДП «Київське лісове господарство» від 05 жовтня 2016 року, на які посилається прокурор не являються належними доказами у справі, а тому спростовують доводи прокурора щодо належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. За таких обставин суд першої інстанції зробив передчасний висновок про задоволення позову. Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року у справі за позовом керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання недійсним розпорядження та скасування державної реєстрації земельної ділянки, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судовому засіданні прокурор Київської обласної прокуратури - Літковець Юліана Андріївна заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши пояснення учасниці справи, яка прибула у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 31 жовтня 2007 року №1543 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності ОСОБА_1 площею 0,40 га. в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області. На підставі цього розпорядження, 30 січня 2008 року, ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №968936 площею 0,4000 га. з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» від 27 жовтня 2016 року №710 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номерами 3223187700:04:027:0160, відповідно до матеріалів лісовпорядкування як 2003, так і 2014 років, відноситься до лісів Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство» і розташована у кварталі 13 вказаного лісництва. Вищевказана інформація надана Українським Державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30 вересня 1991 року за №119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. З листа філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» від 10 квітня 2024 року за вих. №02-205 установлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2003 року повністю накладається на землі лісового фонду (квартал 13 виділа 1,8,9,12 Козинського лісництва), а згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року - частково накладається на землі лісового фонду (квартал 13 виділа 8,9,10 Козинського лісництва). Погодження на вилучення вказаної лісової ділянки підприємство не надавало. Також установлено, що перший заступник прокурора Київської області у 2017 році звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 та інших про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року у справі №372/1686/17-ц у задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову: визнано недійсним розпорядження Обухівської РДА від 31 жовтня 2007 року №1543; визнано недійсними державний акт на право власності від 30 січня 2008 року серії ЯЕ №968935 на земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160; витребувано на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, розташовану в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області. Постановою Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі №372/1686/17 частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року щодо вирішення позову прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство» до Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання недійсним розпорядження від 31 жовтня 2007 року №1543 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку і витребування земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160 площею 0,4 га, яка знаходиться на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції встановив доведеним факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, в тому числі таксаційними описами, планами лісонасаджень, протоколами лісовпорядних нарад. Згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Київський лісгосп», спірна земельна ділянка, які перебуває у власності ОСОБА_1 знаходиться у виділах 8, 9, 10 кварталу 13 Козинського лісництва, є земельною ділянкою лісового фонду, покрита лісовою рослинністю та має відповідні таксаційні характеристики. Розпорядженням голови Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 31 жовтня 2007 року №1543 передано у власність відповідачу для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,40 га, яка знаходяться у одному кварталі лісництва, є єдиним лісовим масивом, використовувались для ведення лісового господарства. Тобто, Обухівська районна державна адміністрація Київської області фактично вилучила та змінила цільове призначення земель лісового фонду у вигляді єдиного масиву, що свідчить про перевищення головою районною державної адміністрації передбачених законом повноважень. Врахувавши правові висновки Верховного Суду, у тому числі у справі №№372/1686/17-ц суд вважав, що вимоги прокурора щодо визнання недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 31 жовтня 2007 року №1543, не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах, а тому відмовив у їх задоволенні. У той же час, встановивши доведеним, що встановлення земельній ділянці цільового і функціонального призначення, яке не відповідає її справжнім природним якостям та характеристикам, унеможливлює виконання функцій землевласника, притаманних з огляду на такі характеристики, та позбавляє державу благ, які б вона могла отримати у разі їх належного використання, суд вважав, що спірна земельна ділянка не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована, а, в подальшому, в установленому законом порядку мають бути створені нові об`єкти речових прав з іншими межами та кадастровими номерами. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України). Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 20 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України). Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом. Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України, ЗК України, іншими законами й нормативно-правовими актами. При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України. Водночас частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Тому застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки. Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин визначаються згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду. Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України). Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням. Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 частини першої статті 46 ЛК України). Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України), що включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України). Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України, тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів. Згідно зі статтями 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації. Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. На підставі повного, всебічного та об`єктивного встановлення усіх обставин справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що під час передачі відповідачу спільної земельної ділянки у власність Обухівською РДА порушено вимоги статті 20 ЗК України, статті 57 ЛК України, а саме порушено порядок зміни цільового призначення земель лісового фонду у вигляді єдиного масиву, що свідчить про перевищення головою районною державної адміністрації передбачених законом повноважень. Підтвердженням цього є, зокрема, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування ДП «Київський лісгосп», за даними яких спірна земельна ділянка знаходиться у виділах 8, 9, 10 кварталу 13 Козинського лісництва, та що віднесені до земель лісового фонду, покриті лісовою рослинністю та мають відповідні таксаційні характеристики. Частинами першою, другою статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Частиною третьою статті 152 ЗК України визначено способи захисту прав на землю. Проте, визначений перелік не є вичерпним. Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Аналіз зазначених норм вказує на можливість захисту права осіб на землю у будь-який спосіб, якщо такий спосіб є ефективним та не суперечить вимогам Закону. Відповідно до статей 193, 195, 202, 203 ЗК України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом. Процедура державної реєстрації земельної ділянки передбачена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17 жовтня 2012 року. Відповідно до п.107 Порядку №1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку. Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (п. 109 Порядку №1051). Пункт 110 Порядку №1051 передбачає, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ. Імперативна норма статті 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачає, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів. За правилами ч. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру: а) щодо категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки та комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту - щодо земельних ділянок, цільове призначення яких змінюється на підставі такої документації; на підставі технічної документації із землеустрою - щодо інвентаризації земель; б) щодо виду цільового призначення в межах певної категорії земель: на підставі відповідної документації із землеустрою, що розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; на підставі заяви власника (розпорядника, у визначених законом випадках - користувача) земельної ділянки відповідно до комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту. У разі якщо законом встановлена обов`язковість погодження зміни цільового призначення земельної ділянки з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, фізичною, юридичною особою та/або відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, до заяви про внесення до Державного земельного кадастру відомостей про зміну цільового призначення (категорії земель та/або виду її цільового призначення) земельної ділянки додаються документи, що підтверджують таке погодження та/або забезпечення виконання зобов`язання з відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, у вигляді гарантії. Стаття 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» регулює державну реєстрацію земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки, підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки та випадки, коли державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним реєстратором. Так, частиною десятою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено вичерпний перелік підстав, за яких державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, зокрема, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). Оскільки державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160 площею 0,4000 га на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області проведено з порушенням ст. 11 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та внесено до реєстру відомості про земельну ділянку з невідповідністю її цільового призначення, категорії земель, виду використання земельної ділянки, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про наявність правових підстав для скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки в Державному кадастровому реєстрі. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права такі висновки не спростовують, адже у даному випадку скасуванню підлягають відомості у Державному земельному кадастрі про спірну земельну ділянку як об`єкта речових прав загалом, а не у Державному реєстрі речових прав в частині щодо реєстрації речових прав на неї. Висновки Верховного Суду у справах, на які посилається апелянт (у т.ч. №372/1686/17) також є нерелевантними до спірних правовідносин в частині визначення належного способу захисту, оскільки предметом позовних вимог у них було скасування саме державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав, в той час як у цій справі, у зв`язку з порушенням порядку зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, прокурором заявлено вимогу про скасування її державної реєстрації у Державному кадастровому реєстрі, оскільки у сформованому вигляді та з такими цільовим призначенням земельна ділянка як окремий об`єкт нерухомого майна існувати не може. Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта. Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, §23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], §41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 березня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 13 листопада 2025 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова