Постанова Волинський апеляційний суд № 161/9292/25

Справа № 161/9292/25 Головуючий у 1 інстанції: Шестернін В. Д. Провадження № 22-ц/802/1170/25 Доповідач: Данилюк В. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 листопада 2025 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Данилюк В. А., суддів Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я., секретаря Прядуна Ю. В., з участю: представника позивача Міщук І. В., представників відповідачів Христюк А. В., Романішиної Т. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом, за апеляційною скаргою представника відповідача Головного управління Національної поліції у Волинській області Забожчук Оксани Володимирівни на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 серпня 2025 року, В С Т А Н О В И В: 14.05.2025 адвокат Міщук І. В. в інтересах ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.06.2018 позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а 17.08.2018 - підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 та ч. 1 ст. 263 КК України. 11.06.2018 слідчим суддею до позивача було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 (два) місяці, тобто до 11.08.2018 включно. 26.09.2018 прокурором Луцької місцевої прокуратури Волинської області було затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно позивача, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12018030010001660 від 05.05.2018. Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.02.2020 у справі №161/16053/18, залишеним без змін ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06.07.2021, позивача визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 263 КК України, та виправдано за ч. 2 ст. 186 КК України - на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, та за ч. 1 ст. 263 КК України - на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа. Ухвалою Верховного Суду від 29.10.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06.07.2021. Моральна шкода полягає у тому, що до позивача безпідставно обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, що не дозволяло йому вести звичайний спосіб життя, обслуговувати себе та свою матір, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, він не мав змоги працювати та отримувати дохід, відповідно вони з матір`ю жили за рахунок її пенсії. Крім того, він довго не міг реалізувати своє право на чесне ім`я, постійно отримував сильні душевні переживання, пов`язані з ризиком визнання його винним у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та призначення покарання у вигляді позбавлення волі. Позивач просив суд стягнути з Держави Україна на свою користь моральну шкоду, завдану незаконним перебуванням під слідством і судом, в розмірі 640 000 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в розмірі 295 466,67 грн (двісті дев`яносто п`ять тисяч чотириста шістдесят шість гривень, 67 копійок). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави. Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача Головного управління Національної поліції у Волинській області Забожчук О. В. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Вказує, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні відомості та не надано доказів наявності завдання моральної шкоди, не надано доказів та підтверджень наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів. Факт постановлення судом виправдувального вироку стосовно позивача не може вважатися безумовним доказом заподіяння моральної шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Державної казначейської служби України Христюк А. В. просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати, постановити нове рішення яким в задоволенні позову відмовити. В судовому засіданні представник позивача Міщук І. В. заперечила проти задоволення апеляційної скарги, представники відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали. Заслухавши пояснення представника позивача та представників відповідачів, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Судом встановлено, що 08.06.2018 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України (кримінальне провадження №12018030010001660 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.05.2018, а.с. 15-17). Ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинського суду від 11.06.2018 у справі №161/9047/18 застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 (два) місяці, тобто до 11.08.2018 включно. Покладено на підозрюваного ОСОБА_1 наступні обов`язки: заборонити цілодобово залишати місце свого проживання - АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора, або суду; прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою (а.с. 18). 17.08.2018 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186 та ч. 1 ст. 263 КК України (кримінальне провадження №12018030010001660 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.05.2018, а.с. 19-22). 26.09.2018 прокурор Луцької місцевої прокуратури Волинської області Урин З. С. затвердила обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 186 та ч. 1 ст. 263 КК України (а.с. 23-25), та в подальшому звернулася з ним до суду. Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.02.2020 у справі №161/16053/18, який ухвалою Рівненського апеляційного суду від 06.07.2021 залишено без змін, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 263 КК України та виправдано за ч. 2 ст. 186 КК України - на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; за ч. 1 ст. 263 КК України - на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа (а.с. 26-39). Ухвалою Верховного Суду від 29.10.2021 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 06.07.2021 у справі №161/16053/18 (а.с. 40-46). Згідно з ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Практика ЄСПЛ свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди. Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон). Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Згідно з ст. 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 1176 ЦК України). Так, відповідно до ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч.ч. 5, 6 ст. 4 Закону). Згідно з ст. 13 Закону питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02.12.2015 у справі №6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №686/23731/15-ц зроблено висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості». У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №686/23731/15-ц, розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Згідно з ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 8 000 гривень. За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права суд дійшов таких висновків. ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 08.06.2018 (день повідомлення про підозру) по 06.07.2021 (день набрання законної сили виправдувальним вироком суду), тобто 3 роки 28 днів (або 36 місяців 28 днів). Він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного перебування під слідством і судом. Мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи становить 8 000 грн. Отже, мінімальний розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 295 466,67 грн. (8 000 грн. х 36 місяців + 8000 грн. / 30 х 28 днів). Такий розмір відшкодування хоча і є гарантованим законом мінімумом, водночас він відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності, є достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не призведе до його безпідставного збагачення. За конкретних обставин цієї справи, суд не встановив підстав для збільшення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу. Отже, суд першої інстанції правильно керувався тим, що період перебування позивача під слідством та судом складає 36 місяців 28 днів, тобто з 08.06.2018 (день повідомлення про підозру) по 06.07.2021 (дати набрання виправдувальним вироком законної сили). Враховуючи розмір мінімальної заробітної плати та тривалість перебування під слідством і судом, мінімальний розмір компенсації моральної шкоди становить 295 466,67 грн, і саме цей гарантований державою розмір відшкодування суд стягнув на користь позивача. Норма частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди з урахуванням конкретних обставин справи не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями органів досудового розслідування і прокуратури та завданою йому моральною шкодою, оскільки така шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду. Доводи апеляційної скарги те, що позивач не звертався до спеціалістів за допомогою з приводу душевних страждань, не ґрунтується на законі. Так, стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» прямо передбачає, що відшкодування шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету, а спосіб її отримання не є підставою для відмови у задоволенні вимог. Зазначений Закон не містить вимоги про обов`язкове попереднє звернення особи до органу, діями якого заподіяна шкода, перед поданням позову до суду. Навпаки, із системного аналізу статей 1, 2, 4, 12 і 13 Закону випливає, що право на відшкодування шкоди виникає автоматично у разі встановлення однієї з передбачених законом підстав (зокрема постановлення виправдувального вироку), а реалізація цього права може здійснюватися або в адміністративному порядку, або безпосередньо шляхом звернення до суду. Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника відповідача Головного управління Національної поліції у Волинській області Забожчук Оксани Володимирівни залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 серпня 2025 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 листопада 2025 року. Головуючий Судді :