Постанова КЦС ВС № 161/8568/20

Постанова Іменем України 19 липня 2022 року м. Київ справа № 161/8568/20 провадження № 61-2773св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції у Волинській області, прокуратура Волинської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Волинської обласної прокуратури на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2021 року у складі судді Кихтюка Р. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 20 січня 2022 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Бовчалюк З. А., Осіпука В. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України (далі - Казначейство), Головного управління Національної поліції у Волинській області, прокуратури Волинської області про відшкодування моральної шкоди. Позовну заяву мотивовано тим, що згідно з наказом управління охорони здоров`я Волинської обласної державної адміністрації від 03 грудня 2014 року він був призначений на посаду генерального директора Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об`єднання на контрактній основі з 01 грудня 2014 року до 01 грудня 2017 року. Маючи науковий ступінь доктора медичних наук зі спеціальності «фтизіатрія», у вказаний період працював за сумісництвом викладачем у Львівському національному університеті ім. Д. Галицького (Волинська філія), Східноєвропейському національному університеті ім. Л. Українки і Луцькому базовому медичному коледжі. Позивач вказував, що 22 січня 2016 року працівником ГУНП у Волинській області за матеріалами, що надійшли з управління СБУ у Волинській області було зареєстровано щодо нього в ЄДРДР кримінальне провадження №12016030000000012 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. 26 січня 2016 року в його робочому кабінеті за основним місцем роботи слідчою групою було незаконно проведено огляд місця події, його особистий обшук, а також в цей день йому було вручено повідомлення про підозру та о 18:10 год. він був затриманий і поміщений в камеру попереднього ув`язнення Луцького МВ ГУНП у Волинській області. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 січня 2016 року його було відсторонено від роботи на посаді керівника Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об`єднання терміном на 2 місяці. Крім того, за поданням слідчого був накладений арешт на належне йому рухоме і нерухоме майно. 26 лютого 2016 року йому було пред`явлена остаточна підозра за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та в подальшому, після ознайомлення з матеріалами справи, матеріали досудового розслідування з обвинувальним висновком були направлені до Луцького міськрайонного суду Волинської області для розгляду по суті. Згідно з ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2016 року його надалі було відсторонено від посади строком на 60 днів, у зв`язку з чим з 11 квітня до 08 червня 2016 року він працював лише лікарем-ординатором. Вказує, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року та постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 08 квітня 2020 року, його було виправдано в інкримінованому йому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України за недоведеністю його вини. ОСОБА_1 зазначає, що за вказаний період незаконними діями працівників досудового слідства, прокурорів, що здійснювали нагляд за розслідуванням справи та підтримували обвинувачення, він тривалий час, упродовж понад 50 місяців, перебував під постійним стресом і його здоров`я значно погіршилось, внаслідок чого йому було встановлено третю групу інвалідності. Під час проведення за його участю огляду місця події - службового кабінету, особистого обшуку, освідування, пред`явлення підозри і затримання 26 січня 2016 року він переніс великий стрес, внаслідок якого у нього стався серцевий напад. Зазначає, що у подальшому, після обрання йому запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту і відсторонення від займаної посади, був порушений його звичний спосіб життя і змінилися у негативну сторону його життєві зв`язки. Через відсторонення від посади він працював у якості лікаря-ординатора і змушений був постійно пояснювати підлеглим і знайомим, що інформація про підозру безпідставна, а всі дії - провокація. Також через проведення слідства він не міг брати участь у конкурсі на зайняття посади керівника медичного закладу, оскільки його звинувачували у хабарництві. Вказує, що усі зазначені дії призвели до погіршення його самопочуття та здоров`я, він відчував страждання у вигляді образи та приниження, щодо нього обиралися запобіжні заходи, застосовано відсторонення від роботи, принижено його честь, гідність та ділову репутацію, тривалий час він був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя. Посилаючись на вищевикладене, позивач просив суд стягнути з Казначейства за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 500 000грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та 5 000,00 грн витрат за надання правничої допомоги. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач незаконно перебував під слідством та судом понад 3 роки. Позивача вироком суду визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправдано у зв`язку з недоведеністю вини, у зв`язку з чим у нього виникло право звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон). Визначаючи розмір моральної шкоди суд першої інстанції виходив із засад виваженості, розумності та справедливості. Постановою Волинського апеляційного суду від 20 січня 2022 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2021 року змінено, виключено з другого та третього абзаців його резолютивної частини слова: «Державної казначейської служби України за рахунок коштів». В іншій частині рішення суду залишено без змін. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд правильно визначив розмір моральної шкоди, яку заподіяно позивачу у зв`язку із незаконним перебуванням під слідством і судом, однак помилково стягнув кошти з Казначейства, яке лише виконує рішення про стягнення коштів з державного бюджету, а тому зазначення цього органу у резолютивній частині рішення суду є помилковим. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи До Верховного Суду 17 лютого 2022 року Волинська обласна прокуратура подала касаційну скаргу на ці судові рішення, у якій просила їх змінити шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди до суми 270 000,00 грн, виходячи із розрахунку 45 місяців здійснення кримінального переслідування, не передаючи справи на новий судовий розгляд. Касаційну скаргу мотивовано тим, що визначений судами розмір моральної шкоди є значно завищеним, суперечить положенням чинного законодавства та призведе до незаконного збагачення за рахунок коштів держави Україна, що не відповідає принципам розумності та справедливості. Наявності підстав для відшкодування моральної шкоди у більшому, ніж визначено положеннями статті 13 Закону, розмірі належними та допустимими доказами не доведено. Відзив на касаційну скаргу У травні 2022 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень. Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі. Фактичні обставини справи, встановлені судами ОСОБА_1 згідно з наказом управління охорони здоров`я Волинської державної адміністрації №463-ос від 03 грудня 2014 року був призначений на посаду генерального директора Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об`єднання на контрактній основі з 01 грудня 2014 року до 01 грудня 2017 року. Крім того, маючи науковий ступінь доктора медичних наук зі спеціальності «фтизіатрія», ОСОБА_1 у вказаний період працював за сумісництвом викладачем у Львівському національному університеті ім. Д. Галицького (Волинська філія), Східноєвропейському національному університеті ім. Лесі Українки і Луцькому базовому медичному коледжі. 22 січня 2016 року працівником ГУНП у Волинській області за матеріалами, що надійшли з Управління СБУ у Волинській області, було зареєстровано щодо позивача в ЄДРДР кримінальне провадження №12016030000000012 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. 26 січня 2016 року в робочому кабінеті позивача за основним місцем роботи слідчою групою було проведено огляд місця події, особистий обшук ОСОБА_1 , а також в цей день йому було вручено повідомлення про підозру та він був затриманий і поміщений в камеру попереднього ув`язнення Луцького МВ ГУНП у Волинській області. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 січня 2016 року ОСОБА_1 було відсторонено від роботи на посаді генерального директора - головного лікаря Волинського обласного територіального медичного протитуберкульозного об`єднання терміном на 2 місяці та обрано запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт. В подальшому, за поданням слідчого був накладений арешт на належне позивачу рухоме і нерухоме майно. 26 лютого 2016 року позивачу було пред`явлена остаточна підозра за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України та в подальшому, матеріали досудового розслідування з обвинувальним висновком були направлені до Луцького міськрайонного суду Волинської області для розгляду по суті. 11 квітня 2016 року ОСОБА_1 було змінено запобіжний захід на особисте зобов`язання. Відсторонення від посади було продовжено до 08 червня 2016 року. Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2017 року ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні за частиною третьою статті 368 КК України виправдано за недоведеністю його вини. Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 19 жовтня 2017 року вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2017 року залишено без змін. Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 19 жовтня 2017 року скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2020 року, вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2017 року залишено без змін. Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи від 28 травня 2021 року розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди становить 749 100 грн (а. с.152-160, т. 1).

Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України). Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду. Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону). Згідно з положеннями статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, правильно виходили з того, що внаслідок повідомлення про підозру, затримання, проведення обшуку, накладення арешту на майно, відсторонення від роботи, позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі постановлення виправдувального вироку суду. При визначені розміру морального відшкодування суди попередніх інстанцій врахували обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом, зокрема 45 місяців, з яких майже 3 місяця позивач перебував під цілодобовим домашнім арештом, а інший час - особистим зобов`язанням. Зазначене призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача, а тому з урахуванням засад розумності та справедливості, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн, який на 40% є більшим від мінімального, виходячи із мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом на момент відшкодування (6 000 грн). З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги про те, що розмір відшкодування моральної шкоди є значно завищеним, є необґрунтованими. Слід зауважити, що положення частини третьої статті 13 Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 травня 2017 року, яким виправдано ОСОБА_1 , набрав законної сили 25 жовтня 2019 року, отже саме з моменту набрання вироком суду законної сили позивач отримав можливість для відновлення попереднього стану у життєвих та суспільних відносинах, отже суди попередніх інстанції не звернули уваги на те, що тривалість моральних страждань є меншою, ніж вказано позивачем, зокрема становила з 26 січня 2016 року до 25 жовтня 2019 року (45 місяців), а не до 08 квітня 2020 року (50 місяців). Разом з тим таке не вплинуло на правильність висновку судів щодо розміру моральної шкоди, яку завдано позивачу у зв`язку із незаконним перебуванням під слідством і судом, враховуючи глибину моральних страждань позивача, а тому не може бути підставою для скасування правильних по суті і законних судових рішень з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Посилання у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13 є помилковими, оскільки зроблені судами попередніх інстанцій висновки не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, оскільки визначений судами розмір моральної шкоди є не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не призведе до її збагачення за рахунок коштів державного бюджету. Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Волинської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 жовтня 2021 року у незміненій судом апеляційної інстанції частині та постанову Волинського апеляційного суду від 20 січня 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара