Постанова Київський апеляційний суд № 376/554/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 376/554/25 Головуючий у І інстанції Батовріна І.Г. Провадження № 33/824/3939/2025 Головуючий у ІІ інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 27 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Таргоній Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційним скаргами ОСОБА_1 на постанову Сквирського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, працюючого зварювальником ПП «Агрофірма Розволожжя», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, ВСТАНОВИВ: Постановою Сквирського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року визнати винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн. на користь держави. Судом першої інстанції встановлено, що 23 лютого 2025 року о 21.10 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «ЗАЗ 110247», д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Сквирська 16 в с. Горобіївка Білоцерківського району Київської області з явними ознаками алкогольного сп`яніння (вираження тремтіння пальців рук, запах алкоголю с порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці), від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Драгер або в найближчому медичному закладі у лікаря нарколога відмовився. Своїми діями порушив п.2,5 ПДР України. Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційні скарги, в яких просить постанову Сквирського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року скасувати та прийняти нову, якою провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності закрити, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції було порушено принцип презумпції невинуватості згідно ч. 3 ст. 62 Конституції України. Вказує на те, що працівники поліції не надали належних доказів того, що ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, а обвинувальні висновки останніх ґрунтувалися виключно на припущеннях. Також вказує на порушення працівниками поліції вимог ст. 266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2015 № 1452/735. Звертає увагу апеляційного суду на те, що він не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я, а лише висловив свою недовіру до проходження огляду на місці зупинки за допомогою приладу драгер. Крім того, звертає увагу апеляційного суду на те, що наявні в матеріалах справи відеозаписи не підтверджують факту перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння. ОСОБА_1 вказує на те, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді першої інстанції. 22 вересня 2025 року ОСОБА_1 , приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відео конференції, підтримав доводи апеляційних скарг та просив задовольнити їх. 01 жовтня 2025 року до апеляційного суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких він підтримує доводи, викладені раніше в апеляційних скаргах. Зазначив також, що 29 лютого 2025 року він рухався на своєму авто марки Таврія з номерними знаками НОМЕР_1 по АДРЕСА_2. Зупинився, побачивши червоно-сині проблискові маяки автомобіля патрульної поліції. Після зупинки до нього підійшли особи в чорному однострої, яким він повідомив, що перебуває в правосуб`єктності людини та попросив пред`явити службове посвідчення. Документ, який був йому пред`явлений, на його переконання, не відповідає вимогам постанови КМУ від 27 грудня 2018 року №1137. Вказує на відсутність у працівників патрульної поліції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 документів, підтверджуючих їх повноваження на представництво ГУ НП у Київській області, що стало підставою для його відмови виконувати їх злочинні накази, керуючись ст. 60 Конституції України. Зазначив також, що працівники патрульної поліції не зафіксували у нього жодних ознак алкогольного сп`яніння та безпідставно висловили свої припущення щодо алкогольного сп`яніння в його адресу. В поясненнях ОСОБА_1 також вказує, що спочатку відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння за допомогою приладу Драгер, вважаючи таку вимогу незаконною від осіб, які неналежним чином підтвердили свою особу. Згодом, після телефонної консультації з представником територіальної громади міста Сквира, до якої він входить, неодноразово вимагав пройти тест на Драгер, однак працівники поліції йому відмовили, пославшись на те, що вже склили постанову за ч. 1 ст. 130 КУпАП. ОСОБА_1 заперечує всю інформацію, яку стверджували працівники поліції, не погоджується і вважає незаконними їх дії, оскільки його ввели в оману та керувались не верховенством права, а Кодексом про адміністративні правопорушення. 27 жовтня 2025 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про перенесення судового засідання. Повідомив, що 20.10.2025 року він направив на адресу Київського апеляційного суду клопотання про надання можливості перебувати у судовому засіданні у режимі відеоконференції через технічні засоби Сквирського районного суду Київської області. В судове засідання, призначене 27 жовтня 2025 року на 12 год. 00 хв., належним чином повідомлений ОСОБА_1 не з`явився, причини неявки суду апеляційної інстанції не повідомив. На час проведення судового засідання клопотання про призначення справи в режимі відеоконференції на адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 не надходило. З огляду те, що ОСОБА_1 надав свої пояснення апеляційному суду в судовому засіданні 22 вересня 2025 року, враховуючи наявність його письмових пояснень в матеріалах справи, а також відсутність доказів поважності причин неявки в судове засідання, суд вважав за можливе розглянути справу без участі ОСОБА_1 . Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційних скарг та врахувавши письмові пояснення, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Ст. 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю. Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Також ст. 62 Конституції України зазначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях. Постанова судді першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам. Як вбачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суддя місцевого суду достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у справі доказах. Так, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність не тільки за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Крім того, п. 2.9А Правил дорожнього руху України передбачає заборону водієві керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Проте, вимоги вказаного п. 2.5 Правил дорожнього руху України ОСОБА_1 дотримано не було. Згідно з положеннями ч. ч. 2 - 6 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Разом із цим, згідно з п. 12 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє таку особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Отже, відмова водія від проходження огляду на стан, зокрема, алкогольного сп`яніння на місці зупинки та в закладі охорони здоров`я є підставою притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Водночас, за змістом п. 8 Порядку, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. Окрім цього, відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху України (див. постанову КАС ВС у справі № 678/991/17 від 15 листопада 2018 року). Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 161/5372/17 вказав, що обставини, що підтверджуються показаннями свідка повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні, що і є дійсним, в цій справі, так як показання свідків у повній мірі кореспондуються і іншими доказами в їх сукупності, у тому числі відеозаписом. В рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна. Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме, даними, які містяться: - у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 254749 від 23 лютого 2025 року, який складений відносно ОСОБА_1 за порушення ч. 1 ст. 130 КУпАП, який за формою та змістом відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справи України від 06 листопада 2015 року № 1376, та з якого вбачається, що 23 лютого 2025 року о 21.10 год. ОСОБА_1 , керував транспортним засобом марки «ЗАЗ 110247», д.н.з. НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (вираження тремтіння пальців рук, запах алкоголю с порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці), від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Драгер або в найближчому медичному закладі у лікаря нарколога відмовився, чим порушив п.2,5 ПДР України; - на відеозаписі з нагрудної камери поліцейського, де зафіксовано подію, у зв`язку з якою відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема те,що працівники поліції 23 лютого 2025 року неодноразово пропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою приладу драгер та у лікаря нарколога, однак останній категорично відмовився від проходження огляду. Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності. Протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали по документуванню адміністративного правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. При врученні співробітником поліції ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення, останній відмовився його підписати. Зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення ознаки алкогольного сп`яніння - запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці виявлені працівниками поліції 23 лютого 2025 року в ОСОБА_1 в розумінні Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є безпосередніми підставами для проведення огляду, а у випадку відмови від проходження огляду - визначають наявність в діях водія ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. З відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ЗАЗ 110247», д.н.з. НОМЕР_1 , та був зупинений працівниками поліції, причиною зупинки стала несправність зовнішніх світлових приладів, чого не заперечував сам водій. На відеозаписі зафіксовано те, що на законну вимогу працівника поліції, ОСОБА_1 відмовився надавати посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, в результаті чого складено постанову серії ЕНА №4136752 від 23 лютого 2025 року. Також, з відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу з використанням приладу «Drager» або в найближчому сертифікованому медичному закладі відмовився, при цьому вказав, що не довіряє працівникам поліції. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що поведінка ОСОБА_1 , яка проявлялася в затягуванні часу та небажанні проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, є підтвердженням того, що останній намагався уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення. Вказаний відеозапис підтверджує про факт відмови від проходження огляду на стан сп`яніння в законному порядку тасвідчить про дотримання працівниками поліції в повному обсязі Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції під час проведення її огляду та вимог ст. 266 КУпАП. Відеозапис є одними із об`єктивних доказів в справі про адміністративне правопорушення. На відео зафіксована вся подія правопорушення. Ці відеозаписи суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в даній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_4 в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Крім того, відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, визначають наявність в діях водія ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. За змістом положень ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» (із змінами та доповненнями) водій, серед іншого, зобов`язаний: виконувати розпорядження поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів. Доводи апеляційних скарг про те, що працівниками поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення було порушено вимоги Інструкції апеляційний суд відхиляє, оскільки вони є необґрунтованими та не відповідають дійсності. З переглянутого відеозапису вбачається, що поліцейські діяли відповідно до «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» затвердженої спільним наказом МВС, МОЗ від 09 листопада 2015 № 1452/735. Крім того, з відповідними скаргами на дії працівників поліції ОСОБА_1 не звертався. Жодних заперечень щодо керування автомобілем від ОСОБА_1 не надходило, що зафіксовано на наявному в матеріалах справи відеозаписі. Доводи апеляційних скарг про те, що наявні в матеріалах справи відеозаписи не підтверджують факту перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння, апеляційний суд критично оцінює, оскільки останній висловив свою відмову від проходження огляду на встановлення стану сп`яніння, а відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, визначає наявність в діях водія ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді першої інстанції та він був позбавлений можливості висловити свою думку з приводу притягнення його до відповідальності, апеляційний суд вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності, оскільки як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 був присутнім в судовому засіданні 16 червня 2025 року та надавав свої пояснення, що відображено оскаржуваній постанові. Оцінюючи сукупність наявних у справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що твердження апелянта про те, що його безпідставно притягнули до адміністративної відповідальності, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі. Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження у справі, у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, останнім не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як не встановлено і істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт. Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Об`єктивних підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність наведених доказів та викладених обставин суд апеляційної інстанції не вбачає. При розгляді справи судом першої інстанції порушень ст. ст. 279, 280 КУпАП допущено не було, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення. Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було в повному обсязі досліджено надані матеріали та прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що постанова Сквирського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року є законною та обґрунтованою, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_1 залишенню без задоволення. Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Сквирського районного суду Київської області від 16 червня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду є остаточна і оскарженню не підлягає. Суддя Київського апеляційного суду Д.О.Таргоній