Постанова 4818 № 635/1405/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2025 року м. Харків справа № 635/1405/24 провадження № 22-ц/818/3407/25 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Тичкової О.Ю. суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П. зп участі секретаря судового засідання Волобуєва О.О. учасники справи: Позивач ОСОБА_1 Відповідач - спеціаліст 1 категорії (землевпорядника) Височанської селищної ради Ширяєв Володимир Володимирович, голова Височанської селищної ради Мороз Олександр Васильович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 квітня 2025 року в складі судді Березовської І.В., ВСТАНОВИВ: У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до спеціаліста 1 категорії (землевпорядника) ОСОБА_2 , голови Височанської селищної ради Мороза О.В. про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю та діями посадових осіб органу місцевого самоврядування, яким просить стягнути з голови Височанської селищної ради Мороза О.В. та спеціаліста 1 категорії (землевпорядника) Височанської селищної ради Ширяєва В.В. на його користь 750 000 гривень моральної шкоди з кожного. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 08 квітня 2022 року він звернувся до Височанської селищної ради з запитом на отримання інформації про утворення, реєстрацію, керівний склад формування «Охорони громадського порядку». Його запит прийняв спеціаліст 1 категорії (землевпорядник) Височанської селищної ради Ширяєв В.В., проте відповіді на свій запит у встановлений законом строк він не отримав. 07 червня 2022 року він звернувся за захистом порушеного права на інформацію до Секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини. Результатом його звернення стала відповідь секретаря Височанської селищної ради Мельник Т. від 08 липня 2022 року за вих. № 03-09/855, згідно якої його запит не було зареєстровано у Журналі реєстрації інформаційних запитів. 22 липня 2022 року він повторно звернувся з запитом до Височанської селищної ради, проте відповіді у встановлений законом строк знов не отримав. У зв`язку з чим позивач вважає, що йому завдано моральну шкоду протиправними діями спеціаліста 1 категорії (землевпорядника) Височанської селищної ради ОСОБА_2 , яка полягає в прийнятті його запиту без належної реєстрації та в подальшому втрати запиту, та протиправною бездіяльністю голови Височанської селищної ради ОСОБА_3 , який не забезпечив організацію роботи підконтрольної установи відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» в частині прийняття та реєстрації інформаційних запитів та не надав відповіді на його запити. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 15 квітня 2025 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_4 . Рішення обґрунтовано тим, що з огляду положення ст.1174 ЦК України належним відповідачем у даній справі, є Височанська селищна рада як орган місцевого самоврядування, на який покладено обов`язок щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи зазначеного органу. Клопотань про заміну неналежного відповідача або про залучення Височанської селищної ради до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_1 не подавав, суд відмовив з підстав їх пред`явлення до неналежного відповідача. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду, не повне встановлення судом обставин, які мають значення для справи просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що порушення права на інформацію стосувались виключно свідомого знищення запиту на інформацію ОСОБА_5 , а дії ОСОБА_6 стосувались не належної організації прийому інформаційних запитів, тому зазначані особи несуть персональну відповідальнчть. При тому, що ОСОБА_7 визнав, що ОСОБА_8 порушив права позивача на інформацію, втратою запиту. Просить долідити докази, яким не біла надана належна оцінка судом першої інстанції. Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 08 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Височанської селищної ради з інформаційним запитом стосовно надання документів,а саме: рішення про утворення формування «Охорони громадського порядку», рішення про реєстрацію формування «Охорони громадського порядку», Положення,що регламентує діяльність формування «Охорони громадського порядку», а також інформації щодо керівного складу формування (а.с. 6). ОСОБА_1 звернувся до Секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини щодо не отримання відповіді від Височанської селищної ради на його п`ять запитів від 08 квітня 2022 року.08 липня 2022 року Височанська селищна рада листом №03-09/855 повідомила начальника Управління моніторінгу прав на звернення та інформацію Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ОСОБА_1 про те, що у журналі реєстрації інформаційних запитів, що надходять до Височанської селищної ради, отримання п`яти запитів позивача від 08 квітня 2022 року не зафіксовано. Тому надати запитувальні відповіді з копіями відповідних документів не є можливим (а.с. 7) 22 липня 2022 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Височанської селищної ради з аналогічним інформаційним запитом (зворот а.с. 7). Листом Височанської селищної ради Харківського району Харківської області від 27 липня 2022року № 03-09/974 ОСОБА_1 повідомлено, що запитувана інформація про формування «Охорони громадського порядку» буде надана йому після скасування воєнного стану (а.с. 9). 04 серпня 2022 листом №03-08/1018 Височанської селищної ради Харківського району Харківської області повідомила ОСОБА_1 , що на підставі заяви від 22.07.2022 (вх. №392/03-16 від 22.07.2022) була здійснена перевірка вказаних обставин: взято письмове пояснення від діловода ОСОБА_9 та землевпорядника ОСОБА_10 , з ними проведені індивідуальні бесіди. Після з`ясування обставин працівникам вказано на нескоординованість дій та недопущення подібного у подальшій роботі (а.с. 9). 22 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Височанської селищної ради з інформаційним запитом щодо надання посадових обов`язків землевпорядника Височанської селищної ради (а.с. 8). Листом Височанської селищної ради від 25 серпня 2023 року ОСОБА_1 повідомлено, що Височанська селищна рада розглянула його інформаційний запит від 22 серпня 2023 року (вх. № 112/03-11 від 22 серпня 2023 року) та зазначила,що в структурі апарату Височанської селищної ради та її виконавчих органів відсутня посада «землевпорядника», тому Височанська селищна рада не має можливості надати посадові обов`язки землевпорядника(а.с. 12). Листом Височанської селищної ради Харківського району Харківської області від 16 жовтня 2023 року на запит ОСОБА_1 від 11 жовтня 2023 року (вх.№ 144/03-17 від 11жовтня 2023року) надана інформація, що ОСОБА_2 призначений на посаду спеціаліста І категорії. Відповідно до Типових професійно-кваліфікаційних характеристик посадових осіб місцевого самоврядування, затверджених Наказом Національного агентства України з питань державної служби 07 листопада 2019 року № 203-19, кваліфікаційні вимоги для посади спеціаліста І категорії не передбачають наявність Кваліфікаційного сертифікату (а.с. 10). 16 жовтня 2023 року на запит ОСОБА_1 від 11 жовтня 2023 року (вх.№ 145/03-17 від 11 жовтня 2023 року) надано копію розпорядження Височанського селищного голови від 14 травня 2018 року №23/04-01 «Про прийняття на посаду спеціаліста 1 категорії (землевпорядника) ОСОБА_2 » (а.с. 11, зворот 11). 15 грудня 2023 року на запит від 11 жовтня 2023 року (вх. № 145/03-17 від 11 жовтня 2023 року) щодо надання документу-іспиту, що склав ОСОБА_2 ОСОБА_1 надано копію Протоколу №7 засідання конкурсної комісії Височанської селищної ради Харківського району Харківської області від 10 травня 2018 року (а.с.13). Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України). Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Подібний висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2020 року у справі № 686/10710/18 (провадження № 61-125св19), від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 (провадження № 61-2846св21), від 25 жовтня 2021 року у справі № 686/27099/20 (провадження № 61-6880ск21), від 15 листопада 2021 року у справі № 686/24617/20 (провадження № 61-10922св21). У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди. Згідно ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Результат аналізу ст. 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Судова колегія, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів статті 1174 Цивільного кодексу України обов`язок з відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових або службових осіб органу місцевого самоврядування, покладається саме на відповідний орган місцевого самоврядування як юридичну особу публічного права. Отже, належним відповідачем у даному спорі є Височанська селищна рада, як наділений законом суб`єкт, що несе відповідальність за можливі протиправні дії або бездіяльність своїх посадових осіб. Водночас слід наголосити, що сторона позивача ОСОБА_1 у ході розгляду справи не заявляв клопотань ні про заміну первісно визначеного неналежного відповідача на належного, ні про залучення Височанської селищної ради у якості співвідповідача. Відсутність таких процесуальних дій з боку позивача унеможливлює вирішення питання відповідальності належного суб`єкта у межах даного провадження та є самостійною обставиною, яку суд враховує при ухваленні рішення. Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити з підстав їх пред`явлення до неналежних відповідачів. Разом з тим, позивач не позбавлений права пред`явити позов про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю та діями посадових осіб органу місцевого самоврядування, до належного відповідача, а саме Височанської селищної ради. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги є необґрунтовані та підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін. Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 квітня 2025 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складений 04 листопада 2025 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук