Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/16810/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/16810/24 пров. № А/857/26352/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Торопчина Олексія Дмитровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Станька Юрія Петровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Національної поліції у Львівській обл. про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання прийняти рішення щодо звільнення зі служби (суддя суду І інстанції: Сидор Н.Т., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 26.05.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 05.08.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Станько Ю.П., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача Головного управління /ГУ/ Національної поліції /НП/ у Львівській обл. щодо незвільнення зі служби в НП України ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача ГУ НП у Львівській обл. прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 зі служби в НП України згідно з п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію»; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ НП у Львівській обл. судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 грн. 20 коп. (а.с.1-6). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.16 і на звороті). Відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2025р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.35-37). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив представник адвокат Торопчин О.Д., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_2 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.47-49). Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що у спірних правовідносинах слід було застосовувати Кодекс законів про працю України (далі КЗпП), який за відсутності згадки у Законі України «Про Національну поліцію» порядку та строків розгляду рапортів про звільнення зі служби за власним бажанням підлягав застосуванню у спірних правовідносинах. Зокрема, відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні, що і було дотримано позивачем. Звертає увагу, що позивач обрав момент припинення служби двотижневий строк, про що попередив роботодавця; відповідач який отримав рапорт позивача від 11.07.2024р. про звільнення надав йому відмову в задоволені рапорту 25.07.2024р., тобто на наступний день після спливу 14-денного терміну з дня подачі позивачем рапорту; вказана дата 25.07.2024р. відповідає моменту, з якого позивач пов`язував своє звільнення. При цьому військовий стан, понаднормовий робочий день, неналежне матеріальне забезпечення позивача та відсутність соціальних гарантій (відсутність можливості отримання службового житла, відсутність компенсації за використання власного ТЗ в службових цілей, тощо) були тими поважними причинами для припинення служби в поліції за поданим у двотижневий строк відповідного рапорту. Отже, до спливу вказаного 14-денного денного строку позивач не вимагав припинення відносин проходження публічної служби. Вважає, що з урахуванням позиції, викладеної у листі голови НП України від 31.05.2021р. «Про розгляд рапортів поліцейських», прийняте роботодавцем рішення про відмову в задоволенні рапорту про звільнення мало бути прийнято з урахуванням розумного строку та до настання дати 25.07.2025р., з настанням якої позивач пов`язував своє звільнення зі служби в поліції. Водночас, рішення ГУ НП у Львівській обл. за наслідками розгляду рапорту позивача від 11.07.2024р. було прийнято 25.07.2024р. датою очікуваного позивачем припинення служби в поліції, відповідно таке прийнято не своєчасно, із запізненням. Отже, апелянт стверджує, що відповідач не дотримався приписів ст.2 КАС України. Відповідачем скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.73-80). Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходив службу в ГУ НП у Львівській обл.; остання посада позивача поліцейський взводу № 2 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУ НП. 11.07.2024р. ОСОБА_1 подав начальнику ГУ НП у Львівській обл. рапорт про звільнення зі служби в поліції на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 25.07.2024р. (а.с.9). Листом № Рп-2188/04/13-2024 від 25.07.2024р. ГУ НП у Львівській обл. повідомило позивача про те, що розгляд рапортів поліцейських про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, у яких зазначена дата звільнення, здійснюється з урахуванням вимог Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 413 від 12.06.2013р. (надалі Постанова № 413) та п.68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991р. (надалі Положення № 114), тобто за умови зазначення конкретної поважної причини, попередження прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, а також можливості здійснити повний розрахунок у визначені ними строки. Оскільки ОСОБА_1 подав рапорт на звільнення без зазначення конкретної поважної причини, а також не попередив прямого начальника про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, в погодженні рапорту про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за власним бажанням відмовлено (а.с.10 і на звороті). Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незвільнення ОСОБА_1 зі служби в НП України на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», представник позивача звернувся до суду із розглядуваним позовом. Вирішуючи наведений спір та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що Постановою № 413 визначено вичерпний перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення зі служби в поліції. Водночас, у наданому рапорті позивач не зазначив жодних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Отже, позивач не дотримався вимог Постанови № 413, а тому, у спірному випадку відсутня протиправна бездіяльність з боку відповідача, так як останній позбавлений можливості встановлення таких підстав самостійно та надання їм оцінки. Враховуючи відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо незвільнення позивача зі служби в поліції, відповідно відсутні підстави для зобов`язання прийняти рішення про звільнення позивача зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». Окрім цього, суд зауважив, що наказом ГУ НП у Львівській обл. № 593 о/с від 13.09.2024р. звільнено сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУ НП з 13.09.2024р. відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту НП України); наказ ГУ НП у Львівській обл. № 593 о/с від 13.09.2024р. про звільнення позивача зі служби в поліції є чинним та не скасованим. Отже, судом не встановлено ознак протиправності бездіяльності відповідача в контексті спірних правовідносин; доводи позивача є безпідставними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм чинного законодавства. Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог відповідають нормам матеріального права, з наступних підстав. Із змісту заявленого позову слідує, що ОСОБА_2 оскаржує протиправну бездіяльність відповідача щодо незвільнення його зі служби в НП України на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». Закон України № 580-VIII від 02.07.2015р. «Про Національну поліцію» (надалі Закон № 580-VIII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 ст.59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Приписами ч.1 ст.60 Закону № 580-VIII визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені ст.77 Закону № 580-VIII. Зокрема, пунктом 7 ч.1 ст.77 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Згідно з ч.ч.2, 3 ст.77 Закону № 580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Відповідно до ст.38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили. Згідно з п.4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначає Положення № 114, яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним. Відповідно до пп.«ж» п.63 Положення № 114 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Згідно з п.68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин застосовуються приписи п.68 Положення № 114 як спеціального нормативно-правового акта у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, а не КЗпП. Отже, як правильно зауважив суд першої інстанції, аналіз пункту 68 Положення № 114 дозволяє дійти висновку про те, що про припинення служби в поліції за власним бажанням працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт. Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо. У межах передбаченого п.68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого п.68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.02.2021р. у справі № 160/3607/19, від 14.01.2021р. у справі № 822/1093/18, від 05.02.2020р. у справі № 819/744/16 та від 31.01.2024р. у справі № 520/16737/21. Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, з вищенаведеного слідує, що поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції за власним бажанням раніше, ніж за три місяці після подачі ним відповідного рапорту про звільнення, за умовами наявності домовленості між ним та керівництвом. Така домовленість полягає з одного боку в зазначенні поліцейським у рапорті конкретної дати, з якої він має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого п.68 Положення № 114 строку, а з іншого - у згоді уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Встановлено, що рапорт позивача від 11.07.2024р. містить посилання на конкретну дату, а саме: 25.07.2024р., з якої позивач бажає бути звільнений зі служби в поліції. Отже, позивачем було дотримано умову домовленості про звільнення у більш короткий строк. Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не надавав згоди на звільнення позивача зі служби в поліції вказаною ним датою. Відтак, на час виникнення спірних правовідносин, між позивачем та відповідачем не було досягнуто згоди щодо дати його дострокового звільнення, адже наказ про його звільнення не видавався. При цьому, відповідач у листі № Рп-2188/04/13-2024 від 25.07.2024р. повідомив, що рапорт позивача не містить поважних причин неможливості проходження ним служби в поліції, які визначені Постановою №

413. Колегія суддів звертає увагу, що вирішення питання щодо звільнення поліцейського зі служби у поліції за власним бажанням у строк, коротший ніж три місяці, має вирішуватися безпосередньо керівництвом уповноваженого органу, що відноситься до виключної компетенції та дискреції відповідного суб`єкта владних повноважень. Водночас, норми чинного законодавства не містять імперативної вказівки звільняти поліцейських зі служби в поліції за власним бажанням у випадку зазначення у рапорті конкретної дати звільнення. Колегія суддів також зазначає, що обов`язковою умовою для звільнення за пп.«ж» п.64 Положення № 114 є наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Постановою № 413 було затверджено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу. У преамбулі Постанови № 413 вказано, що дію постанови поширено на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції згідно з Постановою КМ № 428 від 08.06.2005р. Зокрема, у вказаному Переліку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: виховання матір`ю (батьком) - особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір`ю (батьком) - особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька); укладення шлюбу особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України; хвороба особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей; неможливість призначення одного з осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону); довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) особи рядового і начальницького складу. Отже, Постановою № 413 визначений вичерпний перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення зі служби в поліції. Водночас, у наданому рапорті позивач не зазначив жодних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Отже, позивач не дотримався вимог Постанови №

413. Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у спірному випадку відсутня протиправна бездіяльність з боку відповідача, оскільки відповідач позбавлений можливості встановлення таких підстав самостійно та надання їм оцінки. Враховуючи відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо незвільнення позивача зі служби в поліції, відповідно відсутні підстави для зобов`язання прийняти рішення про звільнення позивача зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону № 580-VIII. Окрім цього, апеляційний суд враховує, що наказом ГУ НП у Львівській обл. № 593 о/с від 13.09.2024р. звільнено сержанта поліції ОСОБА_1 поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону поліції особливого призначення «Корпус оперативно-раптової дії» (стрілецький) ГУ НП з 13.09.2024р. відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту НП України); наказ ГУ НП у Львівській обл. № 593 о/с від 13.09.2024р. про звільнення позивача зі служби в поліції є чинним та не скасованим. Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з вищевикладених мотивів. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 . Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника адвоката Торопчина Олексія Дмитровича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2025р. в адміністративній справі № 380/16810/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 06.11.2025р.